Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 6

• Предыдущая
• 6/97
• Следующая

Через три години радник з преси подзвонив керівникові адвокатської контори «Розен унд Шульц» панові Брюкнеру, той спеціалізувався у справах, пов’язаних з видавництвами й редакціями.

Через п’ять годин дев’ять хвилин пан Брюкнер побачився з хазяйкою фірми «Розен унд Шульц» фрау Розен.

Через сім годин фрау Розен домовилась про зустріч з редактором журналу «Фрайє трібюне» Гербертом Доле.

Через дев’ять годин дванадцять хвилин секретарка пана Доле знайшла Марі Кровс по домашньому телефону й запросила її прийти до редактора завтра, сімнадцятого вересня, о дев’ятій ранку.

— Я спішно закінчую статтю, — відповіла Марі, — тільки-но повернулася з Латинської Америки… Може, ви будете такі ласкаві призначити мені час на післязавтра?

— На жаль, дорога фрейлейн Кровс, післязавтра бос відлітає на Канарські острови… А він хотів би запропонувати вам дещо до того, як вилетить…

— Добре, спасибі, я прийду.

Доле підвівся з-за різьбленого, роботи вісімнадцятого століття, столу карельської берези, по-дружньому простяг руку, пішов назустріч Марі, не приховуючи захоплення, дивився на неї, не випускаючи довгої, тонкої руки жінки із своєї сухої й гарячої, підвів до крісла, спитав, що питиме його зеленоока гостя, узяв з холодильника, вмонтованого в стелажі, пляшку «віші», лід, горішки й зразу ж заговорив:

— Я теж колись писав, — сказав він. — Будь проклята моя нинішня професія, але хтось же має бути і бюрократом… Хтось має кремсати ваші матеріали, бути козлом відпущення в скандалах з урядовими йолопами, вибивати у хазяїв якнайбільше коштів для оплати талановитих матеріалів, уладнувати суперечки зі складачами, що страйкують…

— Дуже хочеться повернутися до друкарської машинки? — спитала Марі. — Чи крісло зовсім засмоктало?

Доле сумно всміхнувся.

Саме тому в мене не крісло, я ж сиджу на секретарському стільці, який обертається, і всі мені дорікають за електрику; вік вісімнадцятий і нинішній несумісні, кажуть люди.

— Все сумісне, — впевнено відповіла Марі. — А далі все буде ще суміснішим, бо хімія подарувала світові гутаперчу і люди спроектували цю прекрасну синтетичну властивість на вроджену — совість…

Обличчя Доле на мить завмерло, а очі по-кошачому звузились, але так було лише якусь мить — він володів мускулатурою, не тільки очима.

— Ваш висновок — чудовий привід перейти до ділової частини розмови, фрейлейн Кровс… Ви, гадаю, знаєте про мій журнал і, думаю, не звертаєте уваги на ті небилиці, які розпускають про мене…

— Про всіх кажуть різне.

— Саме так… Отож я уважно стежив за вашими публікаціями, найдужче мене зацікавили матеріали про сальвадорських дядечків з американського секретного відомства, які нібито вирощують банани, і ваше передчуття перевороту в Гаривасі… Чи не хотіли б попрацювати на мене?

— Ви згодні друкувати все, що я писатиму?

— Ну, коли щось і перешкодить мені це зробити, ви одержите повністю, за вищим розрядом, все, що захочете одержати за свій матеріал; фікс я готовий обумовити заздалегідь.

— Спокусливо… Звичайно, згодна… Але я не зовсім розумію, чим викликана така приємна пропозиція, пане Доле?

— Все дуже просто… Ви вгадали двічі… Ви вгадали на догоду лівим, а я правим… Але ж мене купують і ліві, й праві, а найголовніше — болото, саме воно й дає прибуток… Зрештою украй лівий Маркузе всю війну працював у сугубо правому Центральному розвідувальному управлінні… Я комерційний редактор, і для мене не має значення, на кому я підніму тираж… Ви ж не агітуєте за те, щоб нами стали правити комуністи? Ні. Ви вгадуєте? Так. Вас читають? Безперечно. Ви маєте всі шанси стати зіркою? Так. Мене це влаштовує… Який же важливий матеріал ви гак спішно вчора закінчували?

— Інтерв’ю з полковником Санчесом.

— Ого! Але ж я знаю, що він нікому не дає інтерв’ю.

— Мені дав.

— Де це інтерв’ю?

— Тут, — вона кивнула на свою сумку. — Тільки не передруковане.

— В мене чудова стенографістка — фрейлейн Жоссе. Продиктуйте їй, я зразу прочитаю і пущу в набір… Думаю, три тисячі франків вас влаштує?

— І ви згодні оплатити вартість авіаційного квитка?

— Безумовно, але тоді я заплачу вам дві тисячі франків, і це буде справедливо.

— О’кей… Я ставлю, правда, одну умову, пане Доле…

— Ви сама чарівність, я готовий піти вам назустріч в усьому, але, на жаль, не вмію підкорятися умовам… Пропозиція — будь ласка…

— Я віддам інтерв’ю з Санчесом тільки в тому разі, якщо ви надрукуєте і мій коментар. В дечому я не згодна з полковником і пишу про це з усією певністю…

— Диктуйте коментар моїй фрейлейн Жоссе, я погляну.

Через дві години Доле запросив до себе Марі.

— Інтерв’ю блискуче, ви поб’єте мадам Фалачі, повірте нюху комерсанта від журналістики. Я ставлю матеріал у номер. Ваш коментар про те, що в Гаривасі назрівають тривожні події, я надрукую через номер, після того як з’являться відгуки на інтерв’ю.

— Відгуки з’являться, я вам це обіцяю. Мені хочеться побачити коментар, не чекаючи відгуків…

— Фрейлейн Кровс, — сказав Доле, і посмішка на його обличчі згасла, наче її й не було, — я сказав вам лише те, що вважав за потрібне сказати. Вирішуйте. Все на ваш розсуд…

Через сорок хвилин коментар Марі Кровс разом з інтерв’ю ксероскопіювали й надіслали фрау Розен.

Через годину п’ятнадцять матеріал був уже в конторі пана Брюкнера.

Через сім годин копію документів вручив у Мюнхені представникові ЦРУ заступник директора БНД.

Назавтра — по тому ж ланцюгу — редакторові Доле було запропоновано оплатити всі витрати за неопублікування коментаря Марі Кровс про те, що «в Гаривасі вибухонебезпечна ситуація» і «коли лідери революції не називають імен тих, хто має намір скинути Санчеса, то не тому, що не можуть чи не хочуть цього зробити, а тільки через те, що ждуть слушної години — зручної й доцільної для такої заяви».

«Активність груп, споріднених з концерном Дігона, — зробила висновок Кровс, — не може не бути пов’язана з надією на те, що у Гаривасі до влади прийдуть нові люди, «покладливіші», які «тверезо» оцінюють традиційну роль північного сусіда і його державні, а також ділові інтереси. Один з молодих майорів сказав мені на закінчення розмови: «Якщо ми протримаємося кілька місяців, то надовго збережемо владу; в противному разі нас чекає катастрофа».

Марі Кровс звернулася в ті редакції, з якими раніше підтримувала постійні контакти, але її розмови тепер фіксувалися; на редакторів натискали заздалегідь. Їй нічого не лишалося, як бігати у пошуках тієї газети чи журналу, які могли б надрукувати те, що вона обіцяла Мігелю Санчесу.

Дон Валлоне тепер день розподіляв на три рівні частини: перед сніданком він цілу годину плавав у басейні, потім, випивши кави, вивчав телекси, що надходили з його контор у Палермо, Римі, Мілані, Відні, Марселі, Нікозії, Хайфі, Каїрі, Гонконзі, Далласі й Майамі, надсилав вказівки, диктуючи їх своєму стенографістові в присутності адвоката Доменіко Ферручі; без консультації з Ферручі він не робив жодного кроку; потім переглядав відгуки світової преси на новини кіно, сам, не довіряючи нікому, збирав досьє на провідних акторів; вивчав дані, що надійшли з бірж; насамперед його цікавили «стрибки» цін на срібло — вихідний матеріал у виробництві кіноплівки; після цього аналізував повідомлення з Південної Америки — там його цікавила земля, він носився з проектом створення свого «Лас Вегасу»; генерал Стреснер, «довічний президент» Парагваю, був на зв’язку; старий диктатор розумів, що поповнити казну фашистського режиму без залучення іноземних туристів неможливо, потрібна індустрія; а втім, Дон Валлоне сказав якось адвокатові Ферручі, що «Стреснер надто одіозний, краще було б зав’язати хороші зв’язки з Уругваєм, там нібито досягнуто стабільності»; після цього він спускався на другий поверх обідати, як правило, разом з Ферручі; інколи запрошували продюсера Чезаре, який із зовсім невідомого адміністратора, що працював на зйомках, виріс — з допомогою. Дона Валлоне — в одного з найбільших європейських кінобосів, він мав двадцять чотири прекрасні кінотеатри в Мілані, Неаполі, Римі, Парижі, Токіо і Нью-Йорку, фінансував талановиту молодь, яка тямила у бізнесі й кіноділі (головний закон мафії — спадкоємність, ставка на тих, кого витяг з багна, ті не зрадять); двічі на місяць приїздив особистий духівник Дона Валлоне, при ньому не подавали ні м’яса, ні вина; його візити випадали на понеділок, саме цей день у Дона Валлоне був розвантажувальним, він їв яблука і пив соки і нічого більше.

• Предыдущая
• 6/97
• Следующая