Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 56

• Предыдущая
• 56/97
• Следующая

– У мене немає з собою гаманця, – сказав Джаред.

– Нічого страшного. Я не забуду.

Вони миттю перескочили єдину сходинку, що вела в будинок, і зайшли всередину, навіть не постукавши. Я сором’язливо попленталася за ними.

Як і в будинку Біллі, вітальня тут також правила за кухню. Молода жінка з атласно-бронзовою шкірою й довгим прямим чорним волоссям стояла біля раковини, витягувала великі кекси із залізних формочок і складала їх на паперові тарілки. Спочатку я подумала, що Сем забороняв витріщатися на неї, тому що вона була дуже вродлива.

– Хлопці, ви голодні? – запитала вона своїм мелодійним голосом. Тоді обернулася до нас і всміхнулася половиною обличчя.

Права частина її лиця була знівечена від чола до підборіддя трьома товстими червоними шрамами, і досі яскравими, хоча вони вже давно загоїлися. Один зі шрамів починався біля куточка її темного мигдалевидного правого ока, інший – викривляв правий кутик рота у бридку нерухому гримасу.

Дякуючи настановам Ембрі, я швидко відвела погляд на кекси в її руках. Вони пахли чудово – свіжими чорницями.

– Ой, – сказала Емілія здивовано. – А це хто?

Я підвела погляд, намагаючись дивитися на ліву частину її обличчя.

– Белла Свон, – відповів Джаред, знизавши плечима. Очевидячки, про мене тут говорили й раніше. – А хто ж іще?

– Припини ці розмови, поки не вернеться Джейкоб, – пробурмотіла Емілія.

Вона подивилася на мене. Жодна половина її колись прекрасного обличчя не видалася мені дружелюбною. – Значить, ти подружка вурдалака? Я напружилася.

– Так. А ти, значить, подружка вовкулаки?

Вона засміялася, так само як Ембрі та Джаред. Ліва половина її обличчя значно потеплішала.

– Мабуть, що так, – мовила вона й повернулася до Джареда. – Де Сем?

– Белла сьогодні вранці… ну… трохи здивувала Пола. Емілія закотила своє добре око.

– А, Пол, – зітхнула вона. – Як гадаєш, їх довго не буде? Я саме збиралася смажити яєшню.

– Не хвилюйся, – сказав їй Ембрі. – Якщо вони запізняться, ми не дамо харчам зіпсуватися.

Емілія усміхнулася й відчинила холодильник.

– Я й не сумніваюся в цьому, – погодилася вона. – Белло, ти голодна? Пригощайся кексом.

– Дякую.

Я взяла один із тарілки й почала обгризати краї. Кекс був чудовий і дуже смачний, навіть для мого шлунка, в якому й досі все переверталося. Ембрі взяв уже третій і проковтнув його, не кусаючи.

– Залиш кілька своїм братам, – насварилася на нього Емілія, ляснувши його дерев’яною ложкою по голові. Слово «брати» трохи здивувало мене, хоча інші, здається, не звернули на нього уваги.

– Свиня, – обізвав приятеля Джаред.

Я сперлася на стійку й спостерігала, як вони втрьох посімейному жартують і кепкують одне з одного. На кухні Емілії було дуже затишно, білі шафи та світлі дерев’яні полиці аж блищали. На маленькому круглому столику стояв тріснутий біло-блакитний глечик із безліччю польових квітів. Здається, Джаред та Ембрі почувалися тут як удома.

Емілія розколотила величезну упаковку яєць, мабуть, кілька дюжин зразу, у великій жовтій мисці. Вона закотила рукави лавандової блузки, і я побачила, що тильний бік її правої руки також знівечений широкими шрамами. Як казав Ембрі, перебувати біля вовкулак не зовсім безпечно.

Раптом вхідні двері відчинилися, в кухню зайшов Сем.

– Еміліє, – сказав він, і в голосі його було стільки любові, що я аж розгубилася.

Він одним кроком здолав відстань від дверей до коханої і взяв її лице своїми широкими долонями. Він нахилився й поцілував темні шрами на правій частині її обличчя, перш ніж поцілувати її в губи.

– Гей, тільки не це, – поскаржився Джаред. – Я ж їм.

– Тоді замовкни і їж, – сказав Сем, цілуючи Емілію у знівечені губи.

– Фу, – фиркнув Ембрі.

 Це було гірш ніж мелодрама; цей поцілунок був настільки реальним, що аж волав про насолоду, життя й справжнє кохання. Я поклала кекс на стіл та схрестила руки на грудях. Я зосередилася на квітах, намагаючись проігнорувати цю неймовірно спокійну мить, а ще не думати про пульсуючу рану в моєму серці.

Я була невимовно вдячна за те, що все скінчилося, коли Джейкоб та Пол з’явилися в дверях, а тоді вразилася, коли побачила, що обоє сміються. Поки я витріщалася на них, Пол дав Джейкові стусана в плече, а той вдарив його у відповідь по нирках. Вони знову засміялися. Здається, вони вернулися цілі й неушкоджені.

Джейкоб оглянув кімнату, його погляд зупинився на мені – я ніяково стояла біля стійки в дальньому кінці кімнати.

– Привіт, Білко, – привітався він весело. Дорогою до мене він загріб два кекси і став поруч. – Вибач за те, що сталося, – пробурмотів він ледь чутно. – Ну, як ти?

– Не хвилюйся, зі мною все гаразд. Чудові кекси, – з цими словами я знову взяла свій кекс і почала його гризти. Тільки-но Джейкоб зайшов до кімнати, мені одразу стало краще.

– О Боже! – вигукнув Джаред, перебивши нас.

Я подивилася в його бік і побачила, що вони з Ембрі оглядають зникаючу рожеву смугу на плечі Пола. Ембрі переможно усміхався.

– П’ятнадцять доларів, – похвалився він.

– Це твоїх рук справа? – прошепотіла я до Джейкоба, згадавши про парі.

– Я його ледь торкнувся. До заходу сонця на ньому й сліду не залишиться.

– До заходу? – я подивилася на смугу на руці Пола. Дивно, але здавалося, що їй уже більше тижня.

– Вовчі штучки, – прошепотів Джейкоб. Я кивнула, намагаючись приховати здивування.

– А з тобою все гаразд? – затамувавши подих, запитала я.

– Жодної подряпини, – повідомив він самовдоволено.

– Гей, хлопці, – сказав Сем голосно, припинивши цим самим усі розмови в маленькій кімнаті. Емілія стояла біля плити, вишкрібаючи збиті яйця на велику сковороду. Сем досі непомітно гладив її рукою по спині. – Джейкоб має для нас новину.

Здається, Пола це зовсім не здивувало. Мабуть, Джейкоб уже пояснив усе йому та Сему. Або… вони просто прочитали його думки.

– Я знаю, чого треба рудій, – сказав Джейкоб, повернувшись до Ембрі та Джареда. – Саме це я намагався сказати вам раніше, – з цими словами він копнув ніжку крісла, на якому сидів Пол.

– І? – запитав Джаред. Джейк одразу ж посерйознішав.

– Вона хоче помститися за свого дружка – але це не той чорночубий кровопивця, якого ми вбили. Каллени прикінчили її дружка минулого року, і тепер вона полює на Беллу.

Це не було новиною для мене, та я все одно затремтіла. Джаред, Ембрі та Емілія витріщилися на мене з широко роззявленими ротами.

– Але ж вона проста дів чина, – заперечив Ембрі.

– А я й не кажу, що в цьому є логіка. Але саме тому вампірка увесь час обминає нас – вона мітить у Форкс.

Вони продовжували дивитися на мене з роззявленими ротами. Я схилила голову.

– Чудово, – сказав Джаред нарешті, кутики його рота почали загинатися в посмішці. – Тепер у нас є наживка.

Зі швидкістю світла Джейкоб схопив зі столу консервний ніж і запустив його прямісінько в голову Джареда. Але реакція Джареда була швидша, ніж я могла собі уявити, і він упіймав ніж просто перед обличчям.

– Белла не наживка.

– Ну, ти ж знаєш, що я мав на увазі, – відтяв Джаред, не розгубившись.

– Отже нам треба змінити плани, – сказав Сем, не звертаючи уваги на сварку. – Спробуємо, так би мовити, викопати кілька ям і подивимося, чи потрапить вампірка в них. Нам треба розділитися, хоча мені й не до вподоби така ідея. Але якщо вона й справді полює на Беллу, то швидше за все не буде нападати на нас поодинці.

– Скоро до нас приєднається Квіл, – пробурмотів Ембрі. – Тоді ми зможемо поділитися порівну.

Раптом усі схилили голови. Я подивилася на Джейкоба, на його обличчі читалася безнадія, як і вчора по обіді у нього на подвір’ї. Незважаючи на те, що зараз тут, на цій маленькій кухні, хлопці були цілком задоволені своєю долею, ніхто з них не бажав такого своєму другові.

– Не варто на це розраховувати, – сказав Сем тихо, а тоді продовжив своїм звичним голосом: – Пол, Джаред та Ембрі візьмуть на себе зовнішній периметр, а Джейкоб і я – внутрішній. Закінчимо тільки тоді, коли впіймаємо вампірку.

• Предыдущая
• 56/97
• Следующая