Выбери любимый жанр

Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 76


Изменить размер шрифта:

76

Аліса вказала туди, де вулиця переходила у широку яскраву площу.

– Там! Зараз ми з південного боку площі. Біжи прямо, тоді повернеш праворуч від башти з годинником. Я знайду шлях навколо…

Раптом її дихання прискорилося, і коли вона заговорила знову, її голос був схожий на шипіння.

– Вони всюди!

Я завмерла і не зрушила з місця, але вона виштовхала мене з машини.

– Забудь про них. У тебе дві хвилини. Біжи, Белло, біжи! – крикнула вона, вилазячи з машини.

Я не зупинилася, щоб подивитися, як Аліса розчиняється в тінях. Я навіть не зачинила по собі дверцят машини. Відштовхнула з дороги дебелу жінку і побігла, не звертаючи уваги ні на що, тільки на нерівну бруківку під ногами.

Я вибігла з темного провулка – й мене засліпило яскраве сонячне проміння, яке заливало усю площу. Мені в обличчя вдарив дужий вітер, жбурнувши волосся в очі й осліпивши мене. Не дивно, що я не бачила стіни з людей, аж поки не врізалася в когось із натовпу.

Не було ніякого проходу, не було жодної щілини між людьми, які тісно тулилися одне до одного. Я злісно проштовхувалася між ними, відчайдушно борючись із їхніми ліктями, які щосили відпихали мене назад. Я чула вигуки роздратування, я ж бо декому завдавала болю, прокладаючи собі шлях, та жоден не говорив на зрозумілій мені мові. Всі обличчя злилися в єдину розлючену й здивовану пляму, оточену всюдисущим червоним кольором. Якась жінка з білявим волоссям сердито подивилася на мене, а червоний шарф, обмотаний навколо її шиї, був схожий на огидну криваву рану. Дитина, яку посадили на плечі чоловікові, щоб вона могла бачити над натовпом, усміхнулася мені зверху вниз, і її губи розтягнулися у кривій посмішці, виставляючи напоказ білі ікла вампіра.

Натовп, який юрмився навколо мене, скерував мене у неправильному напрямку. Добре, що було видно годинник, інакше я б ніколи не здогадалася, куди слід рухатися. Але обидві стрілки на годиннику вказували на безжальне сонце, і хоча я навіжено розпихала руками людей, я знала, що все одно не встигну. Я не здолала й половини шляху. Мабуть, уже й не здолаю. Я ж дурна повільна людина, і через мене ми всі загинемо.

Я сподівалася, що Аліса також тут. Що вона стоїть у якомусь темному закутку і бачить, що я все зіпсувала. Тепер вона може вертатися додому до Джаспера.

Я прислухалася. Спробувала не звертати уваги на злісні вигуки, а зосередитися, щоб почути момент викриття: мовчанку, а тоді, можливо, відчайдушні зойки, коли народ побачить Едварда у променях сонця.

Та раптом попереду, посеред натовпу, утворилася порожнеча – я побачила трохи вільного місця. Я швидко проштовхалася туди, не розуміючи, що це, поки не вдарилася колінами об цеглу, – це був широкий квадратний фонтан у центрі площі.

Я ледве стримувалася, щоб не заплакати з радості, коли переступила через край і кинулася бігти по коліна у воді. Перетинаючи фонтан, я здіймала у повітря численні бризки, які виблискували на сонці. Та вітер був такий холодний, що навіть незважаючи на сонце, мокрий одяг аж обпікав тіло. Зате фонтан був дуже широкий; це дозволило мені перетнути центр площі в лічені секунди. Наблизившись до другого краю фонтану, я не зупинилася, – кидаючись у натовп, я використала низеньку стіну, як трамплін.

Тепер мені поступалися з більшою готовністю, уникаючи крижаної води, яка величезними бризками розліталася з мого одягу. Я знову подивилася на годинник.

Глибокий, швидко наростаючий передзвін луною прокотився площею. Від нього затремтіло каміння під моїми ногами. Діти кричали, затуляючи вуха руками. І я заволала.

– Едварде! – вигукнула я, знаючи, що це не допоможе. Натовп був занадто галасливим, а мій голос занадто тихим і виснаженим. Але я не могла не кричати.

Годинник пробив знову. Я пробігла попри дитину на руках у матері – її волосся було майже біле в сліпучому сонячному світлі. Кілька високих чоловіків, одягнених у яскраво-червоні спортивні куртки, вигукували погрози на мою адресу, поки я пробиралася крізь них. Годинник пробив знову.

Неподалік від чоловіків у спортивних куртках був незначний просвіток у натовпі, місце між туристами, які безцільно тинялися довкола. Мої очі шукали темний вузький прохід праворуч від широкої квадратної будівлі під баштою. Попереду нічого не було видно – забагато людей. Годинник пробив знову.

Тепер було важко дивитися. Натовп розсмоктався, але вітер шмагав волоссям по обличчю й випікав мені очі. Я не знаю, що стало причиною моїх сліз – пронизливий вітер чи те, що годинник пробив знову.

Перед входом у провулок стояла невеличка сім’я з чотирьох людей. Обидві дів чинки були одягнені в темно-червоні сукні, які дуже личили до стрічок, що пов’язували їхні коси. Батько був невисокого зросту. Мені здалося, що позаду нього, в тіні, стоїть щось яскраве. Я кинулася до них, витираючи на ходу сльози. Годинник пробив знову, і найменша дів чинка затулила вуха руками.

Старша дів чинка, яка зростом сягала своїй матері до пояса, обхопила її за ногу й дивилася в тінь позаду них. Я побачила, як вона потягнула матір за лікоть і вказала пальцем у темряву. Годинник пробив іще раз. Тепер я вже зовсім поряд!

Я вже достатньо наблизилася, щоб почути її високий голос. Її батько здивовано витріщився на мене, адже я несподівано наскочила на них, без упину повторюючи ім’я Едварда.

Старша дів чинка загигикала й сказала щось матері, знову нетерпляче вказуючи в тінь позаду них.

Я оббігла навколо батька – він ледве встиг забрати дитину з дороги – й ковзнула в тінь позаду них, коли годинник знову пробив над моєю головою.

– Едварде, ні! – закричала я, але мій голос загубився в передзвоні годинника.

Нарешті я його угледіла і збагнула, що він не бачить мене.

Це був дійсно він, цього разу справжній, а не галюцинація. І раптом я усвідомила, що мої ілюзії були геть неправдиві; я ніколи не розуміла, як він почувається насправді.

Едвард стояв нерухомий мов статуя, всього за кілька кроків від початку провулка. Його повіки були заплющені, під очима – фіолетові круги, а руки опущені по боках, долонями вперед. Вираз його обличчя був дуже спокійний, немов він мріяв про приємні речі. Його мармурові груди були оголені – біля ніг лежала безформна купа білої тканини. Світло, яке слабо відбивалося від тротуару, тьмяно поблискувало на його шкірі.

Мені ще ніколи не випадало бачити щось красивіше – навіть попри те, що я бігла, задихаючись і волаючи, я змогла оцінити видовище. Й останні сім місяців не мали ніякого значення. І те, що він сказав у лісі, також не мало ніякого значення. І байдуже, що, можливо, він не хоче мене. Я б ніколи не захотіла когось іншого, незалежно від того, скільки б прожила.

Годинник пробив знову, і він зробив великий крок назустріч світлу.

– Ні! – закричала я. – Едварде, поглянь на мене!

Він не слухав. Він ледь помітно усміхнувся і підняв ногу, щоб вийти на залиту сонцем дорогу.

Я врізалася в нього з такою силою, що впала б на землю, якби його руки не зловили й не втримали мене. У мене аж дух перехопило, і я відкинула голову назад.

Його темні очі повільно розплющилися, годинник пробив знову.

Він здивовано подивився на мене.

– Дивовижно, – мовив він своїм чудесним голосом, сповненим зачудування. – Карлайл мав рацію.

– Едварде, – я спробувала вдихнути, та мій голос ледве звучав. – Ти мусиш повернутися назад у тінь. Рухайся!

Здається, він зніяковів. Ніжно провів рукою по моїй щоці. Він, здається, й не помітив, що я намагалася заштовхати його назад. Із таким самим успіхом я могла штовхати кам’яну стіну. Годинник пробив іще раз, але він не відреагував.

Це було дуже дивно, бо я знала, що ми обоє – в смертельній небезпеці. Проте в той момент я почувалася дуже добре. Цілісно. Я відчула, як серце знову почало битися в грудях, а гаряча кров пульсувала венами. Мої легені переповнилися солодким ароматом, який линув від його шкіри. Так наче ніколи не було ніякої рани в моїх грудях. Я почувалася чудово – не те щоб я зцілилася, а немов її взагалі ніколи не було.

76
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело