Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 54
- Предыдущая
- 54/59
- Следующая
А в цей час в коридорі обпалений погляд ловив промені ламп. Єдине живе відчуття, яке можна помітити в цьому погляді називається страхом, страх, який люди несуть додому з чужого світу.
Йому снилось старе європейське місто, провулки з бруківкою і вигадливі ліхтарі, дивовижні чавунні решітки, безліч кам’яних левів. Вулички збігаються на велику площу, посередині якої плюскоче фонтан. Сонячно, духмяно, лоскітно.
Йому снилась вона. Тарас ніколи не бачив її в цьому місті. Вона була живою, веселою, і ще в ній з’явилось щось таке, чого він ніколи не помічав раніше. Наталка любила його, хотіла бути весь час поряд, говорила про свої почуття і бажання, обіцяла ніколи його не покидати. Усе настільки прекрасно, що вірити в це не слід, та немає такої сили, яка може заставити його забути колись цей сон.
Сонячно, духмяно, лоскітно...
Тиша. За весь сон не пролунало ні звуку. Як же говорить Наталка? Вона лиш ворушить губами, а він сам вигадує її слова.
Незважаючи на бажаність цього сну, на тихе щастя Тараса насувається щось німіше за навколишню тишу. Воно йде, його не видно і не чути, але воно невблаганне і скоро буде тут, а поки-що навколо беззвучна розмова, беззвучні сплески води у фонтані, німі очі кам’яних левів. Німе кіно, в якому показують твоє майбутнє, а ти сидиш в залі й не можеш щось змінити в фільмі, хіба встати й піти, не додивившись сюжет до кінця, бо знаєш наперед, що кінець буде нещасливим, на те він і кінець, тому Наталка не може довго балансувати на бортику фонтану й сміятись в унісон з беззвучним падінням води у кам’яну чашу. Не може.
Усе добре коли-небудь закінчується, а от зло немає меж, бо добра багато і воно різноманітне, а зло одне й однакове...
Очі левів залишились такими ж незворушними як і досі, зате очі Тараса розширились, наче небо, і в їхній глибині закрутився сірий смерч, що розростався і захоплював усе, що було на його шляху.
Хвойна впала у фонтан, вона послизнулась на слизькому мармурі і впала. Перед падінням Тарас побачив її очі, на одну мить, на єдиний момент, який відразу ж закам’янів у його мозку. Дівчина скрикнула, скрикнула очима, й зникла під водою. У цьому криці пролунав крижаний жах людини, яка зрозуміла, що зірвалась і падає у безодню, але це не безодня, це — лиш старий фонтан у центрі міста і води в ньому по пояс.
Тарас чекав секунду, другу, хвилину. Його починало лихоманити, серце гупало так, ніби билось не об ребра, а об литаври.
Вода розходиться колами по поверхні й лагідно треться до мармурових боків. Весела, холодна, жива вода, безмежно добра. Усе навколо й далі залишається таким же сонячним, таким же милим і красивим, але Наталка чомусь не підводиться з води. Чоловік перехилився через борт фонтану й відразу побачив свою кохану: вона лежить під кількаметровою товщею грайливої, прозорої води, просякнутої сонячним пилом, лежить, заплющивши очі, й усміхається. Її біле волосся щупальцями ворушиться навколо неї.
Тарас знав, що повинен кинутись у воду, пірнути і врятувати свою любов, врятувати Хвойну, але страх за власне життя незбагненими залізними руками втримав його на місці.
Синьо-кришталева вода біля Наталки заповнюється рожевими віхтями, які наповзають на тіло дівчини з усіх боків. Їх стає все більше і більше, вони крутяться у воді, наче змії, заповзають між Наталчине волосся, торкаються її одягу, зливаються разом і насичуються червоним кольором. Через кілька хвилин Тарас вже не бачив гранітне дно фонтану і свою кохану, бо перед його обличчям плюскотіли лиш густі червоні хвильки.
Береговий збагнув, що площа порожня, на ній немає жодної людини; порожні і вулички, і магазинчики, і кав’ярні навколо, навіть у будинках немає жодної живої душі, у місті — нікого, крім нього. Один у великому, старовинному місті!
Серед кривавої маси внизу зблиснула тінь. Вона стрімко випорснула з води перед очима Тараса, і її холодні руки з довгими пальцями зімкнулись на його шиї. Він бачив, що в цієї істоти обличчя Наталки, але в погляді світиться зелена ненависть. Це Наталка, але водночас — хтось інший. Удари власного серця сповільнюються, скоро воно зупиниться і затихне, наче маленький механічний годинник, якого забули накрутити.
Вона — потвора, але її прекрасні губи так ніжно повзуть по щоках до твоїх очей. І серце зупинилось...
Він лежав і довго вслуховувався у дзвінку тишу ночі, намагаючись вловити хоча б один удар власного серця, та тиша залишалась монотонною і суцільною, серце не могло розірвати її своїм стуком, бо сон закінчився.
Червона лампочка кілька разів змигнула й знову засвітилась нерухомим вогником.
Заокруглені кришки капсул відбивають на своїй поверхні екрани бортових комп’ютерів, ілюмінацію медпункту, миготливі крапки на панелях датчиків, цятки далеких зірок в ілюмінаторах, відбивають два безмежно добрі зелені світлячки, які блукають по ковпаках капсул і вдивляються в незворушні обличчя сплячих. Тихо дзижчать кисневі генератори, наче далека музика.
А навколо суцільний і різнобарвний космос з одним подвійним Сонцем у своїх нутрощах. Він зовсім не схожий на те зоряне небо, яке було по ночах у вікнах "Смерекового Раю", тепер зірки вже не наклеяні на чорно-оксамитову поверхню неба, а вільно розвішені у просторі. Темрява набуває тут сіро-вишневого відтінку, який інколи зникає, поступаючись гамі найнезрозуміліших кольорів.
Недалеко від Сонця-2 зависла блідо-рожева кулька з темними фіолетовими плямами, які зливаються своїми контурами у букву "С", Сарматія — планета гірників, доволі дика, хоча й перерита плетивом шахт по всій поверхні, там можна загубитись навіть від СКЕУ, але твоє спокійне життя загубиться разом з тобою.
Мозок кілька разів здригнувся від потужних звуків, і по нервових волокнах інтенсивно забігали електроімпульси — втікачі почали прокидатись. Кожен з них, розплющивши очі зі сну, ще довго лежав, намагаючись збагнути, куди це він потрапив.
Першою кришку сонної капсули відкинула Дороті, що було сигналом для Шуминського, він так рвучко вистрибнув з капсули, що опинився на підлозі швидше, ніж американка. Зі сну йому здалось, що Дороті встала першою, щоб заподіяти якесь зло Аурі, але він помилився — Едмінгтон лиш голосно позіхнула і мовчки пішла до душової кабіни. Нарешті позіхнув Тарас і склав руки в себе на грудях, те, що великий сонько Остап вже на ногах, здивувало і стимулювало його до повного пробудження.
Як не дивно, але фея нікуди не зникла з-під ковпака, прокидатись вона теж не збиралась. Ніхто її не будив, бо сон — непогані ліки для пораненого тіла і розірваної душі, то того ж, під час сну легше непомітно померти.
Усі мовчки помились і так само мовчки пройшли у кабіни і порозсідались у крісла. Сіро-блакитні профланові панелі, вузькі коридори і відсутність доцільного заняття придавали військовому космольоту схожості до госпіталю позаземної колонії.
— Куди ми летимо? — Тарас клацнув тумблером і на лобовому ілюмінаторі висвітлилась карта Сонячної системи.
— На Венеру, там можна легко пройти крізь орбітний патруль і приземлитись десь біля пустельних берегів Рожевого моря. — Шуминський вивів на екран ілюмінатору карту поверхні Венери. — Космоліт втопимо, а самі доберемося до однієї із сольових шахт, де обміркуємо все заново.
Кабіну наповнив голос дикторші СНН, чиє чарівне личко засяяло на моніторі навпроти Дороті, яка впіймала сигнал із супутника. Чоловіки підійшли до американки і встали за спинкою крісла, дивлячись на красуню Сідні Кох. Спочатку вони з насолодою розглядали глибокі сяючі очі, білу шкіру, стиглі губи, рівнесенькі брови і модельну зачіску ведучої теленовин. Яка ж вона красива і... і штучна, загримована лялька.
Дороті, дивлячись на цю красиву, доглянуту жінку, відчула себе облізлим бездомним дворнягою, біля якого провели підстриженого пуделя на повідку.
На планетах людей нічого нового не сталося, події повторюють одна одну, сходячись між собою в нових комбінаціях. Тепер теленовини розрізняються між собою лиш відтінками і масштабами подій, числами жертв, втрат чи прибутків, на сьогодні комбінація новин виглядала так: страйк шахтарів у Новому Канзасі, що на Сарматії; аварія на кисневому генераторі в містечку Єловстоун (Венера); дзеркальний модуль професора Беєринка знову сьогодні не досягнув сонячної поверхні через поламки у системі наведення; нові біодайджестери вироблятимуть тепер очищений біогаз; зроблено перший крок до сівозміни на планетах — закрито національний парк Мату-Гросу; президентом Малайзії став тайський єврей Йосі Бананаман...
- Предыдущая
- 54/59
- Следующая
