Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота - Страница 32
- Предыдущая
- 32/91
- Следующая
ТАРІЕЛОВА ДОПОМОГА ФРІДОНУ ТА ЇХНЯ ПЕРЕМОГА НАД ВОРОГАМИ
Знову зміг тримати зброю цар Фрідон, коли зміцнів;
Ми галер наготували та юрбу войовників,-
Скільки сил той мусить мати, хто здолати б їх схотів!
Я повім, як бився витязь, воювавши ворогів.
Ми пішли на них війною, щоб наш ворог не спочинув.
Нам назустріч через море цілий тлум човнів нахлинув:
Я напав на них, ногою їхній човен перекинув.
Мов жінки, вони вищали: кожен думав, що загинув.
Другий човен я за прову взяв і кинув у вали,-
Ворогів топив у морі, не потративши й стріли!
Ті, кого не вбив,- побігли, аж до пристані втекли,
І тоді від самовидців я зажив собі хвали.
Ми на берег вийшли. Кінне військо кинулось на нас,
Встряли знову ми у січу, та мінливий бою час.
Милувавсь я, що в Фрідона дух звитяжця не загас:
Бився лев, чий лик - мов сонце, стан - алое, цвіт окрас.
Він на небожа і дядька налетів, як грім із хмари,-
Пальці рук повідтинали їм меча його удари;
Він погнав один двох бранців, пов'язавши їх до пари.
Це для нас був день потіхи, а для них був день покари.
Ми війська порозганяли, ворогами вкривши лан,
Та в боях не зледачіли - хутко вдерлися в їх стан,
їм коліна перебили, їх зім'яли, мов сап'ян.
Вбий мене, як всю ту здобич міг забрати караван!
Всі скарби Фрідон провірив і наклав свої печаті;
Йшов за ним і дядько з сином - лиходійники завзяті,-
Він отут же, серед поля, їх віддав негайній страті.
«Ти - алое»,- так про мене гучно люд співав на святі.
Ми до міста повернулись,- вийшли натовпи святкові,
Потішали всіх присутніх штукарі - митці чудові.
І мене, й Фрідона люди прославляли в кожнім слові І казали:
«Наточили з ворогів ви ріки крові!»
Як царя, вітав Фрідона тьмочисленний людський збіг;
Як царя царів, мене так славив клич присутніх всіх,
Та я хмурий був і журний, не збирав троянд-утіх;
Діл моїх вони не знали,- тяжко й згадувати їх!
- Предыдущая
- 32/91
- Следующая