Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 65

• Предыдущая
• 65/120
• Следующая

- То як відсвяткувала Різдво?

- Та нормально, - стенула вона плечима. - Нічого особливого. А як було у «Рончика-Бончика»?

- Зараз розкажу, - відповів Гаррі. -Але чуєш, Герміоно, чи не можеш ти…

- Ні, не можу, - рішуче урвала вона його. - Навіть не проси.

- Я думав, що минуть різдвяні…

- Гаррі, це Гладка Пані видудлила бочку п'ятсотлітнього вина, а не я. То про які важливі новини ти хотів мені розповісти?

Вона була надто сердита, щоб з нею сперечатися, тож Гаррі на деякий час забув про Рона й переповів їй підслухану розмову Мелфоя зі Снейпом.

Коли він закінчив, Герміона якийсь час замислено сиділа, а тоді запитала:

- А ти не думаєш…

- …що він прикинувся, ніби пропонує допомогу, щоб хитрощами змусити Мелфоя розповісти, що той задумав?

- Так, - погодилася Герміона.

- Ронів тато й Люпин теж так думають, - неохоче визнав Гаррі. - Але це доводить, що Мелфой таки щось замислив. Згодна?

- Згодна, - поволі відповіла вона.

- І він виконує накази Волдеморта, як я й казав!

- Гм… а чи хтось із них згадував Волдеморта? Гаррі насупився, намагаючись пригадати.

- Не пам'ятаю… Снейп точно казав «твій хазяїн», а хто ж іще то міг бути?

- Не знаю, - закусила губу Герміона. - Може, його батько?

Вона, заглиблена у свої думки, дивилася в другий бік кімнати, не помічаючи навіть, як Лаванда лоскоче Рона. -А як там Люпин?

- Не дуже, - відповів Гаррі й розповів їй про Люпинове перебування серед вовкулак і про труднощі, які в того виникли під час виконання завдання. - Ти коли-небудь чула про Фенріра Ґрейбека?

- Чула! - стривожено підтвердила Герміона. - І ти, Гаррі, теж чув!

- Коли, на історії магії? Ти ж добре знаєш, що я ніколи не слухаю…

- Ні-ні, не на історії магії… Мелфой залякував ним Бор-джина! - нагадала Герміона. - На алеї Ноктерн, невже не пам'ятаєш? Він сказав, що Ґрейбек-давній друг родини, який перевірятиме, що поробляє Борджин!

Гаррі витріщився на неї з роззявленим ротом.

- Я й забув! Але ж це доводить, що Мелфой - смерте-жер, бо інакше як він міг підтримувати зв'язок з Ґрейбеком, ще й наказувати тому, що робити?

- Підозріло, -ледь чутно погодилась Герміона. -Хіба

- Ой, та перестань, - роздратувався Гаррі, - тут уже нічого не вигадаєш!

- Можливо, то було порожнє, нічим не підкріплене залякування.

- Як тебе просто дивуюся, - похитав головою Гаррі.-

Побачимо, хто з нас має рацію… Герміоно, ти ще захочеш узяти свої слова назад - так, як зараз воліли б це зробити в міністерстві. До речі, я ще ж посварився з Руфусом Скрімджером…

І далі цілий вечір вони дружно лаяли Міністерство магії, бо Герміона, як і Рон, вважала, що після всього, що міністерство влаштувало Гаррі торік, звертатися до нього по допомогу - величезне нахабство.

Новий семестр почався на другий день з приємної несподіванки для шестикласників: на дошці оголошень хтось уночі пришпилив велике повідомлення.

УРОКИ ЯВЛЕННЯ

Якщо вам виповнилося або виповниться до 31-го серпня

сімнадцять років, то ви має право записатися на тримісячний

курс уроків явлення під керівництвом інструктора

з Міністерства магії.

Охочих відвідувати цей курс просимо залишити внизу свої підписи.

Ціна: 12ґалеонів.

Гаррі й Рон приєдналися до юрби учнів, які штовхалися біля повідомлення й по черзі записувалися знизу. Рон уже витяг було перо, щоб підписатися відразу після Герміони, як до нього ззаду підкралася Лаванда, затулила йому очі долонями й защебетала:

- Угадай, хто це, Рончинку-Бончику?

Гаррі розвернувся й побачив, що Герміона йде від них: він її догнав, аби не лишатися з Роном і Лавандою, але, на його подив, розпашілий і злий Рон теж наздогнав їх біля отвору за портретом. Не кажучи ні слова, Герміона прискорила крок, щоб порівнятися з Невілом.

- Отже… уроки явлення, - з тону, яким це сказав Рон ставало зрозуміло, що сцену коло дошки оголошень краще не згадувати. - Весело буде, га?

- Не знаю, - засумнівався Гаррі. - Можливо, воно краще виходить, коли виконуєш сам. Мені не дуже сподобалося, коли Дамблдор брав мене з собою.

- Я й забув, що ти вже являвся… а мені краще б спочатку скласти іспит, - стурбовано сказав Рон. - Як Фред і Джордж.

- Але ж Чарлі іспит завалив.

- Завалив, але Чарлі більший за мене, - Рон виставив руки, наче горила, - тому Фред і Джордж не дуже з нього й знущалися… принаймні не у вічі…

- А коли можна буде скласти іспит?

- Зразу, як стукне сімнадцять. Для мене це буде аж у березні!

- Але ти не матимеш права являтися тут, у замку…

- Хіба в цьому суть? Головне, щоб усі знали, що я можу являтися, якщо захочу.

Не один Рон був захоплений перспективою вивчати явлення. Цілісінький день тільки й розмов було, що про майбутні уроки; усі надавали величезного значення можливості виникати і зникати, коли захочеш.

- Як це буде круто - просто взяти і… - Шеймус клацнув пальцями, ніби ось-ось мав зникнути. - Мій двоюрідний брат Ферґус так робить, щоб мене подратувати. Нічого, ще трохи - і про спокій він забуде назавжди…

Поринувши в такі чудові мрії, він занадто жваво махнув чарівною паличкою і, замість створити фонтанчик з чистенькою водичкою, як того вимагала тема уроку заклинань, з палички, наче з брандспойта, ударив потужний струмінь, рикошетом одбився від стелі і вмазав професорові Флитвіку просто в лице.

- А Гаррі вже являвся, - сказав Рон збентеженому Шеймусові після того, як професор Флитвік висушився помахом чарівної палички й наказав Шеймусові за кару переписувати речення «Я чарівник, а не бабуїн, що розмахує довбнею». - Дамб… е-е… хтось брав його з собою. Явлення пліч-о-пліч, знаєш.

- Ого! - прошепотів Шеймус, і вони з Діном і Невілом присунулися ближче, щоб почути, як це воно-являтися. Аж до вечора всі інші шестикласники набридали Гаррі проханнями описати свої відчуття під час явлення. Його запевнення в тому, що цей засіб пересування дуже незручний, їх чомусь не знеохотили, а викликали благоговіння. Він ще відповідав на детальні розпитування, коли побачив, що до восьмої вечора лишається всього десять хвилин. Щоб вчасно піти й не запізнитися на урок з Дамблдором, довелося брехати, що треба повернути в бібліотеку книжку.

Лампи в Дамблдоровім кабінеті світилися, портрети колишніх директорів тихенько похропували в рамах, а сито спогадів уже стояло на письмовому столі. Дамблдорові руки лежали по обидва боки сита; права й досі була почорніла й обгоріла. Чогось вона ніяк не гоїлася і Гаррі вже, мабуть, всоте, подумав, що ж це її так страшно покалічило, але спитати не посмів; Дамблдор казав, що з часом про все розповість, до того ж треба було обговорити ще й іншу тему. Та не встиг Гаррі нічого сказати про Снейпа й Мелфоя, як заговорив сам Дамблдор.

- Я чув, ти на Різдво зустрічався з міністром магії?

- Так, - підтвердив Гаррі.-Він не був мною задоволений.

- Не був, - зітхнув Дамблдор. - Мною він теж не дуже задоволений. Але спробуємо, Гаррі, не впадати у відчай, а й далі робити своє.

Гаррі засміявся.

- Він хотів, щоб я переконав чаклунську спільноту, що міністерство працює чудово.

Дамблдор усміхнувся.

- Це взагалі-то була ще Фаджева ідея. В останні дні на посаді, відчайдушно чіпляючись за неї руками й ногами, він домагався зустрічі з тобою, в надії, що ти його підтримаєш…

- Після всього, що Фадж зробив торік? - сердито перепитав Гаррі. - Після Амбридж?

- Я казав Корнеліусу, що це безнадійно, але ідея не зникла, коли він пішов. У перші ж години після призначення Скрімджера ми з ним зустрічалися й він вимагав, щоб я влаштував йому зустріч з тобою…

- То он чого ви сперечалися! - вигукнув Гаррі. - Про це було в «Щоденному віщуні».

- Буває, що й «Вішун» пише правду,-погодився Дамблдор, - навіть якщо це випадково. Так, саме тому ми й сперечалися. Але, бачу, Руфус таки зумів на тебе вийти.

• Предыдущая
• 65/120
• Следующая