Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович - Страница 21

— Не мало? — спитав Стормер.

— Цілком досить, щоб п’ятдесят разів надати ракеті швидкість, достатню для віддалення її навіки од Сонячної системи.

— Отже, це і є ваша “машина часу”, з допомогою якої ви примусите Землю за рік проробити всі її революції, війни і соціальні всесвітні потопи?

— О, ні! Для цього потрібне дещо потужніше за звичайні вибухові речовини.

Стормер любив цифри і спитав, скільки важить оболонка ракети.

— Сорок тонн. Запаси, інструменти, оранжерея — тридцять тонн, люди і весь інший багаж — десять тонн. Вага оболонки ракети з усім спорядженням утричі менша за вагу пального матеріалу. Заповнений киснем простір становить чотириста кубічних метрів. Інших питань нема?

— Поки що нема. Ага, головне: коли ж “Ковчег” буде готовий?

— Затримка не за нами. Зараз надзвичайно важко діставати матеріали.

— Так, на жаль! — зітхнув Стормер.

Це нагадало йому про гірке становище в світі. На заводах однієї країни страйкують робітники, в другій — транспортники. Там облога, війна, там революція… Дивись, чого доброго, і не виберешся. І тоді, замість неба, потрапиш прямісінько… у пекло.

— Ви вже поспішіть, містере Цандер, — додав він, майже просячи.

Після огляду ракети Ганс хотів іти далі, але Вінклер одвів його вбік і сказав:

— Справа в тому, що тебе чекає Луїджі Пуччі.

— А це хто такий?

— Оригінал, яких мало. Та ти сам побачиш. Наш головний радіоінженер. Цандер високо цінить його. В нього є чого повчитися. Скористайся нагодою. Тільки вже заздалегідь примирись з його манерою поводитись, йди на аеродром. Там чекає авієтка. Вона приставить тебе до радюстанції. Як тільки зійдеш на майданчик, іди прямо доріжкою, всипаною білою щебінкою, нікуди не звертаючи.

— Ти так мене напучуєш, наче я йду до злого чаклуна і по дорозі мене підстерігають казкові дракони.

— Воно майже так і є. Ці дракони, якими керує Пуччі, небезпечніші, ніж будь-які казкові семиголові змії. О десятій вечора ти повернешся. Авієтка прилетить по тебе.

— Єсть, — коротко відповів Ганс і пішов до аероплана.

Похмурий пілот мовчки показав йому місце в кабіні. Маленька авієтка злетіла над Стормер-Сіті, мов срібляста бабка. Ганс знову побачив місто з висоти — “чортову підкову”, скляну кулю, в якій він просидів так довго, ракету, що похило лежала на підйомному майданчику. Літак зробив віраж, місто лишилося позаду. Внизу — безодня між скелями, праворуч — океан. На його поверхні виднілись димки військових кораблів. Назустріч Гансові летів гірський майданчик з височезними радіощоглами. Пілот виключив мотор і знизився спіраллю. Авієтка зупинилась на невеличкому посадочному майданчику. Ганс зійшов з гондоли, пілот мовчки кивнув йому на прощання головою і, як тільки Ганс відійшов на кілька кроків, злетів угору, обдавши його хвилею холодного повітря, змішаного з газами моторів.

“Справді, це схоже на пригоди. Мене, мов Тезея до Мінотавра, відіслали на це сумне плато! — думав Ганс. — Чому Вінклер попереджав мене, щоб я не звертав нікуди вбік? Навіщо на кам’янистому ґрунті, де, по суті, нема ніякої доріжки, висипана ця піщана “нитка Аріадни”? Чому посадочний майданчик так далеко від радіостанції? До неї добрих півгодини ходу. Дивно, та й самої станції не видно. Тільки щогли стирчать з землі. Навколо — ні деревця, ні будівлі. Навіть житлових будинків нема. Де ж тут живуть?..”

Ганс оглянувся навколо. Ліворуч, за невеликим виступом скель, він помітив дах, що ледве підносився над виступом. Пряма дорога до цієї будівлі вела повз щогли. Але висипана піском смуга робила велике півколо. Навіщо? Чому б не скоротити відстань? Ніяких явних перешкод і небезпек нема. Не заміновано ж, справді, тут майдан.

Міркуючи про все це, Ганс не помітив, як трохи відійшов од білої смуги, що позначала дорогу.

— Форзіхт! Коошон! Оберешно! — раптом почув він попередження одразу трьома мовами. З-за рогу показались розпатлана голова і підняті кулаки. — Ідіть прямо по білій рисці! — кричав чоловік каліченою англійською мовою.

Ганс знову звернув на білу риску і пішов швидше.

— Ой юначе! Не слухається інструкцій. Ох, погано! — чоловік уже вийшов з-за рогу. Це був дід з непокритою головою.

Гірський вітер тріпав його густі сиві кучері і бороду. На дідові був легкий плащ, поли якого розвівались на вітрі, мов крила.

— Ну, і що? Хочете смерті? — І він показав пальцем на радіощоглу. — Мільйон кіловат. Так! Навколо антена сильний електричний поле. Дерево — розряд, людина — розряд! Бах! Блискавка. Попіл. Га? Сюди, до мене. Ганс Фінгер? Молодий хлопчик. Не комуніст?

Ганса збентежило це несподіване запитання.

Пуччі погрозив пальцем.

Луїджі міцно взяв Ганса за руку, як маленьку дитину, і потягнув за собою.

— Зараз покажу, — не вгавав старий. — Радіостанція в землі. І обкладений шаром металу. Короткі хвилі, величезна потужність, проникнути всередину — розтоплять, спалять людей. О, яка сила! Шістсот тисяч лір за кіловат-годину. Добре? Га? Марконі такі не снилися. Незабаром буде дешево. Цандер дуже вигадник. Я теж вигадник. Старий Метьюс хвалився, я робив. Пуччі плюс Цандер — могутня сила. Електроенергія без проводу! Обережно! Зараз вимкну роботу станції. Тоді можна далі йти. Передача електрики по радіо. Аероплани — склади снарядів, армії — смерть! Проміння смерті! Ото! Ох, як шкода, що мене не беруть у ракета! Проміння смерті з ракетаї На Червоний Армія! Фініта!

“Ось у них які плани!” — подумав Ганс.

— Комунізм умре! Хо-хо-хо! — кричав Пуччі, наче його проміння смерті вже вразило комунізм.

Безладна мова Пуччі була схожа на марення, і Ганс з великими труднощами розумів його. А справа зводилась ось до чого.

Пуччі запропонував акціонерам “Ноєвого ковчега” збудувати міжпланетний корабель, який рухався б, використовуючи магнетизм земної кулі, з допомогою електрики, що передається з Землі. Шість потужних радіостанцій мали посилати радіохвилі в небесний простір І заряджати електрокорабель позитивною або негативною електрикою залежно від того, чи треба його відштовхнути, чи притягти до Землі, Місяця або інших планет. Науково проект був добре обґрунтований. Але компанія не наважилась прийняти його. Акціонерів злякали величезні видатки. А головне — такий зореліт цілком залежав би від джерела енергії, що перебуває на Землі. А Земля якраз і була найненадійнішим місцем у Сонячній системі. Що коли комуністи захоплять радіостанції, які посилають електропромені? Корабель могли викинути за межі Сонячної системи і залишити напризволяще або притягнути до Землі і повернути на планету для показової розправи над пасажирами.

Тоді Пуччі запропонував інший проект — застосувати “в боротьбі з більшовиками “проміння смерті”, посилаючи його, між іншим, із зорельота. Проект радіоінженера зводився до того, щоб спрямовувати паралельні ікс-промені і з допомогою їх іонізувати частки повітря, в якому створювався б ніби невидимий ланцюжок — електропровідник між апаратом і об’єктом нападу. Проект цей, як і сам автор, запеклий антибільшовик, надзвичайно зацікавили членів товариства. Проект узялася вивчати “Ліга боротьби з більшовиками”. Проте Цандер дав негативний висновок щодо посилання ікс-променів із зорельотів: у той час, коли був запропонований проект, на ракеті не було достатніх для цього запасів енергії. До того ж, якби зореліт використали у воєнних цілях, “Ковчегу” довелося б з “евакуаційного судна” перетворитися в бойове, спуститись досить низько до поверхні Землі, а отже, і піддати себе всім небезпекам діючої бойової одиниці.

— Не забувайте, що батьківщина зорельотів — Ради. Там народилась і була науково розроблена теорія реактивних двигунів. Навколо Ціолковського виросла ціла плеяда радянських спеціалістів — його учнів. Що коли Ради пошлють на “Ноїв ковчег”, який здумав би взяти участь у бойових наступальних операціях, цілу флотилію зорельотів? Пасажирам “Ковчега” це так би не минулось!