Сині етюди - Хвильовий Микола Григорович - Страница 48
- Предыдущая
- 48/114
- Следующая
Ще шумів трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур'є піде стрічати Новий Рік, і їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур'є стрічати Новий Рік у пролеткульті, що на Садовій, 30.
Льоля попрощалась і пішла в свою кімнату, бо вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрібницями біля охотного ряду і на тумбочці підручники й французький роман, здається, Гюго, і Анна Кареніна французькою мовою з порнографічним малюнком на обкладинці.
...Сидів некрасивий карлик Альоша, і Льоля йому сказала:
- Ти, Альошо, дійсно художник. Ти гарно придумав: саме так і кричить паровик, коли вилітає в степ.
Товариш Огре був на тютюновій фабриці - по хроніку. Там його стріла жіночий організатор - товаришка Шмідт, яку він часто бачив у парткомі. Товаришка Шмідт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.
...- От подивіться, як ми будемо святкувати. От подивіться.
...Був зал, в -залі - буфет, а в буфеті - конфети, яблука та інше. Ще в залі було багато дівчат-робітниць із фабрики, які вибігали в зал, підбігали до вікна, дивились у свічадо, і від них пахло дешевими духами. Потім дівчата товпились біля дверей і питали схвильовано.
- Ще?.. Та де ж вони. Господи...
Вони чекали оркестрантів.
Ще було: піраміди (стояли для краси) з рекламою - «Папіроси тов. Петровскій» і з рекламою - «Осінні скрипки».
...Товарищка Шмідт схвильовано говорила:
- Ну, скажіть щиро: де це в світі?.. А може б, хто інший зробив?
Товариш Огре сказав:
- Ясно. Тільки - ми!
Товаришка Шмідт була безмежно рада і рожево-схвильована. Вона побігла до піраміди «тов. Петровскій» і до дівчат, що нетерпляче чекали оркестрантів, і не знала, що їй іще зробити, бо все вже було зроблено.
...А коли товариш Огре зібрав хроніку, товаришка Шмідт спитала:
- Ну, а як у вашім районі? Ви, здається, в Замалайськім? Тоді товариш Огре почервонів і збентежено сказав:
- Я - безпартійний!
- ?.. Ви безпартійний?
...І побігла чорна кішка.
...Товаришка Шмідт холодно сказала:
- А я думала, ви в парткомі... Товариш Огре гадав, що він згорить, і думав несподівано про Тайгайський міст і - під ним паровики.
Товариш Огре сказав:
- До побачення!
Товариш Шмідт сказала:
- До побачення!
Але це було так холодно, ніби зима, і непривітливо, ніби глибока осінь.
...В голові блукали уривки. «Ясно. Тільки - ми!»
...На Байкальській вулиці товариш Огре бачив великий прожектор, що освітлював усю вулицю й комольську новорічну процесію. Це, безперечно, було грандіозне видовисько. Пливло голубе небо, з ріки пахло баговинням, ніби й справді баговиння було зимою. За ріку в темряву відходила міська жура.
...А комольці сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освіщали вулицю сотнями чарівних смолоскипів. За комольцями гуділи натовпи.
...На розі товариш Огре побачив заступника Пупишкіна - товариша Мамочку. Мамочка біг у трактир до вірмена.
...Сотні ватажків світової революції дивились із будівель із наказу виконкому... Але знову була розпроклята тоска.
...- Гражданін, будь ласка, пропустіть!
...- Полюбуйтесь, гражданін, на кощунство...
Сссволочі!
...- Ішла бабка напроти комольців, напроти попів-комольців, і побачила кадила в комольців... Скрикнула! і - впала!
За бабкою карета допомоги не приїхала, бабку підвели громадяни.
...З південних кварталів города пішов теплий вітер; тоді комольці смолоскипи пускали, вогняні язики на тротуари. Біля собору, що напроти виконкому, комольці справляли комольське свято Нового Року.
...- Гражданін, подивіться, яке кошунство!..
...А висока каланча собору мовчки відходила в синю безодню неба. Ще пролетів вітер із південних кварталів города...
..Новий Рік. Щастя.
Думаю: чи не прийде щось інше? - Товариш Огре почув у чоботях воду, бо чоботи були діряві - і туди набралась вода... А під Новий Рік і Водохрища старого стилю, не «в стилі» уесесер, гадають про майбутнє на воді з воском і як «Світлана».
Товариш Огре згадав (бачив у друкарні), що на Різдво комольці мають колядки й щедрівки, але не ці:
- Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски...
...Ні!.. Не ці...- ...А життя йде рік за роком, і кожного року - стрічаємо Новий Рік: «чи не прийде щось інше?..»
...Товаришка Шмідт сказала: «Ви безпартійний?» - і стало холодно, як зима, і непривітливо, мов осінь.
...А збоку хтось регоче й розказує про «артемівців»; про дім пролетарського студента, про жінвідділ, про каесему. Тоді блакитнить весна дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога - сива зима із шкульгальною лицею в зимальну північ.
...- О...О...О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, віриш у своє призначення пророка!..
...І тоді дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальній душі поета. І припустім, він питає:
- Марусино, скільки років до наших великодніх дзвонів?
Тоді Маруся скаже:
- Я - радість. Я - тема твого життя. Летять журавлі по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: «Уту-тут! уту-тут!» І ти знаєш, як буває біля річки, коли ловимо коропів, коли в прозору воду падає небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..
...- А коли комольська процесія зникла за собором, прожектор погас. Тільки синє небо пливло в тротуари Байкальської вулиці:
606
Браво! Браво! Браво!
Гучні оплески стріли Льолю, коли вона вийшла після постановки пародії на «Лілюлі». Льоля горіла. Льолі згоріли вуха; потім зробила реверанс і побігла за лаштунки.
Вже все. Більше нічого не буде. Там, на Садовій, 30, у пролеткульті.
Тоді із зала вийшла публіка. Була публіка і публіка.
Одна публіка розходилась, друга публіка залишилась стрічати Новий Рік.
...Героїня вечора - Льоля.
Але герой вечора - бувший і т. д. - товариш Пупишкін. У фойє його качали на руках за труди по організації пролеткульту й пролеткультівських ідей. І за постановку - теж - пародії на «Лілюлі», п'єси Ромена Роллана: качали.
Товаришеві Пупишкіну хотіли зробити приємність і піднести від публіки сюрприз. Пішли за сюрпризом.
...Але в цей момент хтось уже підніс несподіваний сюрприз (це, безперечно, було нетактовно): статуетку з Дон-Кіхота.
Товариш Пупишкін трохи збентежився, але раптом кинувся на підносителя. І, обійнявши його, три рази - по руському звичаю - поцілував.
Тоді публіка (машиністка пролеткульту і писар пролеткульту) вийшли з сусідньої кімнати й піднесли вже справжній сюрприз Пупишкіну. Саме -
ТУЛЬСЬКИЙ ПУЗАТИЙ САМОВАР.
Товариш Пупишкін до того був зворушений, що заплакав радісними сльозами й поцілував по три рази - по руському звичаю - публіку, що підносила йому самовар: машиністку пролеткульту й писаря пролеткульту. Потім публіка ще щиро вітала товариша Пупишкіна й качала його на руках.
...А потім одна публіка зовсім розійшлась, а друга публіка зовсім залишилась.
...В театральній студії дзвеніли тарілки.
...Новий Рік. Щастя. На вулиці було ясно, бо людське щастя і найсправжніше це: бачити глибоке небо, чути весняні подихи, бачити зиму, літо, осінь, вересень... Це найсправжніше щастя, і не треба для цього гадати на воді, з воском і як «Світлана».
...В пролеткульті був некрасивий карлик Альоша - з Льолею приїхав. Прийшов уже й товариш Огре.
Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потім раптом із тоскою і спорзно дивився на красивих дівчат.
..Летіла Маруся з товаришем Мамочкою й підморгувала товаришеві Огре. За стіл не сідали до пів на дванадцяту й никали з кімнати в кімнату.
Бігав пролеткультівський поет і всім декламував:
- «О, красний прекрасний цвєт! Рабочій, рабства больше нєт! Вперьод, вперьод! Время не ждьот. Так, і вздихая, і вздихая, на панелі ізмизганих уліц струітся Первоє мая».
- Предыдущая
- 48/114
- Следующая
