Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 57

• Предыдущая
• 57/97
• Следующая

Я помітила, що Емілії не сподобалася ідея Сема розділитися на маленькі групи. Її тривога передалася мені, і я подивилася на Джейкоба.

Сем прослідкував за моїм поглядом.

– Джейкоб уважає, буде ліпше, якщо ти проводитимеш якомога більше часу в Ла-Пуші. Вікторії не спаде на думку шукати тебе тут.

– А як же Чарлі? – запитала я.

– Березневе божевілля – себто полювання на вовків – іще триває, – сказав Джейкоб. – Гадаю, Біллі та Гаррі зуміють утримувати його тут у неробочий час.

– Заждіть, – мовив Сем, піднявши руку. Він поглянув на Емілію, а тоді знову на мене. – Звісно, ідея Джейкоба непогана, але ти повинна вирішити все сама. Ти маєш серйозно обміркувати ризикованість обох варіантів. Сьогодні вранці ти мала змогу переконатися на власні очі, як легко прості стосунки перетворюються на реальну загрозу і як швидко виходять із-під контролю. Якщо ти вирішиш залишитися з нами, я не можу дати ніяких гарантій щодо твоєї безпеки.

– Я не заподію їй шкоди, – пробурмотів Джейкоб, потупившись у землю.

– Якщо є якесь інше місце, в якому ти почуваєшся безпечно… – продовжив Сем, проігнорувавши слова Джейкоба.

Я закусила губу. Де мені безпечно і де я не становитиму загрози для інших? Я знову відмовилася від ідеї вплутувати сюди Рене – в це безглузде полювання, де за здобич правитиму я…

– Я не хотіла би, щоб Вікторія дорогою завернула ще кудись, – прошепотіла я.

Сем кивнув.

– І то правда. Нехай вона залишається на нашій території, де ми зможемо легко з нею покінчити.

Я здригнулася. Найменше я хотіла, щоб Джейкоб, та й будь-хто з хлопців спробував покінчити з Вікторією. Я подивилася на обличчя Джейка; воно розслабилося й було майже таким, як я пам’ятала його ще до всіх цих вовчих штучок і небезпечних ідей щодо полювання на вампірів.

– Бережи себе, гаразд? – мовила я, відчуваючи, як до мого горла підступає клубок.

Хлопці заходилися голосно висловлювати подив. Усі вони сміялися з мене – всі, окрім Емілії. Наші погляди зустрілися, і я раптом помітила гармонію в її знівечених рисах. Її обличчя було досі прегарним, але на ньому з’явилася ще гірша тривога, ніж на моєму. Мені довелося відвернутися, тому що безмежна любов, яка ховалася за цією тривогою, могла знову змусити мене страждати.

– Обід готовий, – оголосила Емілія, і всі стратегічні розмови припинилися. Хлопці розсілися навколо круглого столу – який здавався замаленьким і міг зламатися під їхньою вагою – й почали з блискавичною швидкістю поглинати омлет просто зі сковороди. Емілія їла разом зі мною, опершись на стійку, уникаючи безладу за спільним столом, і дивилася на хлопців люблячими очима. З її виразу можна було легко здогадатися, що це її родина.

Хай там як, а це було не зовсім те, чого я очікувала від зграї вовкулак.

Решту дня я провела в Ла-Пуші, в будинку Біллі. Він залишив повідомлення на автовідповідачі та у відділку, і Чарлі з’явився саме на вечерю, захопивши з собою дві піци. Добре, що він узяв найбільші, бо Джейкоб розправився з однією з них самотужки.

Я помітила, як увесь вечір Чарлі підозріло дивився на нас обох, особливо на вельми зміненого Джейкоба. Він запитав про волосся; Джейкоб просто знизав плечима та сказав, що так йому зручніше.

Я знала, щойно ми з Чарлі поїдемо додому, Джейкоб знову перевернеться на вовка, як і раніше. Він і його брати тепер будуть завжди напоготові, шукаючи слідів повернення Вікторії. Та оскільки минулої ночі вони прогнали її з гарячих джерел – якщо вірити Джейкобу, вони переслідували її до кордону з Канадою, – вона появиться не скоро.

Але я навіть не сподівалася на те, що вона здалася й відступила. Мені так ніколи не щастить.

Після вечері Джейкоб провів мене до пікапа й довго стояв біля вікна, чекаючи, поки Чарлі першим сяде в машину.

– Цієї ночі можеш спати спокійно, – сказав Джейкоб, поки Чарлі вовтузився з ременем безпеки. – Ми будемо поруч і за всім наглянемо.

– Я хвилююся не за себе, – запевнила я його.

– Ти дурненька. Полювати на вурдалаків – це весело. Це краще, ніж усе інше.

Я похитала головою.

– Якщо я дурненька, то ти – неврівноважений бовдур. Він засміявся.

– Тобі треба відпочити, Белло, люба. Ти маєш утомлений вигляд.

– Я спробую. Чарлі почав нетерпляче сигналити.

– Побачимося завтра, – сказав Джейкоб. – Прокинешся – й одразу до мене.

– Обіцяю.

Чарлі їхав слідом за мною. Я майже не звертала уваги на вогні в дзеркалі заднього огляду. Я думала, де зараз Сем та Джаред, Ембрі та Пол, чи встиг Джейкоб до них приєднатися.

Коли ми приїхали додому, я поспішила до сходів, але Чарлі мене випередив.

– Що відбувається, Белло? – запитав він, поки я не втекла. – Я думав, що Джейкоб вступив у банду і що ви по сварилися.

– Ми вже помирилися.

– А банда?

– Не знаю – хто може зрозуміти підлітків? Вони такі загадкові! Та я зустрілася з Семом і його нареченою Емілією. Вони здалися мені дуже приємними людьми, – я знизала плечима. – Мабуть, це було просто якесь не порозуміння.

Вираз батькового обличчя змінився.

– Я й не знав, що вони з Емілією нарешті офіційно оголосили про заручини. Добре. Бідолашна дів чина.

– А ти знаєш, що з нею трапилося?

– Її скалічив ведмідь, на півночі, в сезон нересту лосося, – жахлива трагедія. Це трапилося понад рік тому. Я чув, що Сем дуже важко це переніс.

– Просто жахливо, – повторила я. Понад рік тому. Б’юсь об заклад, що це трапилося тоді, коли в Ла-Пуші був іще тільки один вовкулака. Я здригнулася на саму думку про те, як Сем почувається щоразу, коли дивиться в лице Емілії.

Тієї ночі я довго не могла заснути, намагаючись проаналізувати день, що минув. Обід у домі Біллі з Джейкобом та Чарлі, довгий вечір у будинку Блеків, кухня Емілії, де я з такою тривогою чекала на Джейкоба, жахливий двобій вовкулак, розмова з Джейкобом на пляжі.

Я згадувала про те, що Джейкоб сказав сьогодні вранці про лицемірство. Я довго обмірковувала його слова. Не могла змиритися з думкою про те, що я лицемірка, але який сенс обманювати саму себе?

Я скрутилася калачиком. Ні, Едвард не вбивця. Навіть у своєму темному минулому він ніколи не вбивав, принаймні невинних.

А що коли вбивав? А що коли в той час, що я не знала його, він був таким, як і всі вампіри? А може, тоді люди також зникали безвісти, як от зараз? Чи зупинило б це мене?

Я сумно похитала головою. «Кохання – узагалі нелогічна річ, – нагадала я собі. – Що дужче ти когось любиш, то менше логіки в твоїх учинках».

Я перевернулася на другий бік і спробувала думати про щось інше – про Джейкоба та його братів, які зараз полюють у темряві. Я заснула, уявляючи вовків, невидимих уночі, які захищають мене від небезпеки. Мені наснилося, що я знову стою в лісі, але цього разу я вже не блукала. Я тримала Емілію за знівечену руку, і ми стояли в темряві, тривожно чекаючи, коли повернуться додому наші вовкулаки.

У Форкс знову прийшла весна. Прокинувшись у понеділок вранці, я пролежала кілька хвилин у ліжку, намагаючись це усвідомити. Минулої весни на мене також полював вурдалак. Сподіваюся, що це не стане свого роду поганою традицією.

Я знала про все, що діється в Ла-Пуші. Майже увесь недільний день я гуляла на узбережжі, поки Чарлі проводив час із Біллі в будинку Блеків. Всі думали, що я з Джейкобом, але у нього були інші справи, тож я блукала пустинним пляжем на самоті, приховуючи це від Чарлі.

Коли Джейкоб заскочив на хвилинку, щоб перевірити, чи зі мною все гаразд, він вибачився за те, що залишив мене саму. Сказав, що як правило, його графік не такий щільний, але поки Вікторія на волі, вовки повинні бути насторожі.

Доки ми гуляли пляжем, він увесь час тримав мене за руку.

Це змусило мене замислитися над тим, що мав на увазі Джаред, кажучи, що Джейкоб вплутав свою «подружку». Гадаю, збоку все мало саме такий вигляд. Та поки ми з Джейкобом знаємо, що діється насправді, я не повинна забивати собі голову схожими припущеннями. Можливо, вони й не турбували б мене, якби Джейкобу не було до вподоби те, що такі чутки з’являються. Але його рука була така м’яка, вона зігрівала мене, тож я не заперечувала.

• Предыдущая
• 57/97
• Следующая