Выбери любимый жанр

Відродження - Кінг Стівен - Страница 74


Изменить размер шрифта:

74

Цього листа я надрукував на принтері й перечитав двічі. Потім погуглив «De Vermis Mysteriis» і знайшов усе, про що розказувала мені Брі у своєму імейлі, і ще одне, про що вона не згадувала. У блозі, присвяченому антикварним книгам, під заголовком «Темні фоліанти чаріфф & заклять», хтось назвав заборонений ґримуар Людвіґа Пріна «найнебезпечнішою книгою всіх часів».

* * * * *

Спустившись надвір, я пройшовся кварталом і купив пачку сигарет — вперше з часів навчання в університеті та мого нетривалого загравання з тютюном. У будинку курити заборонено, тож я сів на сходи ґанку й запалив сигарету. Перша затяжка вийшла з кашлем, одразу попливла голова, і я подумав: «Ці штуки могли вбити Астрід, якби не втрутився Чарлі».

Так. Чарлі та його чудесні зцілення. Чарлі, котрий тримав тигра за хвіст і не бажав відпускати.

«Щось сталося, — сказала мені Астрід уві сні, з посмішкою, в якій не було ні сліду колишньої привабливості. — Щось сталося, і невдовзі Мати прибуде сюди».

А згодом, коли Джейкобз прострелив їй голову своєю таємною електрикою: «У стіні — двері. Вони заросли плющем. Плющ сухий. Вона чекає». А коли Джейкобз спитав, про кого Астрід говорить: «Не та, що тобі потрібна».

«Я можу й порушити обіцянку, — міркував я, викидаючи недопалок. — Не вперше буде».

Правда. Однак не цього разу. Не цю обіцянку.

Я пішов усередину. Зім’явши на ходу пачку сигарет, викинув їх у смітник біля поштових скриньок. Нагорі я набрав номер мобільного Брі, приготувався записати повідомлення, проте вона відповіла. Я подякував їй за листа і запевнив, що не маю більше жодного наміру зустрічатися з Чарльзом Джейкобзом. Збрехати мені вдалося без тіні сорому чи сумніву. Чоловік Брі мав рацію — їй слід було облишити все-що-пов’язано-з-Джейкобзом. А коли настане час повертатися в Мен і виконувати обіцяне, я з тієї ж причини збрешу Г’ю Єйтсу.

Колись давно двоє підлітків покохали одне одного, та так сильно, як це властиво лише підліткам. Через кілька років вони кохалися в напіврозваленій хижі під гуркіт грому й спалахи блискавок — усе в дусі Вікторії Голт[155]. Минув час, і Чарльз Джейкобз порятував їх обох від розплати життям за згубні звички. Я був у подвійному боргу перед ним. Певен, що ви це розумієте, і міг би нічого більше не казати, однак це б означало погрішити проти значно більшої правди: мені не давала спокою цікавість. Бачить Бог, мені хотілося подивитись, як він підніме кришку скриньки Пандори й зазирне всередину.

* * * * *

— Тобто це в тебе не такий калічний спосіб повідомити, що ти йдеш на пенсію? — Г’ю намагався перевести все на жарт, але в очах у нього я бачив непідробну тривогу.

— Та ну, ні. Просто хочу у відпустку на пару місяців. А може, й усього на шість тижнів, якщо нудно стане. Треба трохи поспілкуватися з рідними в Мені, поки ще є така можливість. Я не молодшаю.

Я не мав ні найменшого наміру наближатися до своєї рідні в Мені. Вони й без того перебували занадто близько до Козячої гори.

— Ти ще малий, — понуро мовив Г’ю. — От настане осінь, і я відзначу рік втрати всіх тромбонів, які крокували на чолі великого параду. Досить уже й того, що Мукі злиняв. Ще ти підеш назавжди, і доведеться мені цю шарагу закривати.

І він тяжко зітхнув.

— Треба було мені заводити дітей. Було б кому передати справи, коли піду на пенсію. Але хіба таке буває? Дуже рідко. Частіше, коли ти їм кажеш: «Сподіваюся, ви візьмете на себе віжки сімейного бізнесу», — вони тобі відповідають: «Соррі, тату, ми з тим укурком, якого ти ненавидів, коли ми тусувалися разом у старших класах, їдемо в Каліфорнію і будемо там клепати дошки для серфінгу з вбудованим вай-фаєм».

— А тепер, коли ти виговорився…

— Так, так, авжеж, вертайся до свого коріння. Пограйся з маленькою небогою в ладки-ладусі, поможи брату відновити старезний автомобіль. Ти ж знаєш, як у нас тут влітку.

Авжеж, я знав: бізнес ішов препаскудно. Улітку навіть у найгівняніших гуртів була повна зайнятість, а коли вони грають живу музику в барах і на чотирьох дюжинах літніх фестів у Колорадо та Юті, то їм нема коли купувати собі час на студіях звукозапису.

— Джордж Деймон точно буде, — запевнив я. — Він влаштував собі гучне повернення з пенсії.

— Ага, — кивнув Г’ю. — Єдиний чувак на все Колорадо, у якого «Я бачитиму тебе»[156] звучить як «Боже, благослови Америку».

— А може, навіть у цілому світі. Г’ю, призматика до тебе більше не верталася?

Він глянув на мене здивовано.

— Ні. Чого це тобі раптом стукнуло?

Я знизав плечима.

— Я в порядку. Встаю по кілька разів за ніч, щоб націдити з півчашки сцяк, але, думаю, у моєму віці це звичайна річ. А хоча… сказати тобі щось дивне? Тільки для мене це швидше щось лячне.

Я не був певен, що хочу це почути, але вирішив, що повинен. Був початок червня. Джейкобз іще не дзвонив, але подзвонить. Я точно знав, що подзвонить.

— Мені часто сниться один і той самий сон. У ньому я не тут, у «Вовчій пащі», а в Арваді[157], у будинку, де я виріс. Хтось стукає в двері. Тільки це не просто стукіт — це гупання. Я не хочу відчиняти, бо знаю, що за дверима моя мати і вона мертва. Повна дурня, бо тоді в Арваді вона була жива й здорова, мов кобила, але я звідкілясь це знаю. Я йду коридором, не з власної волі, ноги самі мене несуть — ну знаєш, як воно буває у снах. А вона вже просто валить у двері, такі звуки, наче гатить у них обома кулаками, і я згадую те страшне оповідання, яке ми читали на уроках англійської в старших класах. Здається, воно називалося «Серпнева спека»[158].

«Ні, не «Серпнева спека», — подумав я. — «Мавпяча лапа»[159]. Це в ньому гамселять у двері».

— Я тягнуся до ручки і прокидаюся, весь у поту. І що ти про це думаєш? Підсвідоме намагається підготувати мене до великої фінальної сцени?

— Може, й так, — погодився я. Але подумки я вже не брав участі в розмові. Я думав про інші двері. Ті, що заросли мертвим плющем.

* * * * *

Джейкобз подзвонив першого липня. Я сидів в одній зі студій, оновлював програмне забезпечення «ЕплПро». Почувши його голос, я опустився на стілець перед пультом і подивився у вікно в звуконепроникну кімнату для репетицій, у якій було порожньо, стояла тільки розібрана барабанна установка.

— Скоро настане час, коли ти повинен будеш виконати свою обіцянку. — Голос у Чарлі звучав так, ніби в роті була каша. Так говорять п’яні, хоча я ніколи не бачив, щоб він пив щось міцніше за чорну каву.

— Гаразд. — Мій власний голос був досить-таки спокійним. А чому ні? Я ж чекав цього дзвінка. — Коли мені приїжджати?

— Завтра. Щонайпізніше післязавтра. Підозрюю, що ти не схочеш жити зі мною в курортному готелі, принаймні попервах…

— Правильно підозрюєш.

— …але до твого помешкання має бути година їзди, не більше. Я дзвоню — ти приїжджаєш.

Це навіяло мені спогад про інше страшне оповідання — «О, тільки свисни, і я прийду до тебе, юначе»[160].

— Добре, — сказав я. — Але, Чарлі…

— Так?

— Ти матимеш два місяці мого часу, не більше. До Дня праці ми будемо квити, хай там що.

Знову пауза. Але я чув його дихання. Воно було важким і нагадувало про те, як дихала Астрід в інвалідному візку.

— Це… мене влаштовує. — Ввафтовує.

— З тобою все гаразд?

— Боюся, знову інсульт. — Іншульт. — Мова в мене вже не така чітка, як колись, але запевняю, розум кришталево чистий.

«Пасторе Денні, зціли сам себе», — вже не вперше подумав я.

— Чарлі, хочу повідомити тобі одну новину. Роберт Райверд помер. Хлопчик із Міссурі, пам’ятаєш? Повісився.

вернуться

155

Один із псевдонімів британської письменниці Елінор Гіберт, під яким авторка писала любовно-пригодницькі та готичні романи.

вернуться

156

Популярна пісня 1938 р. на музику Семмі Фейна і слова Ірвіна Кейгела.

вернуться

157

Місто в штаті Колорадо.

вернуться

158

Оповідання 1910 р. британського автора Вільяма Фраєра Гарві, найбільш відомого за оповіданнями в жанрі детективу та хорору.

вернуться

159

Оповідання, вперше опубліковане в Англії 1902 р., яке належить перу англійського письменника Вільяма Ваймарка Джейкобза.

вернуться

160

Оповідання про привидів англійського автора Монтеґю Роудса Джеймса.

74
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Кінг Стівен - Відродження Відродження
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело