Выбери любимый жанр

Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Ланцюг спрацьовує так, що керівник гарантований від зіткнення з усім тим брудним, що може бодай якоюсь мірою заплямувати його престиж; завдання розфасовані по «поверхах»; цілковита відокремленість; конспірації тут навчені не поспіхом, а всерйоз.

… Коли до влади в Гаривасі прийшов прогресивний режим Санчеса, коли корпорації США засікли зростаючу активність в Гаривасі європейської фінансово-будівельної групи Леопольдо Граціо, коли підрахували можливі збитки на випадок, якщо реально оформиться блок Санчес — Граціо, — саме в той день і в ту годину ланцюг було приведено в дію.

Але не один.

Їх багато, і взаємоперетин цих ланцюгів кривавий й безпощадний.

4

І5.09.83 (21 година 05 хвилин)

«Яке щастя, — подумав полковник Санчес, милуючись Гарі Кровс, — що революція насамперед ламає усталені норми спілкування людей у країні; немає нічого прекрасного за слово «громадянин» і звертання до товариша «ти»; довір’я, як і любов, можливе тільки між рівними, а рівні лише ті, які вірять одне одному».

— Ви щасливі? — спитала Марі. — Пробач, я весь час відчуваю свою малість у цьому прем’єрському кабінеті… досі не можу звикнути, що лідера країни тут називають на «ти».

Санчес усміхнувся; його усмішка була дитячою, щирою і такою доброю, що у Марі защеміло серце…

«Господи, як же я його люблю, — подумала вона, — я нікого й ніколи не любила так, як його… Звичайно, розумом я можу збагнути, що він правду каже, що йому не простять, коли я житиму тут, у Гаривасі: лідер національної революції привіз німкеню — у нього багато ворогів, все зразу ж обіграють, а тут суворо розправляються з тими, кому перестають вірити… Він сказав, що йому потрібно два роки, потім він залишить цей пост, коли зробить те, що зобов’язаний зробити… А що може статися за ці два роки? Ми раби не тільки. обставин, а й самих себе, своїх бажань, своєї мрії, своєї плоті, зрештою… Хочемо бути ідеальними, але ж це неможливо…»

— Ти питаєш, чи я щасливий? — Санчес витяг іспанську, чорну, дуже міцну сигарету «Дукадо», закурив, подивився на плоску коробочку диктофона, що лежав на низькому столику між Марі та його помічником по зв’язках з пресою Гутієресом, і замислено мовив: — Так, мабуть, я маю право відповісти — щасливий.

— Що породило ва… твоє відчуття щастя?

— Те, що я можу здійснити свої мрії на ділі.

— Вам… Тобі важко це?

— Так..

— Чому?

— Ми прийшли до влади в країні, де панували диктатура, корупція, ледарство й свавілля. Це позначилося на всьому складі психології мислення нації, змінити його — це найголовніше завдання тих, хто взяв на себе відповідальність за майбутнє. Як змінити? Примусити працювати? Не вийде. Ентузіазмом? Так, можливо, на перших порах. Але рішучий перелом може відбутися лише тоді, коли буде створено точну економічну модель, що грунтується на принципі рівності, справедливої оплати затраченої праці і, нарешті, творчості… Ти читала книжку Мігеля Анхеля Астуріаса «Сеньйор президент»?

— Не пригадую.

Санчес похитав головою, подумав: ти не читала, люба моя; якби читала, то не могла б її забути, як же прекрасно ти засинала з книжкою, коли я залишався у тебе в Бонні, на Бетховен-штрасе, в твоїй маленькій кімнаті під самісіньким дахом, чистенькій і світлій, як слово «здрастуй», ти засинала, немов дитина, і підкладала долоньку під щоку, скручувалась калачиком і солодко чмокала уві сні, а я лежав і боявся поворухнутись, хоч мені треба було встигнути продивитись за ніч добру сотню сторінок, як би обережно я не відсовувався від тебе, ти все одно відчувала це і обнімала мене, пригорталася ще ближче, і я лежав біля тебе недвижний.

— Це чудова книга великого гватемальця, — продовжував він. — Астуріас розповів про диктатуру Естради Кабрери, він писав, що диктатура — це страшний, отруйний павук, який розбещує, підкуплює, залякує всі класи суспільства, люди стають або бездушними механізмами, або фанатиками, або гидкими пристосованцями… Дехто думає, що після диктатури прийде новий час і все стане на свої місця… На жаль, це не так. Минають роки, а дух диктатора і його системи ще довго живе. Чому? Та тому, що диктатура роз’їдає суспільство до самих кісток…

— Коли ви намічаєте провести вибори? Я маю на увазі демократичні?

— При диктатурі, яку повалив народ на чолі з армією, теж проходили «демократичні вибори»… Я проти вільного поводження зі словом «демократія». Я починаю відлік демократії з кількості грамотних жінок і здорових дітей у Гаривасі… Гадаю, що в середині наступного року пройдуть вибори, хоч головні вибори відбулися зовсім недавно і вони були загальнонародними: люди вийшли на вулиці, вони голосували, будуючи барикади й кидаючи гранати в бронетранспортери поліції…

— Як ставиться адміністрація Білого дому до практики уряду, очолюваного тобою, полковнику Санчес?

— Ми підтримуємо нормальні дипломатичні відносини з Сполученими Штатами, і в мене немає підстав, достатніх, уточнив би я, підстав для того, щоб звинувачувати північного сусіда у втручанні в наші справи.

— Але в американській пресі…

Санчес перебив:

— Я не знаю, що таке «американська преса»… Є преса Північної Америки, є преса франкомовної Канади, є газети, що виходять в Бразілії португальською мовою, є наша преса — для людей, що читають по-іспанськи.

— Пробач… Я мала на увазі пресу Сполучених Штатів… Там нині почали з’являтися статті, в яких твій режим називають прокомуністичним…

— Я за свободу друку, — відрубав Санчес. — Це їхня справа… Я досить ретельно аналізував північноамериканську пресу перед інтервенцією в Гватемалу… Якщо тебе цікавить, як готується інтервенція, почитай ці матеріали — і ти зрозумієш, коли є реальна небезпека… Адже я не ображу тебе, коли скажу, що журналістам легше друкували трухлятину? За це, видно, більше платять?

— Та ні, ти мене не образив…

— Пробач іще раз, але ж це правда, хіба не так?

— Це правда… Хто стоїть за спиною правих екстремістів, що ховаються в сельві на півночі Гаривасу?

— Я краще скажу, з кого вони рекрутуються. Певен, коли ми почнемо нашу економічну реформу, коли кожен громадянин матиме реальне право виявити себе в бізнесі — так, так, саме так, у бізнесі, спрямованому на благо всіх і відповідно до внеску кожного в цю справу — на своє власне благо, — живильне середовище для демагогів, що рекрутують правоекстремістських відщепенців, зникне.

— В чому ти вбачаєш суть економічної реформи?

— В чесній і справедливій оплаті, яка спонукала б людей до праці, до творчої праці. В чесному розподілі національного прибутку. В залученні іноземного капіталу, достатнього, щоб можна було дати країні енергію. Ти їздила по республіці й бачила, що у нас практично немає механізованої праці, жінки й діти працюють на осонні ручним способом, тоді як усе це можна робити машинами…

— А яку роботу ти даси людям, якщо зможеш провести економічну реформу, тобто від ручної праці перейдеш до машинної?

— Узбережжя… Наше узбережжя може стати таким курортно-туристським місцем, рівного якому не знайдеш…

— А після того, як ви забудуєте узбережжя?

Санчес хмикнув.

— Коли говорити про той час, коли ми побудуємо те, над чим зараз працюють архітектори й скульптори, це вже буде наступне десятиріччя, а я прагматик, я мушу думати про найближче майбутнє; ті, хто в нашому уряді працюють над проблемами перспективного планування, думають про далеке майбутнє…

— Хто працює над проектами?

— Архітектори Іспанії, Югославії і Болгарії.

— А чому не Франції і Італії?

— Досвід іспанців, болгар і югославів демократичніший — так, принаймні, мені здається…

— Хто фінансуватиме енергопрограму?

— Європейські фірми, зацікавлені в широких контактах з країнами, які розвиваються.

— Але ж американські фірми ближче?

— Ми поки що не маємо від них пропозицій… Тільки слова… Проте ми готові розглянути будь-яку ділову пропозицію з півночі, якщо вона надійде.

3
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело