Таємниця Кутузовського проспекту - Семенов Юлиан Семенович - Страница 52

• Предыдущая
• 52/74
• Следующая

Зупинився він коло дачі з перехнябленим парканом; на ділянці працювало троє хлопців спортивної статури; німецькі вівчарки, що кинулися було до нього в рикаючому вищиру, впізнали його і, лащачись, пішли поряд.

…Шинкін Йосип Михайлович, табірний благодійник, котрий забезпечив його паспортами, роботою, квартирою й дачами, сидів за столом червоного дерева (вісімнадцяте століття; скупив антикваріат наприкінці шістдесятих; реставрував; відправив на свою дачу поблизу Риги, в дім сина та племінниці; за теперішніми підрахунками на кожен вкладений карбованець одержав не менше як дві тисячі прибутку — кілька мільйонів, коли рахувати огулом). Біля каміна в низьких, утопаючих кріслах з левами-підлокітниками вмостилися троє гостей — із Сочі, Грозного та Дніпропетровська, керівники тамтешніх кланів, тузи.

Вперше вони зустрілися на нараді Управління (так Сорокін запропонував назвати їхній союз) у сімдесят шостому.

Відрекомендувавши всім присутнім «Спиридонова» — під таким псевдонімом Сорокін тоді працював на півдні країни, — Шинкін дав йому перше слово.

— Колеги, я дякую нашому другові Гридіну (так, у свою чергу, він називав Шинкіна, конспірація і ще раз конспірація) за надану мені можливість поділитися з вами міркуваннями про ситуацію в державі, — почав Сорокін глухуватим баском; від хвилювання покашлював, наче в горлі застряла м’яка риб’яча кісточка. — Хоч ситуація тепер підконтрольна і нібито особливих підстав для занепокоєння немає, але мої експерти з відділу перспективного планування вважають, що певна нескромність вищих членів Управління, показне нехтування законами цієї країни — законами неписаними, нашою темнотою, яка може простити голод, холод, знущання влади, але ніколи не простить багатства сусідові, навіть якщо він заробив його каторжною працею, — можуть дати небажані наслідки. У цьому розумінні ми країна унікальна, і це треба завжди пам’ятати. На жаль, чимало наших колег про це забули, що негайно спровокувало Комітет: Луб’янці довелося подекуди шваркнути лапою. Правда, поки що цілять не в тих, але може ненароком і нас зачепити…

Хочу також поділитися досить тривожними міркуваннями з приводу того, як розвивається наше діло. З одного боку, ми маємо величезне зростання виробництва, що сприяє насиченню споживчого ринку товарами підвищеного попиту, і це, в свою чергу, знижує небезпеку соціального вибуху, котрий цілком можливий. Для нас немає нічого страшнішого за державну нестабільність. Лише паралельність розвитку нашого сектора з державним скреготом може служити гарантією усталеності Системи… З другого боку, зростання нашої активності породило надмірну заорганізованість структури Управління. І в цьому я вбачаю найголовнішу небезпеку, бо тоталітарні режими — я маю на увазі Сталіна й Гітлера — багато прощають тим, хто далекий від політики, але ніколи не потерплять наявності сильної організації…

Головним злочином Вишинського проти державності був розгром злодійських малин, який він учинив; для звіту, звичайно, красиво, але для реальної боротьби з пограбуваннями, домовими кражами, збройним розбоєм цей крок був самовбивчий, бо позбавив НКВС цілої сітки інформаторів, через яких тільки й можна було одержувати інформацію про підготовку страхітливих злочинів… Коли малини знищили, коли завдали удару самій структурі злодіїв у законі, злочинність почала зримо зростати, причому злочинність найстрашніша, тобто несподівана, спонтанна, зовсім непідконтрольна…

Чому Управління, подібне до нашого, було неможливе при Сталіні? Тому, що кожну організацію — якою вона не була б — треба знищити у зародку… Людей нашого типу, тобто істинний цвіт нації, її діловий прошарок, здебільшого знищували злодії у тюремних камерах і таборах… При сталінському режимі країну морально вбивали й тим, що забезпечували тільки обраних, позначивши їх печаттю особистості, а решту не брали до уваги, гвинтики, другий сорт, мовчазна більшість — бо народ наш, як говорив Йосиф Віссаріонович, відрізняється довготерпінням т— і це він правильно сказав. Процес розкріпачення, початий Маленковим на серпневій сесії Верховної Ради п’ятдесят третього року, коли він зняв з кріпосних колгоспників податки, — необоротний, інакше країна розвалиться… Експерименти Хрущова най дорого коштували, тому він і пішов… Але не думайте, що теперішній режим, з яким ми поки що працюємо цілком лояльно, терпітиме нас, якщо ми перетворимось у всесоюзну організацію, — цього нам не простить, яблуко від яблуні далеко не падає… Тому я пропоную заздалегідь розукрупнитися й створити десять — дванадцять опорних центрів, пов’язаних між собою опосередковано.

Озвався Шинкін:

— І почнеться поножовщина між своїми… Ти це пропонуєш? Щоб ми уподібнилися до американських колег? Ні, наша сила в єдності.

— Ми збережемо єдність, Йосипе Михайловичу. Кадри вирішують усе. Ми підберемо людей на ключові пости, ми верстатимемо плани для всіх, ми контролюватимемо прибуток наших центрів, але якщо ворушитимемося в країні, як слон у лавці, нас почнуть розстрілювати з кулеметів — ось вам мій прогноз… Або треба заздалегідь повертати країну — через наші можливості у вищих ешелонах влади — до тоталітаризму, що спиратиметься на наших людей, або перетворюватися в моноліт, але такий, що складатиметься з регіональних центрів…

— Коли ми єдині, — заперечив «Цавребов» з північнокавказького підрозділу, — коли ми знаємо кожного, коли, нарешті, ми віримо один одному, і ця віра базується на фундаменті загального інтересу, що замикається на Москві, значно менше шансів, що в наші ряди ввійде чужий…

Сорокін посміхнувся:

— Даю гарантію, що «стукач» негайно стане відомий групі моїх експертів, ви не раз мали можливість упевнитись у цьому… До речі, хотів би повідомити, що вартість нейтралізації працівників Управління, які скомпрометували себе, різко зросла… Прошу передбачити в річному бюджеті нові розцінки.

— Скільки коштує усунення? — уточнив сочинський «Лузгунов».

— Нейтралізація, — натиснув Сорокін, — коштує зараз як мінімум десять тисяч… В особливо екстрених випадках або ж в умовах підвищеного риску вартість зростає до двадцяти.

— З кого складається контингент тих, хто займається чорною роботою? — спитав «Цавребов».

— Плануванням і підготовчою роботою по нейтралізації, — ще суворіше наполіг Сорокін, хоч розмовляли на відкритій веранді ресторану, найнятого на цілий день, підслухування не ввіткнеш, — займаються молодші брати (так називали між собою злодіїв у законі). За це їм, та й за охорону наших інтересів ми тепер зобов’язані підраховувати п’ять процентів від чистого прибутку — на преміально-представницькі витрати… Колишня ставка — три проценти — стала нереальною, зростає інфляція, цинк (так називали карбованець) втрачає справжню ціну… Звичайно, безпосереднім виконанням роботи молодші колеги не займаються, ці благородні люди живуть по закону, і ми не можемо не поважати їхніх традицій… Я зустрічався з авторитетними керівниками їхніх підрозділів, ми провели конференцію у Кисловодську, вони поставили мене до відома, що питання найму виконавців чорнової роботи, як і раніше, надійно відпрацьовано…

— Думаю, у цьому пункті ми погодимося з проханням експертів, ставки підвищимо, — підсумував Шинкін. — А от як вирішимо з децентралізацією?

— Я проти, — сказав «Гризлов» з Дніпропетровська. — Я згоден з висловленою осторогою: може початися сварка між своїми.

Проголосували: пропозицію Сорокіна забалотували.

Повернулися до його доводів значно пізніше, коли Чека заарештувала директора Єлисеєвського гастроному Соколова й почала полювати за керівником московського торгу Трегубовим; той тримався, як міг, — усе-таки голова ревізійної комісії ММК, депутат Верховної Ради Росії; у розмові з посланцем Шинкіна з прикрістю сказав: «Ідіотство якесь, справді! Начебто я про себе думаю! Я ж раб плану, мені щодня треба Угорщину нагодувати! Так, так, саме так — Москва за кількістю населення майже як ціла країна! А звідки брати товар?! Спробуй не забезпечити місто ковбасою та меблями — зразу на килим! От і доводиться крутитись! Тому ткни, у того візьми — спробуй інакше, одразу вилетиш з крісла! Система робить з людей злочинців»…

• Предыдущая
• 52/74
• Следующая