Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович - Страница 20

— Скільки ж часу нам доведеться мучитись, поки ми досягнемо кінцевої швидкості? — спитала Амелі.

— Це залежить від нас, — відповів Цандер. — Якби ми одразу надали нашій ракеті швидкості одинадцять-дванадцять кілометрів за секунду, то не витримали б такого прискорення навіть у гідроамортизаторах. Підійматимемось ми порівняно повільно. П’ять-шість хвилин нас супроводжуватимуть земні буксирні ракети. А справжню космічну швидкість ми розвинемо пізніше, з плавною поступовістю.

— Ви готові, Гансе?

— Завжди готовий, — вихопилось у нього.

Але на цю “крамольну” фразу ніхто не звернув уваги. Всі були захоплені дослідом, який мав відбутись і здавався дуже небезпечним.

Навколо повітряного мосту вже зібрався натовп робітників. Ні свистки, ні окрики бригадирів не могли повернути людей до роботи.

Мало бути надто цікаве видовище.

З допомогою Вінклера і Цандера Ганс швидко надів водолазний костюм і ліг у ящик з водою. Власне, скафандр був не потрібний, зле, оскільки не всі пасажири погоджувалися лягати у “ванну” голими або в купальних костюмах, Цандер виготовив легкі “водолазні сорочки”. Вчений особисто вивів дихальну трубку назовні і міцно приладнав кришку “домовини”, що закривалася герметично на пазах.

— Пускай, — наказав він.

Мотор потягнув нескінченний канат, і вагонетка поповзла вгору. Ось вона вже на містку. Ось посувається до урвища. На мить “домовина”, нахилившись, повисла на краю моста і раптом полетіла вниз. Амелі мимохіть скрикнула.

Ящик вдарився об пісок, але не розбився. Всі поспішили до нього. Стормер стежив за руками Цандера — чи не тремтять вони. Але Цандер цілком спокійно підняв кришку ящика. “Домовина” не розбилась, ї це головне. В ракеті під час польоту, при значному прискоренні, міцність ящика не буде піддаватись такому випробуванню.

Амелі з острахом і цікавістю зазирнула всередину, боячись побачити там спотворений труп. Але Ганс уже підводився з своєї залізної “домовини”.

— Ну, як?..

— Удар відчув, але відчуття не сильніше за те, яке буває у сні, коли несподівано здригнешся, — відповів Ганс. — Загалом цілісінький.

Усі полегшено зітхнули.

— Тепер пустимо вагонетку з укосу на піщаний упор.

— Я хочу випробувати це! — категорично заявила Амелі.

Вона все ще не могла пробачити собі крику і хотіла реабілітувати себе.

— Ви збожеволіли! — вигукнув Стормер.

— Не більше за вас усіх, — відповіла вона. — Хіба ви маєте намір зберігати в цих ящиках як дорогоцінність лише чоловіків?

— Але ж це тільки досліди… Вони не закінчені.

— От ми їх зараз і закінчимо, — відповіла вона.

Цандер глянув на Амелі і ледве помітно всміхнувся.

— Я не заперечую проти цього, — сказав він.

Через кілька хвилин Амелі вже лежала в ящику на вагонетці, готова в дорогу.

— Пускай!

Вагонетка рушила з дедалі більшою швидкістю. Але через випадковість дівчина мало не загинула. Біля насипу стояв невеликий екскаватор, обліплений робітниками. Вагою своїх тіл вони несподівано повернули стрілу екскаватора. Ківш пройшов над самим ящиком ї, зачепивши кришку, майже геть зрізав дихальну трубу, що виступала над його поверхнею. Якщо труба провалиться всередину, Амелі буде залита водою і загине. Крик відчаю пролунав у натовпі. Багато хто розгубився. Ганс побіг услід вагонетці, перегнав її і кинув на рейки кілька камінців. Вагонетка зіскочила з рейок і перекинулась набік. Вінклер і Цандер поспішили на допомогу, швидко зняли кришку і витягли з ящика дівчину. Коли підняли скафандр, дівчина закрутила головою і виплюнула з рота воду.

— Я наковталася води! — сказала вона. — Що трапилось?

Коли їй пояснили, вона вдячно глянула на Ганса, який відійшов убік.

Усі пропонували Амелі відкласти дослід, тим більше, що її сукня добре-таки намокла. Але дівчина категорично відмовилась. Довелося знову пустити її під укіс.

На цей раз Амелі щасливо спустилась униз. Удар об упор був такий сильний, що ящик відкинуло вбік. Але Амелі лишилася ціла і неушкоджена.

Всі привітали її.

— У вас, сер, з’явився конкурент, — кинув Вінклер Блоттону.

— Нічого, сьогодні сер Генрі відіграється на стратосферному стрибку, — за Блоттона відповів Цандер.

Блоттон кивнув головою.

— Ну, а тепер я піду переодягнусь, — сказала Амелі. — І, знаєте, у вашій домовині страшенно холодно: я дуже змерзла.

— Це наша помилка, фрейлейн. Ми не догадались підігріти воду, а температура тут, на горах, близько нуля, — відповів Цандер.

У місті Ганс побачив багато нового. На сусідньому гірському плато височіли величезні щогли радіостанції. А там, де був підйомний майданчик, уже лежало чорне, величезне, схоже на веретено тіло. Люди-мурахи кишіли на ньому, закінчуючи електрозварювальні роботи, Гансові кортіло швидше подивитись на ракету.

— Ось наш перший “Ноїв ковчег”, — сказав Цандер, показуючи на ракету. її вигляд був незвичайний.” Справжня туша кита, викинутого на берег.

— “Ковчег” має сто метрів у довжину. Оболонка з вольфрамової сталі.

— Дивний збіг! — вигукнув єпископ.

— Про який збіг ви кажете? — спитав Цандер, трохи здивований. — Хіба вам уже доводилося бачити таку споруду?

— У Біблії сказано, — пояснив єпископ, — що ковчег Ноя мав у довжину триста ліктів. Адже це точно дорівнює ста метрам.

У цьому збігу єпископ вбачав “особливу” ознаку, яка віщувала успіх, про що й сказав майбутнім мандрівникам.

— Ага, ви ось про що, — засміявся Цандер. — Виходить, я плагіатор, який скористався кресленням Ноя. На своє виправдання можу сказати, що цим схожість і закінчується. Ширина Ноєвого ковчега була, якщо не помиляюсь…

— П’ятдесят ліктів і висота тридцять, — тоном “спеціаліста по ковчегах” сказав єпископ. — У ньому було нижнє, друге і третє житло.

— Трипалубний, отже, — з іронією зауважив Цандер.

Ганс якось ще для гуртка безвірників зробив підрахунок кубатури міфічного Ноєвого ковчега, причому виявилось, що він не міг би вмістити в собі й десятої частини всіх земних тварин, птахів, гадів і “різної їжі, яку споживають вони”, на тринадцять місяців двадцять сім днів — час “плавання ковчега”.

— Так, ковчег Ноя був більш місткий, — говорив Цандер. — Наш “Ковчег” має лише чотири метри в діаметрі. По суті — це комбінація з двадцяти звичайних ракет. Так звана “складена пасажирська ракета 2017 року” Ціолковського. Моя скромна роль під час проектування обмежилась деякими незначними доповненнями і конструкторськими змінами. Кожна звичайна ракета містить у собі запас пального, вибухову камеру з самодіючим інжектором та інше. Середнє, двадцять перше відділення не має реактивного приладу — то кают-компанія. Вона досягає двадцяти метрів у довжину і чотирьох у діаметрі.

— А це що за отвори оперізують по спіралі корпус ракети? — спитав Стормер.

— Виходи дюз. Під час зльоту вони перетворяться в огнедишні кратери. Пальне згоряє в камері і через ці отвори вилітає назовні.

— Я думала, що всі ракети повинні запалюватись з хвоста, — промовила Амелі. — Я на картинках бачила.

— Так, але я вже сказав, що це не одна, а цілих двадцять ракет, з’єднаних докупи. Дюзи оперізують ракету по спіралі для того, щоб надати їй під час польоту якнайбільшої стабільності. Всередині ракети вибухові труби також загнуті спіраллю. Одні вигини йдуть поперек довжини ракети, інші — вздовж. При такій конструкції наша ракета не смикатиметься, як погано керований човен.

— А яке приміщення відводите ви для кожного пасажира?

— Двадцять кубометрів. При атмосфері, що весь час очищається, цієї кількості, вважаю, цілком досить.

— А де ж оранжерея, про яку ви говорили? — спитав Стормер.

— Вона готова, але не зібрана, нам доведеться взяти окремі частини всередину ракети і зібрати її вже у міжпланетному просторі.

— Чому не на Землі?

— Тому що оранжерея створила б величезний додатковий опір в атмосфері. Адже ця штука в зібраному вигляді матиме п’ятсот метрів у довжину при діаметрі два метри; оранжерея буде зроблена з дуже легких матеріалів. Увесь обсяг ракети вісімсот кубічних метрів. Вона могла б вмістити вісімсот тонн води. Менше третини — двісті сорок кубометрів — буде зайнято пальним.