Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон - Страница 18

• Предыдущая
• 18/69
• Следующая

— Дядьку! — змерзле на вечірньому вітрі дівча підбігло до Клима. — Повеселімося, дядьку! Десять «баксів» за годину… Ой!

«Ой!» — тому що впізнала. Дочка сусідки, запійної п’яниці, що продала навіть двері від хати.

Дівчина відбігла, але недалеко. Мовляв, не проговоришся ж ти, дядьку Климе! І я, коли що, мовчатиму. Порахуємось, свої ж люди!

Клим раптом подумав, що добре б поговорити з професором. Тоді, у пору їхнього знайомства, навколишнє життя вже бралося тріщинами. Багато хто радів, очікуючи небачених змін, а Химерний лише супився. На прямі ж питання пропонував список книг з історії будь-якої революції, хоч Французької, хоч тієї, що ближче.

Удома біля головної площі усе ще біліли передвиборні плакати. Климові теж пропонували обиратися, причому за місце в міській раді просили просто дріб’язок.

Він постояв біля сірої річки, довго дивився на незугарний залізний міст, що нагадував пляжний лежак, у звичне зоряне небо.

Його місто, його земля…

А що сказав би пращур, вусатий і чубатий, якби розповів йому Клим про свої біди? Мовляв, що вибрати, діду? Душу чорту продати чи піти в наложники до злостивої, дурної баби? А може, плюнути на все, закинути на плечі торбинку, побрести битим шляхом, співаючи «Лазаря»?

Він уявив, якою могла бути відповідь, і глибоко зітхнув. Нічого, попереду третій тайм!

— А чому все-таки кров’ю? — поцікавився Клим, не відводячи погляду від монітора.

По екрані повзли літери, величезні, немов весняні жуки. Працюючи з важливими документами, Клим завжди ставив чотирнадцятий кегль.

Гілочка осики сиротливо лежала на підлозі.

З динаміків хихикнуло:

— Не тільки з престижних міркувань. Хоча, зізнатися, вражає. Справа в іншому. Кров клієнта забезпечує автоматичне виконання контракту з його боку. Допустімо, підійшов термін, а несвідомий клієнт сховався в культовій споруді.

— Витягнете? — Клим натиснув на Page dawn, проганяючи текст далі.

— Не те слово! — у голосі чорта дзенькало торжество. — Більше того, будь-яке порушення угоди призводить до того ж. Скажімо, клієнт зобов’язався не вступати в церковний шлюб. Варто йому сказати панотцю «так» — і вж-ж-жиг! Контракт перерваний, а в нашому закладі достроково забезпечується нове місце з наданням усього комплексу послуг.

— Угу.

Стрілочка «миші» торкнулася хрестика в правому верхньому куті екрана. Літери зникли, змінившись усміхненою чортовою пикою.

— Економ-пакет? — рогатий витяг із порожнечі товстий стос паперів у червоному файлі. — Радив би, і дуже. Бонуси пристойні. Перед початком дії контракту клієнтові забезпечується інтимна вечеря…

Тепер замість файла на екрані був величезний незграбний каталог з фотографіями. Першою йшла зубаста Брітні Спірс.

— Десять «баксів» за годину, — буркнув Клим, і каталог зник.

— Екскурсії й тури, — безжурний чорт уже демонстрував глянсоване віяло проспектів. — Усі куточки світу. Рекомендую екстрім-тур у Непал…

— Екстрім-тур! — різко перебив Клим.

Рогатий завмер, боячись злякати клієнта. Той гмикнув:

— Сюди! У це місто. На двісті п’ятдесят років назад!

Перед тим як включити комп’ютер, він ретельно перегорнув подарунок професора — жовтий пузатий двотомник Олекси Воропая «Звичаї нашого народу». «Пам’ять! — строго сказав тоді студенту Химерний. — Пам’ять — наша сила, хлопче!» Клим завжди серйозно готувався до переговорів.

Чорт виключив мобільник, труснув пазуристою лапою, відганяючи чорного балакуна.

— Там згодні. Одна доба — з гарантією повернення. Потрібен окремий контракт. Вставляй дискету.

Клим дістав з розпечатаної пачки новеньку дискету «Verbatium», не дивлячись, відправив у дисковод. По екрані знову поповзли літери-жуки.

— Носій інформації не знищувати, — коментував рогатий, — не втрачати, не доповнювати його зміст. У разі порушення контракт переривається автоматично. Після закінчення доби дискета забезпечить успішне повернення… Усе! Включай принтер.

Перед тим як проколоти палець, Клим довго протирав голку одеколоном. Вату і пластир він приготував заздалегідь.

За хвірткою його зустріла пітьма. Справжня, густа, щільна на дотик. Клим торкнув губами холодне в’язке повітря.

Десь удалині загавкав собака.

Страху не було, лише під ложечкою трохи нило, як перед кожною важливою угодою. Ні, не так! Подібне він почував на іспиті, кидаючи перший погляд на узятий білет.

Клим посміхнувся.

Вулиця зникла разом із будинками й асфальтом.

Так і повинно бути, у ті далекі роки жили ще за рікою. Цікаво, міст уже встигли побудувати?

Клим оглянувся і, визначивши напрямок, рушив у бік ще не існуючого парку. Права рука ковзнула в кишеню, що озвалася металевим дзенькотом. Не обдурив рогатий — дріб’язку, срібного й мідного, було повнісінько. А от перевдягатися Клим не захотів. Японська куртка, костюм від Вороніна, італійські туфлі. Екстрім, так екстрім!

Карту з роз’ясненням маршруту він би взяв, але з цим у чорта вийшла похибка. Здається, рогатий був дуже збентежений.

Дискету з гарантією чорт поклав йому в кишеню особисто. І сам же перевірив, щоб іншої, подібної, Клим із собою не прихопив. Завбачливий він, вражина!

Парк виявився на місці, звичайно, не парк ще — гайок. Клим відразу ж знайшов міську визначну пам’ятку — тисячолітній дуб. Злегка помолоділий патріарх мав дуже переконливий вигляд.

«Привіт!» — сказав йому Клим і попрямував до річки. Тільки б не прорахуватися з мостом…

– І жили тоді важко, — погоджувався зі своїм студентом Химерний Професор, — і Чужа Молодиця, вважай, за плечими стояла, і пеніциліну не було. Усе так, хлопче! А от боялися менше. Дивно? Не так і дивно, якщо подумати. Міцними росли наші предки. Якщо сміялися, то до упаду, а якщо вже гнівались — стільниці кулаком розбивали.

— Нас би вони і на поріг не пустили! — зітхав першокурсник Клим. — На вогнище потягли б, як того янкі у Марка Твена.

— От і ні, — професор усміхався в густі вуса. — Чи не пам’ятаєш, хлопче, як на Січі було? Горілку п’єш, у Бога віруєш — пишися, до якого хочеш куреня. У людині тоді головне визначити намагалися, у душу дивилися, не на одяг. А чи прижилися б ми? Про це і я хотів би дізнатися.

• Предыдущая
• 18/69
• Следующая