Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 22

• Предыдущая
• 22/73
• Следующая

   Кобзар:

Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.

   Запорожець:

Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.

   Гайдамака:

Та не голосно, щоб не почула старшина.

   Запорожець:

А що нам ваша старшина? Почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший — батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче божий, не слухай його.

   Гайдамака:

Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки, або — поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

   Запорожець:

Брехня! Співай, старче божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо — поснемо.

   Гуртом:

Справді, поснемо; співай яку-небудь.

   Кобзар (співає):

«Літа орел, літа сизий

Попід небесами;

Гуля Максим, гуля батько

Степами-лісами.

Ой літає, орел сизий, ,

А за ним орлята;.

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп’ята.

Запорожці ті хлоп’ята,

Сини його, діти,

Поміркує, загадає,

Чи бити, чи пити,

Чи танцювать, то й ушкварять.

Аж земля трясеться.

Заспіває — заспівають,

Аж лихо сміється.

Горілку, мед не чаркою —

Поставцем черкає,

А ворога, заплющившись,

Ката, не минає.

Отакий-то наш отаман,

Орел сизокрилий!

І воює, і гарцює

З усієї сили —

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу...

Степ і море; скрізь битий шлях,

Скрізь золото, слава.

Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки:

Йде Залізняк Чорним шляхом ³⁶,

За ним гайдамаки».

   Запорожець:

Оце-то так! Вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.

   Гайдамака:

Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?

   Запорожець:

Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати...

   Гайдамака:

І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в’язне, більше м’яса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків.

   Кобзар:

До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!

«Ночували гайдамаки

В зеленій діброві,

На припоні пасли коні,

Сідлані, готові.

Ночували ляшли-панки

В будинках з жидами,

Напилися, простяглися

Та й...»

   Громада:

Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?., ще раз... о!..

«Задзвонили, задзвонили!» —

Пішла луна гаєм.

«Ідіть же ви та молітесь,

А я доспіваю».

Повалили гайдамаки,

Аж стогне діброва;

Не повезли, а на плечах

Чумацькі волові

Несуть вози.

А за ними

Сліпий Волох знову:

«Ночували гайдамаки

В зеленій діброві».

Шкандибає, курликає,

І гич не до речі.

«Ну лиш іншу, старче божий!» —

З возами на плечах

Кричать йому гайдамаки.

«Добре, хлопці, нате!

Отак! отак! добре, хлопці!

А нуте, хлоп’ята,

Ушкваримо!»

Земля гнеться,

А вони з возами

Так і ріжуть. Кобзар грає,

Додає словами:

«Ой гоп таки так!

Кличе Гандзю козак:

«Ходи, Гандзю, пожартую,

Ходи, Гандзю, поцілую;

Ходім, Гандзю, до попа

Богу помолиться;

Нема жита ні снопа,

Вари варениці».

Оженився, зажурився —

Нічого немає;

У рядиині ростуть діти,

А козак співає:

«І по хаті ти-ни-ни,

І по сінях ти-ни-ни,

Вари, жінко, лини,

Ти-ни-ни, ти-ни-ни!»

«Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!» —

Кричать гайдамаки.

«Ой гоп того дива!

Наварили ляхи пива,

А ми будем шинкувать,

Ляшків-панків частувать.

Ляшків-панків почастуєм,

З панянками пожартуєм.

Ой гоп таки так!

Кличе панну козак:

«Панно, пташко моя!

Панно, доле моя!

Не соромся, дай рученьку,

Ходім погуляймо;

Нехай людям лихо сниться,

А ми заспіваймо.

А ми заспіваймо,

А ми посідаймо,

Панно, пташко моя,

Панно, доле моя!»

«Ще раз, ще раз!»

«Якби таки або так, або сяк,

Якби таки запорозький козак,

Якби таки молодий, молодий,

Хоч по хаті б поводив, поводив.

Страх мені не хочеться

З старим дідом морочиться.

Якби таки...»

«Цу-цу, скажені! схаменіться!

Бач, розходилися! А ти,

Стара собако, де б молиться,

Верзеш тут погань. От чорти!» —

Кричить отаман. Опинились;

Аж церков бачать. Дяк співа,

Попи з кадилами, з кропилом;

Громада — ніби нежива,

Анітелень... Поміж возами

Попи з кропилами пішли;

За ними корогви несли,

Як на великдень над пасками.

«Молітесь, братія, молітесь! —

Так благочинний ³⁷ начина.—

Кругом святого Чигрина

Сторожа стане з того світу,

Не дасть святого розпинать.

А ви Україну ховайте:

Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать.

Од Конашевича ³⁸ і досі

Пожар не гасне, люде мруть,

Конають в тюрмах, голі, босі

Діди... Нехрещені ростуть

Козацькі діти; а дівчата!..

Землі козацької краса,

У ляха в’яне, як перш мати,

І непокритая коса

Стидом січеться; карі очі

В неволі гаснуть; розковать

Козак сестру свою не хоче,

Сам не соромиться конать

В ярмі у ляха... горе, горе!

Молітесь, діти! страшний суд

Ляхи в Україну несуть —

І заридають чорні гори.

Згадайте праведних гетьманів:

Де їх могили? Де лежить

Останок славного Богдана?

Де Остряницина стоїть

Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова? Нема!

Живого й мертвого спалили ³⁹.

Де той Богун ⁴⁰, де та зима?

Інгул щозиму замерзає —

Богун не встане загатить

Шляхетським трупом. Лях гуляє

Нема Богдана червонить

І Жовті Води, й Рось зелену.

Сумує Корсунь староденний:

Нема журбу з ким поділить.

І Альта плаче: «Тяжко жити!

Я сохну, сохну... Де Тарас? ⁴¹

Нема, не чуть... не в батька діти!

Не плачте, братія: за нас

І душі праведних, і сила

• Предыдущая
• 22/73
• Следующая