Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 55

• Предыдущая
• 55/97
• Следующая

Джейкоб відкрито зустрів лобову атаку супротивника. Їхнє злісне гарчання пронеслося лісом, як відлуння урагану.

Чорні та білі клапті – залишки Джейкового одягу – вкрили землю на тому місці, де він перевернувся.

– Джейкобе! – скрикнула я знову, ступивши вперед.

– Стій де стоїш, Белло, – наказав Сем.

Через шалене гарчання, що долинало з поля бою, я заледве його розчула. Вовки рвали й кусали один одного, а їхні гострі зуби виблискували біля горла супротивника. Здається, вовк-Джейкоб перемагав – він був беззаперечно більший за свого суперника і здавався сильнішим. Він знову і знову врізався плечем у сірого вовка й тіснив його в бік лісу.

– Відвезіть її до Емілії, – гукнув Сем до хлопців, які з захопленням спостерігали за двобоєм.

Джейкобу вдалося відтіснити сірого вовка з дороги, і вони зникли в густому лісі, звідки й далі лунало їхнє гучне гарчання. Сем помчав за ними, роззуваючись по дорозі. Тільки-но він кинувся в густі дерева, його почало трусити з голови до ніг.

Гарчання й тріскотіння розчинились у повітрі. Раптом звуки взагалі вщухли, й на дорозі стало зовсім тихо.

Один із хлопців почав сміятися.

Я розвернулася й витріщилася на нього – мої очі широко розплющилися й так завмерли, я не могла навіть кліпнути.

Здається, хлопчина сміявся з мого виразу.

– Ну звісно, не щодня таке побачиш, – хихотів він. Його обличчя видалося мені знайомим – трохи худіше, ніж інші… Ембрі Колл.

– А я таке бачу, – пробурчав інший хлопчина, Джаред, – кожнісінький день.

– Ну, Пол не втрачає контролю щодня, – не погодився Ембрі, досі сміючись. – А радше два дні поспіль він втрачає над собою контроль, а на третій – ні.

Джаред зупинився, щоб підібрати з землі щось біле. Він показав це Ембрі; воно звисало з його рук довгими білими смугами.

– Подерлися на дрібненькі шматочки, – мовив Джаред. – Біллі казав, що це остання пара, яку йому вдалося дістати, – тепер Джейкоб ходитиме босий.

– А цей вижив, – сказав Ембрі, піднімаючи з землі вцілілий кросівок. – Джейкоб може скакати на одній нозі, – додав він сміючись.

Джаред почав піднімати з землі різноманітні шматочки тканини.

– Візьмеш Семові черевики, гаразд? Все інше можна не вагаючись викинути у сміття.

Ембрі забрав черевики й побіг підтюпцем у ліс – туди, де зник Сем. За якусь мить він повернувся назад із парою розірваних джинсів у руках. Джаред зібрав те, що залишилося від одягу Джейкоба та Пола, й скрутив усе це в клубок. Аж раптом він згадав про мене.

Він насторожено подивився на мене, немов оцінюючи мій стан.

– Гей, ти ж не збираєшся зомліти, чи блювати, чи викинути щось таке, еге ж? – запитав він.

– Думаю, ні, – відповіла я, задихаючись.

– Вигляд у тебе не дуже. Може, присядеш?

– Гаразд, – пробурмотіла я. Вдруге за сьогоднішній ранок я сіла й поклала голову на коліна.

– Джейк повинен був нас попередити, – дорікнув Ембрі.

– Не варто було вплутувати в це свою подружку. І чого він хотів цим домогтися?

– Ну от, випусти вовка з мішка – розкаже все, що знає, – зітхнув Ембрі. – Молодчина Джейк. Нічого не скажеш.

Я підвела голову, щоб подивитися на двох хлопців, які обговорювали це з такою легкістю.

– Ви за них узагалі не хвилюєтеся? – запитала я. Ембрі почав здивовано кліпати.

– Хвилюємося? А чому нам хвилюватися?

– Вони можуть поранити один одного! Ембрі та Джаред зареготали.

– Сподіваюся, що Пол дасть йому прочухана, – сказав Джаред. – Хай би добряче його провчив.

Я зблідла.

– Та де там! – не погодився Ембрі. – Ти бачив Джейка? Навіть Сем не може перевтілюватися так швидко, та ще й у польоті. Він угледів, що Пол починає перевертатися, і що? Півсекунди – і він уже атакує! У хлопця дар.

– Пол досвідченіший. Б’юсь об заклад на десять баксів, що він провчить Джейкоба.

– По руках. Джейкоб наділений усім від природи. У Пола нульові шанси.

Вони потиснули один одному руки, весело сміючись.

Я намагалася хоч якось змиритися з їхньою байдужістю, але жорстока картина двобою вовкулак не йшла мені з голови. Мій шлунок стискався, хоч і був порожній та болів, а голова розколювалася від хвилювання.

– Поїхали до Емілії. У неї завжди є щось смачненьке, – Ембрі подивився на мене зверху вниз. – Може, підвезеш?

– Без проблем, – сказала я, задихаючись. Джаред звів угору одну брову.

– Мабуть, буде краще, якщо за кермо сядеш ти, Ембрі. Здається, вона от-от виблює.

– Хороша ідея. А де ключі? – запитав мене Ембрі.

– В машині. Ембрі відчинив дверцята з пасажирського боку.

– Залазь, – сказав він весело, піднявши мене однією рукою й закинувши на сидіння. Він оцінив поглядом кабіну. – А тобі доведеться їхати ззаду, в кузові, – сказав він Джареду.

– Не маю нічого проти. У мене теж слабкий шлунок. Не хочу бути поряд, коли вона блюватиме.

– Б’юсь об заклад, що вона не така слабачка. Вона ж водиться з вурдалаками.

– На п’ять баксів? – запитав Джаред.

– Без питань. Мені навіть незручно ось так легко забирати в тебе гроші.

Ембрі заліз у машину й завів двигун, тим часом Джаред спритно заскочив у кузов. Щойно зачинивши по собі двері, Ембрі прошепотів мені:

– Тримайся, гаразд? У мене тільки десять баксів, а якщо Пол провчить Джейкоба…

– Гаразд, – прошепотіла я. Ембрі відвіз нас назад у селище.

– Гей, а як усе-таки вдалося переступити через заборону?

– Переступити через… що?

– Ну, я маю на увазі наказ. Знаєш, не говорити зайвого і таке інше. Як Джейк розказав тобі про все?

– А, це, – мовила я, згадуючи, як Джейкоб просвітив мене минулої ночі. – Він не розповідав. Я сама здогадалася.

Ембрі стиснув губи та здивовано поглянув на мене.

– Гм. Думаю, цей варіант пройде.

– А куди ми їдемо? – запитала я.

– До будинку Емілії. Вона подружка Сема… ні, гадаю, тепер вона його наречена. Решта хлопців приєднаються до нас пізніше, коли Сем дасть їм добрячого прочухана за те, що трапилося. А потім Пол і Джейк підуть шукати для себе новий одяг, звісно, якщо в Пола ще щось залишилося.

– А Емілія знає, що ви…?

– Звісно. Чуєш, не витріщайся на неї. Сем ненавидить, коли на неї хтось дивиться.

Я насупилася.

– А чому я повинна на неї витріщатися? Здається, Ембрі стало трохи незручно.

– Щойно ти мала змогу переконатися, що спілкуватися з вовкулаками не зовсім безпечно… – кинув він і швидко змінив тему розмови: – Гей, а ти злишся за те, що сталося з тим чорночубим кровопивцею на галявині? Не скидалося на те, що він твій друг, але… – Ембрі знизав плечима.

– Ні, він не був моїм другом.

– Це добре. Знаєш, нам би не хотілося порушувати угоду.

– Ах, так, колись давно Джейкоб розказував мені про цю угоду. А чому, вбивши Лорана, ви могли порушити угоду?

– Лоран, – повторив він і фиркнув. Здається, його здивувало те, що у вампіра є ім’я. – Ну, теоретично ми були на землі Калленів. Нам заборонено нападати на будь-кого з них, я маю на увазі Калленів, за межами нашої території – принаймні поки вони першими не порушать угоди. Ми не знали, чи той чорночубий належить до їхньої сім’ї. Схоже на те, що ти його знала.

– А як вони можуть порушити угоду?

– Якщо нападуть на людину. Джейкоб не хотів, щоб усе зайшло так далеко.

– А. Ну, дякую. Я рада, що ви вирішили не чекати.

– Ми також, – це прозвучало так, наче він говорив у прямому значенні слова.

Ембрі проїхав попри східну околицю селища, перш ніж з’їхати на вузеньку ґрунтову дорогу.

– Твій пікап такий повільний, – зауважив він.

– Ну вибач.

В кінці вулиці стояв невеличкий будинок, який колись був сірим. Окрім вицвілих блакитних дверей, виднілося єдине віконце. Жовтогарячі та жовті чорнобривці, що цвіли на підвіконні, надавали цьому місцю неймовірної привабливості.

Ембрі відчинив дверцята пікапа та потягнув носом.

– Ум-м-м, Емілія куховарить.

Джаред вискочив із кузова й рушив до дверей, та Ембрі одразу його зупинив, поклавши йому на груди руку. Тоді багатозначно подивився на мене й прокашлявся.

• Предыдущая
• 55/97
• Следующая