Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод - Страница 26

• Предыдущая
• 26/64
• Следующая

— О, так, дуже-дуже багато, — Енн аж підскочила, миттю забувши про вишукані манери. — Ходімо в сад, Діано, нарвемо таких червоних, солодких — Марілла дозволила нам з’їсти всі, що лишилися на дереві. Марілла дуже щедра жінка. Вона сказала, що до чаю ми можемо взяти собі фруктового пирога й варення. Але це дуже нечемно — розказувати гостям, яке буде частування, тому я не скажу тобі, що вона дозволила нам випити — тільки те, що воно починається на «м» і на «н», а ще воно яскраво-червоне. Я так люблю яскраво-червоні напої, а ти? Вони вдвічі смачніші за напої всіх інших кольорів.

Сад, у якому гілки на деревах вгиналися аж до землі під вагою плодів, виявився таким чудовим місцем, що майже весь пообідній час Енн і Діана провели там, у зарослому травою куточку, де холод іще не торкнувся зелені, де ще животіло м’яке проміння осіннього сонця. Дівчата їли яблука й розмовляли про все на світі. У Діани для Енн було стільки свіжих новин зі школи! Вона тепер мала сидіти з Герті Пай, і то було жахливо: Герті весь час рипіла олівцем, і в неї, Діани, від цього кров у жилах холонула, Рубі Джилліс вивела всі свої бородавки — «чесно-чесно, щоб мені заціпило!» — чарівним камінчиком, який дала їй стара Мері-Джо із Кріка. Якщо тим камінчиком потерти бородавку, а тоді кинути його через ліве плече проти місяця-молодика, то вона зникне. Ім’я Чарлі Слоуна опинилося на стіні поряд з Ем Вайт, і вона з того дуже розсердилася, просто надзвичайно! Сем Болтер на уроці грубіянив панові Філіпсу, і він його за це відшмагав, а Семів тато прийшов до школи й поклявся, що коли пан Філіпс іще хоч пальцем зачепить його дітей, то він йому дасть лупки. У Метті Ендрюс новий червоний капор і синя шаль з китичками, і вона так приндиться, аж гидко стає, а Ліззі Райт не розмовляє з Мемі Вілсон, бо Меміна старша сестра бачила старшу сестру Ліззі Райт зі своїм кавалером, а ще всі дуже скучили за Енн і просять, хай вона повертається до школи, а Гілберт Блайт…

Але Енн нічого не хотіла чути про Гілберта Блайта. Вона підхопилася з місця й запропонувала вже йти пити малинову наливку.

Та на другій полиці в буфеті ніякої пляшки із наливкою не було. Енн заходилася шукати й виявила, що пляшка стоїть аж нагорі, попід стінкою. Тож вона взяла її, поставила на тацю і разом зі склянкою подала на стіл.

— Ось і частунок, прошу, Діано, — чемно мовила Енн. — А я зараз пити не хочу. Я страшенно багато яблук наїлася.

Діана налила собі повну склянку наливки, захоплено глянула на її яскраво-червоний колір й елегантно відпила маленький ковточок.

— Надзвичайно смачнюча наливка, Енн, — проказала вона. — Я й не знала, що малинова наливка буває така смачна.

— Рада, що тобі подобається. Пий, скільки хочеш. Мушу піти поворушити дрова, щоб вогонь не згас. Господарювання в хаті обтяжує страшною відповідальністю, правда?

Коли Енн повернулася з кухні, Діана допивала вже другу склянку, а що Енн її ласкаво припрошувала — то й від третьої не відмовилася. Склянки були великі, а малинова наливка так добре смакувала…

— Найсмачніша, що мені доводилося пити, — сказала Діана. — Навіть краща, ніж у пані Лінд, хоч вона своєю дуже хвалиться. Але ця геть не така, як у неї.

— Так, наливка в Марілли смачніша, ніж у пані Лінд, — віддано погодилася Енн. — Марілла неперевершена господиня. Вона й мене хоче навчити, але будь певна, Діано — це тяжка праця. І ніякого простору для уяви в ній нема. Треба все чітко робити, як належить. Коли востаннє я пекла пирога, то забула покласти борошно. Я тоді саме вигадувала таку чудову історію про нас із тобою, Діано. Мовби ти була смертельно хвора на віспу, і тебе всі покинули, а я відважно лишилася біля твого узголів’я і доглядала тебе, і ти знов ожила, а потім я сама заразилася й померла від віспи, і мене поховали на цвинтарі під отими тополями, а ти посадила трояндовий кущ на моїй могилі й поливала її слізьми, і ніколи, ніколи не забувала подругу юності, що пожертвувала задля тебе життям. О, то була така зворушлива історія, Діано! І я місила тісто, а по щоках мені текли сльози, але я забула про борошно й пиріг виявився безнадійно зіпсований. Бо в пирогах борошно — це найважливіше. Марілла розсердилася, та воно й не дивно. Я для неї — страхітлива кара. А ще вона дуже сердилася минулого тижня, через соус до пудингу. Ми у вівторок мали на обід сливовий пудинг, і половина пудингу й цілий глечик соусу лишилися. Марілла сказала, що цього вистачить на ще один обід і звеліла мені поставити пудинг і соус на полицю в коморі й накрити покришкою. Я мала твердий намір накрити і пудинг, і соус — щонайтвердіший намір, Діано! Та коли я несла їх до комори, то саме уявляла собі, що я черниця — звісно, я протестантка, але уявила себе католичкою, — яка прийняла постриг, щоб навіки поховати своє розбите серце, усамітнившись під монастирським склепінням; і геть забула накрити соус. Згадала аж наступного ранку й побігла до комори. О, Діано, чи можеш ти уявити, як я жахнулася, побачивши в соусі втоплену мишу? Я витягла її ложкою й викинула на подвір’я, а ложку помила в трьох водах. Марілла доїла корів, і я міцно постановила собі запитати в неї, чи можна той соус вилити свиням, та коли вона прийшла, я саме уявляла собі, що я фея холоду, котра фарбує дерева в лісі на червоно й на жовто — як їм захочеться — і забула про соус, а тоді Марілла наказала мені йти збирати яблука. А ще того ранку до нас приїхали пан та пані Росс зі Спенсервейла, а вони, бач, дуже вишукані люди, особливо пані Росс. І Марілла покликала мене обідати, і все вже було готово, і всі сиділи за столом. Я дуже старалася бути чемною й поводитися, як справжня дама, бо хотіла, щоб пані Росс побачила, що я вихована дівчинка, дарма що така негарна. І все було дуже добре, аж поки Марілла не з’явилася з пудингом в одній руці й глечиком соусу — підігрітого соусу, Діано! — в іншій. То була страшенно жахлива мить. Я все пригадала, підхопилася з-за столу й заверещала: «Ні, Марілло, не подавайте цього соусу, там утопилася миша, я забула вам сказати!» О, Діано, я ніколи не забуду тієї страшнючої миті, навіть якщо доживу до ста років. Пані Росс тільки глянула на мене — і мені захотілося крізь землю запастися від сорому. Вона така вправна господиня, і уяви собі, що вона, мабуть, подумала про нас. Марілла вся мовби спалахнула, але теж ні слова тоді не сказала. Просто забрала той соус і пудинг, і принесла полуничне варення. Вона й мене почастувала, та я нездатна була їсти, мене гризло сумління. А коли пані Росс поїхала, Марілла дуже, дуже мене висварила. О, Діано, що з тобою?

Діана підвелася, хитаючись, тоді знову сіла, обхопивши голову руками.

— Мені… мені зле, — нерозбірливо пробурмотіла вона. — Я… я мушу йти додому.

— О, ні, куди ж ти підеш, не випивши чаю? — забідкалася Енн. — Почекай одну хвилинку. Я зараз поставлю чайник і все-все зроблю.

— Я мушу йти додому, — тупо, але рішуче повторила Діана.

— Ти ж нічого не їла! — благала Енн. — Візьми шматочок пирога чи бодай трошки варення. Ляж на диван, і стане краще. Що тобі болить?

— Я мушу йти додому, — відповіла Діана, і більше ні слова з неї витягти не вдалося. Марні були вмовляння Енн.

— Це ж нечувано, щоб гості йшли додому без чаю, — журилася вона. — О, Діано, як ти гадаєш, невже ти й справді захворіла на віспу? Коли так, я тебе доглядатиму, присягаюся, вір мені. Я ніколи тебе не покину. Але зараз я дуже хочу, щоб ти лишилася й випила чаю. Що тобі болить?

— Голова паморочиться, — мовила Діана.

І справді, йшла вона дуже невпевнено. Енн, гірко плачучи, принесла її капелюшка й відвела Діану аж до хвіртки, за якою починалася ферма Баррі. Потім вона ридала всю дорогу назад до Зелених Дахів, а повернувшись, сумовито поставила пляшку з недопитою наливкою назад у буфет і заварила чай для Метью та Джеррі — механічно, без будь-якої втіхи від цієї справи.

Наступного дня була неділя, і зранку до вечора періщила злива, тож Енн нікуди не виходила із Зелених Дахів. По обіді в понеділок Марілла відправила її з дорученням до пані Лінд. Минуло зовсім трохи часу, як дівчинка примчала назад; по щоках у неї збігали сльози. Вона ускочила до кухні й розпачливо кинулася долілиць на диван.

• Предыдущая
• 26/64
• Следующая