Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 5

• Предыдущая
• 5/97
• Следующая

— Він зрадив через кохання…

— У нас моє кохання теж назвуть зрадою… Я дуже вірю в тебе, Марі, я вірю в себе, та я знаю наших людей… Тут панує ненависть до тих, хто розмовляє не по-іспанськи… Думають, що це янкі… Ось почекай, у нас чудовий урожай какао, ми матимемо чимало грошей, сюди приїде багато інженерів і механіків з Європи… Тоді приїдеш і ти… А зараз ми будемо аж надто на виду, не можна, моє рудоволосе щастя…

— Я не дуже ревнива, але мені гірко навіть думати, що хтось може бути з тобою поруч…

— Я встаю о шостій і засинаю о першій годині ночі… — Він усміхнувся. — Жінок в очі не бачу… В мене є добра знайома, але вона любить мого друга, і мені вона як сестра, а коли вже зовсім прикро стає без тебе, я їду до них і там ночую, а вони лягають у різних кімнатах, щоб не дратувати мене…

— Хто б міг подумати, що революційний прем’єр Гаривасу живе, як монах…

— Ти не віриш мені?

— Я люблю тебе…

— Це я люблю тебе.

— Скажи ще раз.

— Я тебе люблю.

— У мене навіть мурашки по тілу бігають, коли ти це кажеш… Чи не можна якось одірватися від твоїх охоронців?

— У сельві немає доріг, а коли ми почнемо з тобою любитися на шосе, то збереться дуже багато водіїв, — він засміявся. — А от я вірю тобі, Марі. До кінця. В усьому.

— Можна мені інколи дзвонити тобі й ставити безглузді запитання про твою енергопрограму?

— Не називай мою мрію безглуздою.

— Безглуздими я назвала свої запитання…

— Ніколи так не говори ні про себе, ні про свої, запитання.

— Не буду. А скільки ще їхати? Ти можеш не так швидко мчати?

— Можу, тільки тоді вони опиняться зовсім поряд.

— Краще б я не приїздила до тебе… Ніколи не думала раніше, що ти такий…

— Який?

— Гранітний…

— Не ображай мене… Просто зараз особливий момент, розумієш?

— Ні, не розумію, ти ж не пояснив мені…

— Зараз, у ці дні, вирішується багато… Я не маю права розповідати тобі все, але ти проникнись моїм настроєм, Марі, відчуй мене. Ти думаєш, я не знаю, скільки в мене недругів, заздрісників, відвертих ворогів? Ти думаєш, я не знаю, що чимало з них радітимуть, якщо мій проект провалиться? Так, ти правильно відчуваєш, що Граціо — ключова фігура цих днів, тільки не один він, тут і Дейв Ролл, і Морган, і Баррі Дігон, однак ти забудь про це, я й так сказав тобі дуже багато, не треба було б мені, не можна посвящати жінку в чоловічі справи, це безжально…

— Мігель, а пригадуєш, що я сказала тобі, коли ти вперше залишився в мене?

— Пригадую. Я пам’ятаю кожну нашу хвилину… Пам’ятаю, як просто й гарно ти спитала мене…

І раптом, як у хорошому детективному фільмі, з провулка на дорогу вискочили двоє хлопців. Їхні обличчя були бліді, аж сині, вони зупинились, незграбно розчепіривши ноги, підкинули до животів короткостволі «шмайсери»; Санчес швидко вивернув кермо, встиг різко й боляче пригнути голову Марі, знову крутнув кермо, почув автоматний стрекіт за спиною — це, висунувшись із «шевроле», по терористах стріляли охоронці, з усієї сили натиснув на акселератор і помчав посеред вулиці до виїзду з міста…

Коли Санчес повернувся до палацу, там саме відбувалося екстрене засідання кабінету; про замах доповідав начальник управління безпеки; змова правих ультра; міністр оборони майор Лопес вніс пропозицію, щоб віднині в машині прем’єра завжди їздив начальник охорони, а супроводжували прем’єра дві машини з офіцерами із з’єднань «червоних беретів» — найтренованіших з’єднань республіканської армії; незважаючи на те, що Санчес голосував проти, а начальник генерального штабу Діас утримався, пропозицію було прийнято більшістю голосів.

Заступник директора БНД подивився на шефа сектора «вивчення інформації», усміхнувся й спитав:

— Ну, а коли припустити таку можливість: Марі Кровс — просто талановита журналістка? А талановитість містить у собі елемент передбачення. Я читав якось інформацію з Бонна, записали бесіду одного з наших опозиціонерів з російським письменником Степановим; той чудово сказав: «Я відчуваю майбутнє долонями; локаторності людини ще не пізнали, і до дослідження цієї властивості, що притаманна не якійсь там еліті, а всім, хто живе на землі, наука навіть не наблизилась…»

— Тоді треба порекомендувати Марі Кровс, — так само добродушно відповів шеф сектора, — змінити її ім’я на «Кассандра».

— Це вже було… В сорокових роках паризька журналістка Женев’єва Табуї випустила книжку «Вони називали її Кассандрою».

— Чисто французька скромність…

— Я уточнив би: чисто жіноча скромність… Краще будемо намагатися любити нашого південно-західного сусіда, незважаючи на весь його шовінізм і природжену легковажність… Ваші пропозиції?

— Встановити спостереження за Кровс і дати вказівку нашій швейцарській резидентурі простежити за всіма її контактами.

— Справжнє прізвище Кровс також цікаве. Її батько Пікс, з концерну запеклого консерватора Бельсмана, — сказав заступник директора.

Шеф сектора «вивчення» оцінив поінформованість свого керівника, тому дозволив собі порадуватись, по-перше, але їй показати свою компетентність, по-друге:

— Ах, он як?! Це той Пікс, який живе в Парижі з масажисткою мадам Гала і пише огляди під прізвищем Верньє?

— Саме так, і я вітаю вас з винятковим професіоналізмом пам’яті… Ні, я не поспішав би з початком такої роботи щодо Кровс… Я рекомендував би почати з ланцюга. Спробуйте цю саму всевидющу Кровс обернути в нашу… ну, якщо не приятельку, то хоча б у… мимовільне джерело інформації…

Через п’ятнадцять хвилин з Пуллаха, що під Мюнхеном, пішли шифротелеграми в женевську й бернську резидентури БНД.

• Предыдущая
• 5/97
• Следующая