Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 23

• Предыдущая
• 23/57
• Следующая

Він пильно видивлявся молодшу доньку, Гвендолін, і нарешті знайшов її; вона сиділа осторонь, оточена своїми служницями, які хихотіли. Він прослідкував за її поглядом, і помітив, що вона дивиться на Тора. Маꥳл дивився на неї тривалий час, поки не усвідомив, що Тор їй подобається. Він не міг цього передбачити і тепер не знав, що робити. Це могло завдати клопотів. Особливо від дружини.

«Все не так, як здається», — пролунав голос.

Маꥳл обернувся і побачив Аргона, що сидів біля нього, споглядаючи, як два клани вечеряють разом.

«Що ти думаєш стосовно всього цього?» — запитав Маꥳл. — «Чи буде мир між королівствами?»

«Мир не буває статичним» — відповів Аргон. — «Він наступає і відступає, подібно до припливів і відпливів. Те, що ви бачите — лише подоба миру. Лише одна сторона медалі. Ви хочете форсувати мир у віковічній боротьбі. Але цьому передували століття кровопролиття. Їх душі прагнуть помсти. І звичайне весілля не здатне це вгамувати».

«Що ти хочеш цим сказати?» — запитав Маꥳл, зробивши ковток вина. Він почувався знервованим, як часто бувало, коли поряд був Аргон.

Аргон повернувся і подивився на нього поглядом такої сили, що це вселило паніку у серце Маꥳла.

«Буде війна. МакКлауди підуть у наступ. Підготуйтесь до цього. Всі гості, яких ви бачите у вашому домі, скоро з усіх сил намагатимуться розправитись з вашою сім’єю».

Маꥳлу стало не по собі.

«Я прийняв неправильне рішення, віддавши її заміж за них?»

Аргон мовчав протягом деякого часу — доки, нарешті, не промовив: «Не обов’язково».

Аргон відвернувся, і Маꥳл зрозумів, що він закінчив з цією темою. В нього був мільйон запитань, на які він прагнув отримати відповіді, але він знав, що радник не відповість йому, поки не буде готовим. Тож натомість, він подивився Аргонові в очі, а далі перевів погляд на Гвендолін, а потім на Тора.

«Чи бачите ви їх разом?» — раптом зацікавлено запитав Маꥳл.

«Можливо», — відповів Аргон. — «Існує ще багато невирішених питань».

«Ти говориш загадками».

Аргон знизав плечима і відвернувся. Маꥳл зрозумів, що більш нічого від нього не доб’ється.

«Ти бачив, що сталося сьогодні на полі?» — поцікавився Маꥳл. — «З хлопцем?»

«Я побачив це ще до того, як воно сталось», — відказав Аргон.

«І що ти про це думаєш? Яке джерело сили хлопця? Він такий же, як ти?»

Аргон розвернувся і пронизав Маꥳла таким поглядом, що майже змусив його відвернутися.

«Він набагато могутніший, ніж я».

Маꥳл підвів очі, він був шокований. Він ніколи не чув, щоб Аргон так говорив.

«Більш могутній? За тебе? Як таке можливо? Ти радник Короля — немає нікого могутнішого за тебе у цих землях».

Друїд знизав плечима.

«Сила набуває різних форм», — сказав він. — «Хлопець має силу понад ту, яку ти можеш уявити. Силу, поза межами його розуміння. Він не має уявлення про те, хто він. Та звідки походить».

Аргон розвернувся і пильно подивився на Маꥳла.

«Але ви знаєте», — додав він.

Маꥳл здивовано глянув на нього.

«Знаю?» — запитав Маꥳл. — «Розкажи мені, я повинен дізнатися».

Аргон похитав головою.

«Прислухайся до своїх відчуттів. Вони правдиві».

«Що з ним станеться?» — запитав Маꥳл.

«Він стане великим лідером. І великим воїном. Він по праву правитиме королівствами. Набагато більшими королівствами, ніж твоє. І він буде набагато величнішим Королем ніж ти. Це його покликання».

На мить, Маꥳл спалахнув від заздрощів. Він повернувся в бік і подивився на хлопця, який безтурботно сміявся з Рісом за столом зброєносців — незнатного походження, слабкий аутсайдер, наймолодший з групи. Він не уявляв як таке можливо. Дивлячись на нього зараз, він бачив, що хлопець ледве має право приєднатися до Легіону. На мить він задумався чи не помиляється Аргон.

Але Аргон ніколи не помилявся і не робив безпідставних заяв.

«Чому ти мені це розказуєш?» — поставив питання Маꥳл.

Радник повернувся і уважно глянув на нього.

«Тому що настав твій час підготуватися. Хлопець потребує навчання. Йому потрібно дати все найкраще. Це твоя відповідальність».

«Моя? А як щодо його батька?»

«А що стосовно нього?» — запитав Аргон.

Тор натужно відкрив очі. Він не розумів, де знаходиться. Хлопець лежав на підлозі в соломі. Він підняв голову, витираючи слину з рота, і тут же відчув гострий головний біль. Це був найгірший головний біль у його житті. Хлопець згадав ту ніч і королівський бенкет, смак алкоголю, коли він вперше спробував ель. Тору здалось, що кімната обертається, в роті у хлопця пересохло, і він дав собі слово, що більше ніколи не буде вживати алкоголь.

Тор подивився навколо, намагаючись зорієнтуватись. Скрізь, на купах соломи лежали тіла, кімната тремтіла від хропіння. Він повернувся в інший бік і побачив Ріса, який лежав трохи далі, теж непритомний. Хлопець зрозумів — він перебував у казармі, казармі Легіону. А навколо нього лежали хлопчики, приблизно такого ж віку, як і він сам. Їх було близько п’ятидесяти.

Тор мутно згадав, як Ріс привів його сюди рано вранці, а потім він впав на жмут сіна. Вранішнє світло заливалось через відкриті вікна, і хлопець незабаром зрозумів, що не спить тільки він один. Він подивився на себе і побачив, що спав одягнений. Простягнувши руку, він провів нею по сальному волоссю. Тор віддав би все за найменшу можливість скупатись, але поняття не мав, де це зробити. Ще він шалено хотів пити. Шлунок хлопця загрозливо загуркотів, йому захотілось ще й їсти.

Все це було новим для нього. Він ледве розумів, де знаходиться, і що буде з його життям далі, чим він буде займатись у Легіоні Короля. Але хлопець був щасливим. Це була чудова ніч, одна з найкращих у його житті. Він знайшов близького друга — Ріса, і декілька разів спіймав на собі погляд Гвендолін. Він намагався поговорити з нею, але кожного разу, коли хлопець наближався до дівчини, йому не вистачало сміливості. Тор відчув укол жалю, коли думав про це. Там було так багато людей навколо. Якби вони залишились наодинці, він би точно набрався хоробрості. Але коли він побачить її наступного разу?

Ще до того, як Тор зміг закінчити свою думку, пролунав раптовий стук, і двері казарми з гуркотом відчинились, впускаючи світло.

«Підйом, зброєносці!» — пролунав крик.

У приміщення зайшло біля десятка членів Королівського Срібла. Вони стукали древками списів по дерев’яних стінах і гриміли кольчугами. Гуркіт був страшенний — всі хлопці навколо Тора схопились на ноги.

Головним у групі був зухвалого вигляду воїн, якого Тор бачив на арені минулого дня. Кремезний, лисий, зі шрамом на носі. Ріс казав, що воїна звати Колк.

Він похмуро подивився прямо на Тора, підняв палець догори і вказав на нього.

«Гей ти, хлопчино!» — прокричав він. — «Я сказав, підйом!»

Тор був збентежений. Адже він вже стояв.

«Але я вже встав, сер», — відповів Тор.

Колк зробив декілька кроків в сторону Тора і вдарив його по обличчю. Тор обурився до глибини душі, всі погляди були спрямовані на нього.

«Більше ніколи не смій відповідати старшому по званню», — проревів Колк.

Перед тим, як Тор зміг щось відповісти, чоловіки стали ходити по кімнаті, смикаючи за ноги і штовхаючи в бік тих хлопців, які занадто повільно вставали.

«Не хвилюйся», — пролунав позаду обнадійливий голос.

Тор обернувся і побачив за спиною Ріса.

«Це не стосується особисто тебе. Просто такі їх методи. Основне їхнє завдання — зламати нас».

«Але ж вони не змогли зробити це з тобою», — сказав Тор.

«Звичайно, вони не будуть чіпати мене через мого батька. Але вони не будуть ввічливими. Вони просто хочуть, щоб ми були у формі, от і все. Вони вважають, що це зробить нас сильнішими. Раджу не звертати уваги на це».

Всі хлопці вийшли з казарми. Тор і Ріс пішли за ними. Коли вони вийшли на вулицю, яскраве сонячне світло змусило Тора примружитись і підняти руки, щоб закрити очі. Раптом хвиля нудоти підкотила до горла хлопчини, він повернувся і, різко нагнувшись, виблював.

• Предыдущая
• 23/57
• Следующая