Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 64

• Предыдущая
• 64/120
• Следующая

- Ну, - трохи насупився Скрімджер, - ну, так, частково, саме тому ми й хотіли б…

- Навряд чи з цього щось вийде, - ввічливо заперечив Гаррі.-Розумієте, мені не подобаються деякі міністерські дії. Скажімо, арешт Стена Шанпайка.

Скрімджер відповів не зразу, але його лице миттєво закам'яніло.

- Я й не сподівався, що ти зрозумієш, - заявив він, не спромігшись так вдало приховати злість, як це досі робив Гаррі. - Зараз небезпечні часи, і необхідно вживати певних заходів. Тобі шістнадцять років…

- Дамблдорові давно вже не шістнадцять, але він теж вважає, що Стена не треба тримати в Азкабані, -урвав його Гаррі. - Ви робите зі Стена цапа-відбувайла так само, як з мене хотіли б зробити собі талісман на щастя.

Вони обмінялися довгими важкими поглядами. Врешті Скрімджер сказав, цього разу без тепла в голосі:

- Зрозуміло. Ти волів би… як і твій кумир Дамблдор… взагалі відмежуватися від міністерства?

- Я не хочу, щоб мене використовували,-відповів Гаррі.

- Дехто вважає, що це твій обов'язок - служити міністерству!

- А інші вважають, що ваш обов'язок перевіряти, чи той, кого ви кидаєте за ґрати, - справжній смертежер, - Гаррі вже не міг стримуватися.-Ви робите те саме, що перед вами робив Барті Кравч. Невже ви всі там так нічого й не навчилися? То ми мали Фаджа, який удавав, що все чудово, тоді як людей убивали прямісінько в нього під носом, а тепер оце маємо вас, і ви ув'язнюєте невинних людей і хочете створити враження, ніби залучили до співпраці «Обранця»!

- То ти не «Обранець»? - запитав Скрімджер,

- Ви ж начебто казали, що це не має ніякого значення? - гірко всміхнувся Гаррі. - Принаймні для вас не має.

- Не треба було мені такого казати, - почав виправдовуватися Скрімджер. - Це було нетактовно…

- Ні, це було чесно, - заперечив Гаррі. - Єдині чесні слова з усього, що ви сказали. Вам усе одно, житиму я чи вмру, головне - аби я вам допоміг переконати громаду, що ви перемагаєте у війні з Волдемортом. Я не забув, пане міністре…

Він підняв праву руку. З тильного боку долоні відсвічували білим літери, що їх його примусила вкарбувати у власне тіло Долорес Амбридж: «Я не повинен брехати».

- Я щось не пригадую, щоб ви примчали мені на поміч, коли я намагався відкрити всім очі на те, що повернувся Волдеморт. Чомусь торік у міністерстві ніхто не прагнув зі мною приятелювати.

Вони стояли мовчки, і ця мовчанка була не менш крижана, ніж ґрунт у них під ногами. Гномик нарешті таки видер черв'яка з землі й тепер радісно його обсмоктував, спершись на нижні гілочки рододендронового куща.

- Що там замислив Дамблдор? - безцеремонно запитав Скрімджер. -Де він буває, коли зникає з Гоґвортсу?

- Поняття не маю, - знизав плечима Гаррі.

- Та ти б і так не сказав, - припустив Скрімджер, - якби щось і знав.

- Не сказав би, - погодився Гаррі.

- Що ж, тоді доведеться вдаватися до інших засобів.

- Спробуйте, - байдуже зронив Гаррі. - Хоч ви, здається, розумніші за Фаджа і мали б учитися на його помилках. Він уже намагався втручатися у справи Гоґвортсу. Ви, мабуть, звернули увагу, що він уже не працює міністром, а Дамблдор і досі директор. Я б на вашому місці Дамблдора не зачіпав.

Запала довга тиша.

- Ну, принаймні мені ясно одне - він добряче з тобою попрацював, - зиркнув Скрімджер холодними й жорсткими очима з-над окулярів у тонкій оправі. - Що, Поттере, відданий Дамблдорові душею й тілом?

- Саме так, - підтвердив Гаррі. - Я радий, що ми це з'ясували.

І відвернувшись від міністра магії, пішов до будинку.

- РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ-

Слизоспогади

Через кілька днів після Нового року Гаррі, Рон і Джіні зібралися пізно по обіді в кухні біля каміна, щоб повертатися в Гоґвортс. Міністерство організувало одноразове під'єднання до мережі порошку флу, щоб швидко й безпечно повернути учнів до школи. Попрощатися з ними прийшла лише місіс Візлі, бо всі інші - містер Візлі, Фред, Джордж, Білл і Флер - були на роботі. Коли настала мить розлуки, місіс Візлі розридалася. Треба сказати, що останнім часом очі в неї були на мокрому місці; вона часто плакала після того, як Персі на Різдво стрімголов вискочив з хати в заліплених товченим пастернаком окулярах (відповідальність за це гордо брали на себе одночасно Фред, Джордж і Джіні).

- Не плачте, мамо, - поплескувала Джіні по спині місіс Візлі, що ридала в неї на плечі, - усе ж добре…

- Не треба за нас журитися, - додав Рон, дозволяючи матері міцно цмокнути його в щоку вологими вустами, - тим паче за Персі. Він така паскуда, нема чого його жаліти.

Місіс Візлі ще дужче розридалася, пригортаючи до себе Гаррі.

- Обіцяй, що будеш обережний… уникай неприємностей…

- Я завжди уникаю, місіс Візлі,-заспокоював її Гаррі. - Ви ж знаєте, що я люблю спокійне життя.

Вона всміхнулася крізь сльози й відійшла на крок. -То будьте чемні всі… Гаррі ступив у смарагдове полум'я і крикнув:

- Гоґвортс! - Останній погляд на візлівську кухню й на заплакане лице місіс Візлі - і його огорнуло полум'я; швидко обертаючись, він бачив уривками розмиті обриси кімнат інших чаклунів; вони зникали перш, ніж він устигав їх роздивитися; потім обертання почало сповільнюватися, і врешті-решт він зупинився прямісінько в каміні кабінету професорки Макґонеґел. Вона лише на мить відірвалася від роботи, поки він переступав через решітку.

- Добрий вечір, Поттере. Не нанеси на килим сажі.

- Добре, пані професорко.

Поки Гаррі поправляв окуляри й пригладжував волосся, прибув Рон. Потім - Джіні, й вони утрьох вийшли з кабінету Макґонеґел і подалися до ґрифіндорської вежі. Гаррі зазирав у вікна в коридорі, повз які проходив; сонце вже сідало за обрій, а вся земля довкола була вкрита ще товщим килимом снігу, ніж у «Барлозі». Вдалині він побачив Геґріда, що перед своєю хатиною годував Бакбика.

- Ялинкові прикраси, - впевнено сказав Рон, коли друзі підійшли до Гладкої Пані. Вона була значно блідіша, ніж завжди, і здригнулася, почувши Ронів голос.

- Ні, - заперечила вона. -Як це «ні»?

- Атак, бо вже новий пароль,-пояснила Гладка Пані. - І прошу тут не кричати.

- Нас тут не було, звідки нам?…

- Гаррі! Джіні!

До них бігла розрум'янена Герміона в плащі, шапці й рукавичках.

- Я повернулася години дві тому, оце відвідала Геґріда й Бак… тобто Чахокрила, - захекано повідомила вона. - Гарно відсвяткували Різдво?

- Так, - одразу відповів Рон, - чимало подій, Руфус Скрім…

- Гаррі, я щось для тебе маю, - Герміона навіть не глянула на Рона. й бровою не повела, ніби його й не чула. - Ой, стривайте… пароль. Поміркованість.

- Отож, - кволо зітхнула Гладка Пані і відхилилася, відкриваючи отвір за портретом.

- Що з нею? - здивувався Гаррі.

- Очевидно, перепила під час Різдва, - закотила очі

Герміона й перша увійшла до переповненої вітальні. - Гладка Пані зі своєю подругою Віолеттою видудлила всі запаси вина на картині з п'яними ченцями - тій, що біля класу заклинань. Але то таке…

Вона понишпорила в кишені й вийняла сувій пергаменту, списаний Дамблдоровим почерком.

- Чудово. - зрадів Гаррі, відразу розгорнув пергамент і довідався, що черговий урок з Дамблдором заплановано вже на завтрашній вечір.-Я йому повинен стільки всього розповісти… і вам теж. Ходімо десь сядемо…

Але тієї миті почувся голосний писк: «Рончик-Бончик!». - хтозна-звідки вилетіла Лаванда Браун і кинулася Ронові в обійми. Дехто з присутніх захихотів; Герміона дзвінко розсміялася й звернулася до Джіні:

- Там є столик… підемо?

- Ні, дякую, я обіцяла зустрітися з Діном,-відмовилася Джіні, хоч Гаррі й помітив, що сказала вона це без особливого завзяття. Покинувши Рона з Лавандою, які, здавалося, демонструють боротьбу у вертикальному положенні, Гаррі повів Герміону до вільного столика.

• Предыдущая
• 64/120
• Следующая