Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 22

• Предыдущая
• 22/57
• Следующая

Гвен пройшла біля ще одного охоронця, минула ще один зал і, нарешті, опинилась перед дверима покоїв своєї матері. Дівчина вже зібралась відкрити їх, але зупинилась. За дверима вона почула приглушені голоси, які лунали все голосніше. Гвен відчула, що щось не так. Це була її мати, вона з кимось сперечалась. Прислухавшись уважніше, дівчина почула і голос батька. Вони сварились. Але чому?

Гвен знала, що не повинна слухати, але не могла втриматись. Вона простягла руку і м’яко штовхнула важкі дубові двері, схопивши їх за залізну ручку. Вона відкрила невелику щілину і прислухалась.

«Він не залишиться в моєму домі», — відрізала її мати.

«Не поспішай з висновками, не знаючи всієї історії».

«Я знаю цю історію», — огризнулась вона, — «Я знаю достатньо».

Гвен відчула злість у голосі своєї матері, це приголомшило дівчину. Вона лише декілька разів чула, як її батьки сваряться, але ніколи не чула, щоб її мати була такою злою. Гвен не розуміла, що відбувається.

«Він залишиться в казармах разом з іншими. Я не хочу бачити його під своїм дахом. Ти розумієш?» — наполягала вона.

«Це великий замок», — заперечив батько Гвен. — «Ти навіть не помітиш його присутності».

«Мене не хвилює помічу я його чи ні, я не хочу бачити хлопця тут. І крапка. Це ти вирішив запросити його».

«Ти теж не така вже й невинна», — відповів Король.

Вона почула, як її батько крокував до дверей на іншій стороні кімнати. Виходячи, він грюкнув дверима так, що стіни затремтіли. Мати дівчини, яка стояла на самоті посеред кімнати, заплакала.

Гвен почувалася жахливо. Вона не знала що робити. З одного боку їй хотілось скоріше зникнути, але з іншого — вона не могла залишити матір, яка плакала на самоті. Вона також не могла зрозуміти, чому її батьки сперечались. Вона припустила, що суперечка відбулась через Тора. Але чому? Чому це взагалі хвилює матір? Десятки людей живуть у замку.

Гвен не могла змусити себе просто піти, залишивши матір у такому стані. Вона повинна була заспокоїти її. Дівчина простягла руку і обережно штовхнула двері.

Ті рипнули, мати дівчини, застигнута зненацька, сердито подивилась на дочку.

«Чому ти не постукала?» — сказала вона. Гвен побачила, наскільки сумна була її матір.

«Що трапилось, мамо?» — запитала Гвен, обережно підходячи. — «Я не хотіла підслуховувати, але випадково почула, як ви сперечались із батьком».

«Ти права. Ти не повинна пхати свого носа, куди не слід», — відрубала мати.

Гвен була здивована. Королева часто злилась, але ніколи не була такою, як зараз. Сила її гніву змусила дівчину зупинитись у декількох футах від матері.

«Мова йшла про нового хлопця, Тора?» — поцікавилась вона.

Її мати повернулась і подивилась в сторону Гвен, витираючи сльозу.

«Я не розумію», — знову заговорила Гвен. — «Чи вам не все одно де він залишаться?»

«Це питання не повинно тебе хвилювати», — відповіла Королева зі сталевими нотками у голосі, явно бажаючи скоріше закрити цю тему. — «Що тобі потрібно, чому прийшла сюди?»

Гвен занервувала. Вона хотіла, щоб її мати розповіла їй про Тора, але обрала для цього найгірший момент. Вона закашлялась, вагаючись.

«Я… насправді хотіла запитати тебе про нього. Що ти знаєш про цього хлопця?»

Її мати повернулася і подивилась на дочку з підозрілістю.

«А що?» — запитала вона з убивчою серйозністю. Гвен відчувала, що королева дивиться прямо на неї, вивчаючи дочку своєю надприродною інтуїцією. Вона намагалась приховати свої почуття, але знала, що це було марно.

«Мені просто цікаво», — непереконливо відповіла Гвен.

Раптом Королева, зробила три кроки до дочки, схопила її за руку і подивилась їй прямо в очі.

«Послухай мене, прошипіла вона. Я скажу тобі це тільки один раз. Тримайся подалі від цього хлопця. Ти мене чуєш? Я не хочу бачити тебе поруч з ним за жодних обставин».

Гвен злякалася.

«Але чому? Він же герой».

«Він не один з нас», — відповіла їй мати. — «Щоб там не думав твій батько. Я хочу щоб ти трималась подалі від нього. Ти мене чуєш? Дай мені клятву. Дай мені клятву прямо зараз, що будеш триматись від нього подалі».

«Я не буду цього робити», — сказала Гвен, висмикнувши руку із занадто міцного захвату матері.

«Він простолюдин, а ти принцеса», — закричала її мати. — «Ти принцеса, розумієш це? Якщо я хоч раз побачу тебе поруч з ним, я вишлю його звідси. Ти зрозуміла?»

Гвен не знала як реагувати. Вона ніколи не бачила матір такою.

«Не вказуй, що мені робити, мама», — відповіла нарешті Гвен.

Вона зробила все, щоб голос її звучав сміливо, але в глибині душі у неї все тремтіло. Вона прийшла сюди для того, щоб все дізнатись. А тепер їй було страшно. Вона не розуміла, що відбувається.

«Роби що хочеш», — сказала Королева. — «Але пам’ятай, що доля хлопця знаходиться в твоїх руках. Не забувай цього».

Після цих слів, Королева розвернулась і вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері і залишивши Гвен у повній самоті і тиші. Гарний настрій дівчини був зіпсований. Що могло викликати таку бурхливу реакцію з боку її матері і батька?

Хто був цей хлопець?

Маꥳл сидів у банкетній залі, спостерігаючи за своїми підданими: він на одному кінці столу, а король МакКлауд на іншому; сотні людей з обох кланів між ними. Весільне безчинство тривало вже протягом декількох годин. Нарешті напруга між кланами вляглася. Як і передбачав Маꥳл, всім чоловікам потрібні вино, м’ясо і жінки — саме це змушує їх забути про розбіжності між собою. Тепер вони всі змішалися за одним столом, як брати по зброї. Насправді, дивлячись на них, Маꥳл вже не міг навіть сказати, що вони були з двох різних кланів.

Маꥳл відчував свій тріумф, його чудовий план спрацював. Нарешті два клани зблизились. Він зумів зробити те, чого не вдавалося його предкам по королівській лінії Маꥳлів: об’єднати обидві сторони Кільця, щоб зробити їх, якщо не друзями, то, принаймні, мирними сусідами. Його донька Луанда стояла попід руку зі своїм новим чоловіком, принцом МакКлаудів, і виглядала задоволеною. Його відчуття провини зменшилося. Можливо, він відіслав її далеко, але принаймні, він зробив її королевою.

Маꥳл згадував усі приготування, які передували цій події, довгі дні суперечок зі своїми радниками. Він пішов всупереч порадам усіх своїх радників в організації цього союзу. Це не був легкий мир, і з часом, коли МакКлауди повернуться на свій бік від Високих Земель, це весілля забудеться, і в один прекрасний день у них знов почнеться безлад. Він не був наївним. Але тепер, принаймні, між кланами з’явився кровний зв’язок — особливо якщо народиться дитина. І його не можна буде так просто ігнорувати. Якщо ця дитина, народжена від обох кінців Кільця, буде гарно розвиватися, одного дня вона зможе стати королем, і тоді Кільце зможе об’єднатися. Високі Землі більше не будуть межею розбрату, і об’єднане королівство процвітатиме під єдиним правлінням. Це була його мрія. Не для себе, а для своїх нащадків. Зрештою, Кільце мало бути сильним, об’єднаним, щоб захистити Каньйон, щоб боротися з ордами зовнішніх світів. Доки два клани лишались роз’єднаними, вони були слабким місцем для решти світу.

«Тост!» — вигукнув МакҐіл і підвівся.

Гомін за столами вщух, і сотні чоловіків також підвелися, тримаючи келихи.

«За весілля моєї старшої дитини! За союз між Маꥳлами та МакКлаудами! За мир в усьому Кільці!»

«Так! Так!» — звідусіль лунали схвальні вигуки. Усі випили і банкетну залу знову сповнив веселий гамір та пирування.

Маꥳл сів та оглянув кімнату, в пошуках інших своїх дітей. Годфрі сидів у компанії друзів-розбишак, пив з двох келихів одночасно, на кожному плечі в нього сиділо по дівчині. Це була, мабуть, перша подія в королівському житті, яку він відвідував з охотою. Гарет сидів занадто близько до свого коханця, Фірта, шепочучи йому щось на вушко; Маꥳл міг бачити своїм уважним поглядом, що він щось задумує. Від думки про це його почало нудити, і він відвернувся. Там, на протилежному боці кімнати, був його молодший син, Ріс — він смакував наїдки за столом зброєносців з новим хлопчиною, Тором. Тор вже був йому як син, і він був радий бачити, що його молодший зумів так швидко потоваришувати з ним.

• Предыдущая
• 22/57
• Следующая