Повiя - Мирний Панас - Страница 86

• Предыдущая
• 86/152
• Следующая

- Христя… з Мар'янiвки!

- Тут. Нащо тобi?

- Необходимо менi видiти її. Де вона?

- Он на печi спить.

- Уже й спить? Рано, - сiдаючи на пiл, каже Свирид.

- Як рано? Добрi люди уже давно облягли спати… Нащо тобi Христя?

- Нужно-треба. Я недавно почув, що вона здесiча, а ми з одного села. Прийшов провiдати землячку.

- Знайшов час провiдати.

- А коли ж?

- Опiвночi, - жартує Мар'я. Свирид поскромадив у потилицi.

- Та я не вiд тих грошей, аби Христя прийняла.

- Приходь - прийме, - регоче Мар'я.

- А ти свого хвiтхвебеля вже забула? - спитав Свирид, блиснувши на неї лукаво очима.

Мар'ю наче хто ущипнув за серце! Вона похнюпилась, мовчала.

- Мовчиш? - пита Свирид.

- Мовчу! - зло вiдмовила Мар'я. - Якби вам усiм ще так зацiпило! - не видержала далi.

- Чого ж ти сердишся? Не всi однаковi.

Мар'я тiльки свiрконула очима i замiсть зерняти розкусила лушпанину. I зозла її виплювала.

- Хiба я тобi не казав ранiше: ой, стережися, Мар'є! той прахвост посаде тебе на льоду.

- Тобто ти кращий? - дивлячись призро на його, спитала Мар'я.

- Та вже ж не такий, як твiй Денис.

- Годi! Годi, поки я тебе ве вилаяла або очей не заплювала. Згадай лиш Прiську, Гапку, Горпину…

- То iграшки були.

- Iграшки? - гостро спитала Мар'я, кинувши очима на Свирида. Свирид дивився на неї. Очi їх стрiлись. Червоне Свиридове обличчя грало здоров'ям, усмiхалося; широкi плечi, молодецька постать доводили про його мiць та силу; очi його весело грали… "А вiн непоганий", - подумала Мар'я i похнюпилася.

- Усi ви скурвi сини! - додала вона далi, болiсно якось зареготалася, немов заплакала.

Христя, ще як Свирид тiльки прийшов, прокинулася. Вона чула з печi його жарти, розмову з Мар'вю, та не подавала виду, що чує. "Чого вiн прийшов до мене? Яка там нужда, яке дiло?" - думалося їй. Вона пригадала досвiтки та вечорницi, де Свирид, було, завжди хлопцiв напое, доведе їх до сварки та бiйки або з дiвчатами розпочне лайку, усiх порозганяє. "Непевний вiн якийсь придався: усе б йому пити та гуляти, над усiма верховодити. Усi такi радi були, як вiн у найми пiшов, у город подався… Давно то було, рокiв, мабуть, зо три, якщо не бiльше… i чутка про його запала. А це, бач, знову проявився. Мене питав… нащо?.." - думає Христя.

- Мар'в! Чи ти б не збудила, бува, її? - помовчавши, спитав Свирид.

- Нащо?

- Треба. Збуди.

- Буди сам, коли хоч.

- А можна? - Свирид устав.

- Буди, коли хоч заробити по зубах, - смiється Мар'я.

- Та невже? - жартiвливо спитався Свирид i побрався до печi. Христя у собi i дух притаїла.

- Христе! Христино! - сiпаючи за подушку, оклика Свирид. Христя не ворухнеться!

- Христе!.. - i вiн торкнувся її голови.

Христя, мов сонна, поворухнулася, спустила руку з печi. Свирид так i уп'явсь своєю п'ятiрнею. Христя схопилася.

- Чого? Хто се? - озвалася.

- Не пiзнаєш? - усмiхаючись, пита Свирид.

Христя дивиться на його усiма очима.

- Кланяються тобi мар'янiвцi… I Федiр кланяється…

- Який Федiр? - лукавить Христя.

- Не знаєш? Супруненкiв, каже: поклонись Христi; скажи їй, що якби був батько не оженив, то пiсля водосвята прислав би старостiв до неї. Вiстка про село, про Федора неначе водою збризнула Христю.

- Хiба Федiр оженився? - швидко попитала вона.

- Перед пилипiвкою… Я й на весiллi гуляв.

- На кому ж вiн оженився?

- Горпини Удовенкової не знаєш? Висока, носата… Та ти з нею товаришувала.

- Невже на їй? - здивувалася Христя.

- А що ж, хоч би й на їй? Велика дуже цяця? Що висока та на язик - сам чортяка її не переговоре.

- Так вона ж бiдна, а Грицьковi все хотiлося багатої.

- Сам Грицько й облюбував. Федiр був затявся: в одну шкуру - не хочу! То коли не хоч, каже Грицько, то знай, що ти менi не син, а я тобi не батько.

- Так Федiр таки женився? - задумуючись, промовила Христя. - Що ж вони, живуть гарно?

- Живуть, та й годi… Горпина на йому верхи їздить. Оце недавно був на селi, заходив i до його. Тепер вiн окремим хазяїном живе. "А що, - питаю, - добре жонатому?" - "Та воно б добре, - одказує, - було, якби жiнка не така злюща та ревнива. Усе, знай, очi вибиває Христею". - "Воно, - кажу йому, - усi вони такi, старi дiвки".

- А що ж там ще нового у селi? - перебила Христя.

- Що ж нового? Тимофiй теж женився.

- На Ївзi? - вгадує Христя.

- Або Ївга його на собi оженила та через тиждень пiсля вiнчання i дитину привела.

- Це молода? - здивувалася Мар'я.

- А що ж, як молода?

- То вона через кожний тиждень буде водити? - регоче Мар'я.

- Та з вашим братом буває…-

- А наше дворище як там? - знову перебила Христя.

- Ваше дворище цвiте. Тепер ти свого дворища i не пiзнаєш!

- Як саме? Хто ж там живе?

- Та й старої хати уже нема. Карпо вибудував нову, велику, на двi половини. Жида пустив шинкувати… Перший на селi шинок… Весело так! Христю та звiстка, наче цуркою, крутнула за серце.

- Як шинок? Хто ж пустив туди жида?

- Хто? Карпо! Карпо тепер на всю губу пан! А до Одарки так без палицi й не пiдступай: у парчевих очiпках ходе; нарядиться, напиндючиться, он яка панi!

- Та чи правда сьому? - не йме вiри Христя.

- Пiди, коли хоч, подивися… У старiй, бач, хатi нiхто не хотiв жити: так Карпо пiд шинок найняв. Пiд шинок вона, бач, була не пiдхожа, то й нараяв переробити. Тепер такi вавилони двинув - страсть! З одного боку крамниця - пряники, кахвети; з другого - шинок. Прямiсiнько з улицi заходять!.. У селi гомонять: пiшла Карповi у руку Притичина худоба! Пiсля Грицька першим господарем став. Погомонюють у старости вибирати, а то й в самi старшини. Он тепер який Карпо: не дивись, що забродивсь, аби халяв не покаляв!

I дивно, i чудно Христi все те. Чи давно вона з села, i от такi перемiни скоїлись… Федiр оженився, Тимофiй оженився, Карпо так розбагатiв… О, той Карпо давно був собi на умi! Та яке вiн право мав хату руйнувати? Хоч би спитався, хоч би на смiх був сказав; я ж йому припоручала як доброму. А вiн он що… жида пустив, шинок завiв… Пекуча згага ухопила Христю за серце. Свирид ще багато дечого розказував про село, про селян, та вона вже не слухала нiчого. Жид i шинок стояли у неї i в думцi, i перед очима.

- Коли ти вже оженишся? - спитала Мар'я Свирида, як той замовк.

- Молодої чортма!

- А хiба дiвчат мало на селi або в городi?

- Якби хоч одна з їх скидалася на тебе, уже кат його бери! Запетлювався б! - заграє Свирид.

• Предыдущая
• 86/152
• Следующая