Выбери любимый жанр

Лазарит - Вилар Симона - Страница 53


Изменить размер шрифта:

53

Зрозуміло, на стежці вони знов опинилися поруч, поступившись бідоласі Йосипові можливістю смиренно вислуховувати безкінечні скарги лорда на незгоди гірських мандрів.

Так тривало ще упродовж двох днів. Сера Обрі, здавалося, жодним чином не бентежить, що його дружина дедалі більше часу проводить із лицарем-госпітальєром. Крім того, її спроби привернути до себе увагу Мартіна часом були такими очевидними, що він навіть засумнівався: чи не хоче вона в такий спосіб примусити чоловіка ревнувати? Щоб уникнути сутички, а заодно трохи подражнити Джоанну, він вирішив приділяти увагу й лордові. Приєднавшись до нього, лицар завів мову про ймовірні випробування на черговій ділянці шляху.

Вислухавши його, сер Обрі обурився:

– Добродію, та ви жартуєте! Нам і так весь час доводиться злазити з коней і тягнути їх на поводах урвищами, а ви кажете, що дорога стане ще гіршою!

– Нам залишився тільки цей перевал, – Мартін показав угору, де громадилися укриті лісом крутояри. – Тут немає второваних караванних шляхів. Та і яка з них користь, якщо ми з вами відмовилися йти з караваном Євматія?

Від згадки про це сер Обрі знітився, утім, зараз йому не випадало скаржитися – він цілком залежав від доброї волі лицаря-госпітальєра та Йосипової щедрості.

– А чи можна знайти в цих диких горах якесь пристановище? – поцікавився він через певний час.

Мартін глянув на лорда, приязно всміхаючись.

– Ми вчинимо за прикладом перших пілігримів – заночуємо просто неба. Хіба може це зашкодити такому воїнові, як ви?

Обрі вирішив промовчати. Йому здалося, що лицар насміхається.

За кожної нагоди Мартін тренувався зі зброєю. Так було й напередодні. Спершу він викликав Ейріка, який, фехтуючи відразу двома мечами, почав відтісняти лицаря, що спричинило загальний захват. Проте Мартін так добре вивчив манеру бою рудоволосого велетня, що передбачав усі його випади й підступні удари. Значно цікавіше було тренуватися із Сабіром – вертлявим і геть непередбачуваним.

Але зараз не час було показувати попутникам, який блискучий боєць цей сарацин, тому Мартін запропонував серу Обрі вступити у двобій. Як же здивувався удаваний госпітальєр, коли з другого удару йому вдалося обеззброїти славетного турнірного бійця. Невже перед ним переможець знаного турніру у Віндзорі, котрий колись завоював своїм мистецтвом прихильність леді Джоанни та її батька?

Мартін подумав, що це – безглузда випадковість. Піднявши меч сера Обрі, він знову простягнув його власнику. Однак лорд, зробивши зо два неоковирні випади і завдавши два-три удари, що їх обсміяв би будь-який хлопчисько-зброєносець, уклав клинок у піхви і, відійшовши, промовив:

– Подивився б я на вас, сер лицарю, якби нам випало зустрітися на змаганні в кінній сутичці!

Безперечно, важко озброєний воїн-вершник із довгим ратищем за тих часів вважався наймогутнішою бойовою силою. Мартін відразу відчув: лорд, хоч і визнаний майстер-списоборець, але він практично не володіє мечем та прийомами ближнього бою. Мабуть, саме тому й спробував був ухилитися від участі в хрестовому поході: війна у Святій землі, і він це чудово розумів, жодним чином не нагадувала лицарських забав.

Але значно більше за сміховинну невдачу сера Обрі Мартіна тривожив Йосип: його друга, з якого завжди був поганенький вершник, так вимордував гірський перехід, що він насилу тримався в сідлі. Йосип не скаржився й не нарікав, однак його очі видавали мовчазне страждання. Саме це й підштовхнуло Мартіна зупинити загін на тривалий привал іще завидна, не порушуючи суворого правила: ночівлю в горах слід облаштовувати, поки не споночіло. Добре, що трапилася простора галявина з чистим струмком неподалік. Тим часом Сабір примудрився підстрелити в лісі чималу косулю, і, повернувшись на стоянку, під схвальні вигуки попутників скинув здобич із сідла.

Кухар Бритрік, який давно вже не мав нагоди продемонструвати своє мистецтво, негайно взявся спритно білувати дичину, супроводжуючи це примовками й мало не пританцьовуючи від задоволення:

– Ви, панове, пальчики оближете, коли я натру її прянощами, нашпигую здором із диким часником і неквапно пов’ялю на вугіллі, поливаючи її ж власним соком! А вашому слузі-сарацинові, сер лицарю, слід віддати найкращий шматок, адже він справедливо його заслужив!

На відміну від Джоанни, яка й далі уникала Йосипа і недовірливо поглядала на Сабіра, кухар легко зійшовся з обома. Спостерігаючи, як усі троє жартують і пересміхаються, Мартін мимоволі подумав, що всі ці сакси з Незербі – чудові хлопці. На відміну від їхнього господаря.

І справді, лорд Обрі відлюдкувато сидів збоку, не беручи щонайменшої участі в облаштуванні табору, коли інші збирали хмиз, розкладали багаття й розсідлували коней, щоб ті попаслися на зеленому лужку біля потічка. Служниці леді Джоанни зробили зі шматків тканини під гілками старої модрини щось на кшталт шатра, натягали води й нагріли її на вогні, щоб їхня пані й вони самі змогли помитися після важкої дороги.

Ще не споночіло, а все вже було зроблено, і люди порозсідалися при вогні, чекаючи смаженої дичини. По руках пішов бурдюк із вином, у небі спалахували перші зірки, долинало тихе дзюркотіння потічка. Дехто під’їдав коржами з твердим, мов камінь, сушеним сиром.

– Як шкода, що вже немає моєї лютні, – зітхнувши, промовила леді Джоанна.

Вона сиділа на згорнутих овчинах, спираючись на гранітну замшілу брилу, полум’я відбивалося в неї в очах, а темне волосся, що облямовувало обличчя, ледь-ледь кучерявилося – у нічному повітрі вже відчувалася волога. Мартін відзначив для себе, що не може відвести очей від цієї жінки. Чорт забирай: йому дедалі дужче подобався план Ашера бен Соломона, принаймні – перша його частина!

– Мадам, а що б ви заспівали, якби у вас була лютня?

– О, я знаю багато пісень! «Веселий монах» чи «Троянда у вікні», «Де мій лицар» чи «Коли сурма співа зорю». Деякі з них склав мій батько Артур де Шампер. Коли в наші володіння приїжджала королева Елеонора або ж ми гостювали в неї при дворі в Пуатьє, вона просила в батька співати для неї й називала його найкращим трубадуром Англії. Часом я співала разом із ним, і батько радів, що бодай хтось із його парості успадкував цей хист.

– Мадам, розкажіть про свою сім’ю, – попросив Мартін. – Ви частенько згадуєте рідних, але для мене це лише імена, хоч і славні.

Лице леді Джоанни осяяла усмішка, і вона почала розповідати, зачаровано дивлячись у вогонь.

Насамперед вона наголосила, що її батько – найдостойніший і найшляхетніший барон на все Англійське королівство. «Було б дивно, якби любляча дочка сказала б про батька інакше», – усміхнувся Мартін, але помітив, що люди з Незербі схвально кивають, підтримуючи слова пані. Лише сер Обрі не відреагував, він дивився кудись убік, гризучи кавалок сиру.

Далі Джоанна розповіла про дружбу Артура де Шампера зі старим королем Генріхом. Барон Малмсбері, лорд Гронвуду, володар Орнейля, Тавістока, Круеля, Больє Білокам’яного та інших сеньйорій в Англії, Вельсі та Нормандії, – він був близький родич Плантагенетів, хоча на його гербі була й «бастардна смуга».[86] А саме поле герба де Шамперів – сріблясте, із зображенням коня, що скаче, і валлійської ліри, – гордовито добавила жінка, й очі її засяяли. Ліру в герб додав її батько, а коня успадкували з герба його дружини, леді Мілдред Гронвудської. Рід леді Мілдред веде своє коріння від колишніх саксонських королів і є не менш аристократичним та знатним, ніж Плантагенети. Проте батькам леді Джоанни не так уже й просто було взяти шлюб, адже на руку леді з Гронвуду замірялося чимало родовитих і впливових осіб, тож серу Артуру довелося довго її домагатися.

– Я чув, що лорд Артур де Шампер боровся за вашу матір на турнірі, – пригадав Мартін.

– Справді, – кивнула Джоанна, прибираючи з чола неслухняні кучерики. – Але тоді він лише заручився з нею, а весілля відбулося значно пізніше. До того ж, обвінчавшись, подружжя відразу вирушило на прощу у Святу землю.

вернуться

86

У геральдичній традиції зображення діагональної смуги з лівого боку гербового щита свідчило про позашлюбне походження нащадка знатного роду.

53
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Вилар Симона - Лазарит Лазарит
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело