Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 43

• Предыдущая
• 43/59
• Следующая

— Я помітив, що вони особливо не люблять чоловіків.

Дороті зрівняла землю на могилці, відкинула лопату і почала втрамбовувати могилу зверху. Підошви її чобіт гепали по вологому ґрунту, залишаючи чіткі відбитки.

— Таке враження, що я топчуся по його обличчю. — вона здригнулася і відійшла на траву, злякавшись власних слів.

— Не вигадуй страшилок про могилу.

— Це не могила... це засипана яма з трупом на дні. За ним навіть ніхто не плакав.

— Люба, перестань!

Чому він сказав люба? Але нещирості в його звертанні Дороті не помітила, а, можливо, її й не було.

— Тарасе, я зрозуміла! — вона вхопила чоловіка за здорове плече. — Зрозуміла! Ми не виживемо на станції, вони знову почали знущатись над нашою психікою. І це вже не жарти, це смерть людини, яку я добре знала. Давай втечемо звідси! Небезпека живе на станції.

— Піти із "Смерекового раю"? Це безглуздо. У лісі чи на узбережжі ми зовсім беззахисні, там — їхня територія, а тут — наш дім.

— Не наш, бо ми на чужій планеті. Але ти правий, нещастя краще чекати тут. А, можливо, в лісі вони нас не знайдуть?

— Не знаю, та зі станції я збираюся потрапити не в місцеві хащі, а у фешенебельний готель на Землі. Ходи звідси, вип’ємо чогось прохолодного.

Цю затоку він вже бачив. Вона за сім кілометрів від гаражу катера, отже, за кілька годин втікач побачить "Смерековий рай", і тих, хто вижив там. Хочеться бігти, щоб швидше побачити їх, звичайних нормальних людей, щоб побачити і обійняти Дороті. За весь час своєї відсутності на станції він часто думав про неї, згадував, яка вона весела, усміхнена, які в неї гарні очі. Карі, сині чи може зелені? Як так, любити жінку і не пам’ятати колір її очей? Потрібно якомога швидше дійти до "Раю", обійняти Дороті і подивитись їй в очі.

Рухаєшся по лісі, переставляєш ноги, не падаючи тільки завдяки власній волі, незважаючи на своє бажання. Ти втомлений, бо звичайна людина, у твоїй душі — половина ненависті, половина доброзичливості. У будь-яку мить ти волею можеш підняти зі свого нутра силу, щоб випустити її назовні, вона є в кожній живій істоті, але лиш найдосконаліші з них можуть нею володіти. Це все він зрозумів у полоні. На жаль Томас не встиг увібрати в себе мудрість жорстоких фей, не встиг вижити вдруге.

— Боже, чому я повинна жити у цьому пеклі ще до смерті? — вологою ганіркою американка стирала кров зі скла.

Тарас мовчки сидів на кухні і дивився на жінку крізь шибку. Він бачив, що вона щось говорить, і показав рукою на свої вуха, мовляв нічого не чую.

Нарешті вікно сяє чистотою. Через кілька секунд Дороті ввійшла до кухні і витерла руки об рушник. Береговий дивиться на неї і посміхається, він завжди посміхається, коли відчуває, що треба щось сказати, але не знає, що саме.

— Знаєш, про що я мрію? — зараз запитає: "Про що?".

— Про що?

— Натрапити на знесилену фею і бити її, дубасити, гамселити!

— Ти б ніколи цього не зробила, навіть, якби мала таку нагоду.

— Все одно хочеться когось вбити, помститися за Томаса, за мої нерви, за твоє прострелене плече.

— Уяви собі, що їм в голову можуть прийти такі ж думки.

— Було б добре написати на стіні дні, які залишились до прибуття комісії СКЕУ, і по одному закреслювати їх. От тільки я не знаю точної дати їх прибуття.

— Мені здається, що ми схожі на подружжя американських піонерів-першопрохідців, які живуть в країні диких лісів, диких індіанців, диких звичаїв.

— Нам залишається посадити картоплю і кукурудзу.

— Я одягну ковбойського капелюха і почеплю на плече "вінчестер", замість овець і корів, заведемо козуль і оленів, і не захочемо нікуди звідси летіти.

— А як же напади ворожих племен?

— Це теж плюс. Між дикунками є симпатичні блондинки, і я зможу ходити "наліво".

— А мені в такому випадку доведеться займатися помстою з місцевим шаманом на брудних шкурах у закуреному вігвамі.

— Як приємно деколи отак помріяти про майбутнє. Ця розмова заспокоїла мене. А що ти скажеш про перегляд крутого вестерна з попкорном?

— Тарасе, це не можливо, немає енергії.

— Сьогодні сильний вітер. Акумулятор зарядився від вітряків, я зведу всі фази у бібліотеку, і побачиш, монітор запрацює.

— Тоді я побігла за кукурудзою.

— Зачекай, я хочу дещо сказати. Коли ми в космольоті читали бортовий журнал, то всі дуже хотіли побачити тебе. Ти відразу ж нам сподобалась.

— Можливо, нам продовжити записи, і цим самим впорядкувати події?

— Ідея непогана, але спочатку вестерн. У відеотеці є розкішний фільм з участю Джуліуса Монтейри і Шерлі Хоуп, обожнюю цю парочку.

— Неправда, це я їх обожнюю, а ще "Тарзани Чортової Сарматії" і "Станція-666".

— Так довго генератора не вистачить.

Наталка на фіксаційному столі заскрипіла від злості зубами, але ніхто цього не почув. Її взагалі перестали помічати, але вона постійно стежить за ними і вишукує свій шанс, і в цьому їй допоможуть сни.

Кінь швидко йшов поміж деревами, опустивши голову донизу, щоб зривати по дорозі стеблинки рідких трав. Ця мудра тварина впевнено простувала, байдуже глипаючи по сторонах. Вона простувала поміж деревами, переходила невеликі ріки, долала яри, пагорби. Остап в її русі бачив лиш одну закономірність — йти прямо, тільки прямо, без поворотів.

Аурі сиділа перед ним, і чоловік руками тримав вуздечку, заодно підтримуючи діву, яка без його допомоги впала б з коня. Вона то опритомнює, то знову втрачає свідомість, рани на нозі і на грудях присохли і вже не кровоточать, вони вже не загрожують її здоров’ю, а от розріз на руці запалився і підпух, почервоніння від нього поширюється по всій руці.

Остап весь час згадує медпункт "Смерекового раю", широкий вибір антисептиків у тамтешній аптечці, які б зараз стали у пригоді. Якщо діва помре, то з її смертю щось обірветься в житті командора. Він відчував, що тепер зв’язаний з нею, а вона з ним, можливо, це просто навіювання, але хочеться перетворити його в дійсність.

Аурі спиною і плечима спирається на груди Шуминського, а той радий, що вона поруч.

В її ранах інфекція, і не допомагають ні трави, ні навіть припалювання країв розрізу — рана гноїться. Дивно, що білява красуня ще й досі жива.

Їдеш, тримаєш її однією рукою за талію і думаєш, мрієш. Зрозуміло, що феї можуть вбивати одна одну, а люди вбити фей — ні. Саме тому білявка, застрелена Тарасом, ожила, а Аурі зараз вмирає. Діва весь час мовчить, і в таборі він ніколи не чув їхніх розмов, тому сам назвав її Аурі.

Кінь зірвав губами верхні листки воронячого ока і, йдучи далі флегматично пережовував свій трофей...

— Ти боїшся Наталки?

— Що? — Тарас відвів погляд від екрану і здивовано подивився на свою подругу. — Чому ти про це запитала?

— Бо часто помічаю це. І до мене ти втік по цій же причині — боявся, що поцілуєш її, тому поцілував мене.

— Неправда...

— Кого ти обманюєш, себе? Мене? Чи Хвойну?

— Дороті, все надто заплуталось, щоб розібратись в цьому. Я не кохаю Наталку, просто мене притягує її тіло, навколо неї все перенасичене феромонами, це не кохання, а інстинкт, спрага, потяг. Розумієш?

— Так.

...Джипи дикунів заполонили маленьке селище метеорологів. Гострі бампери машин нищили стіни будиночків, різали палатки, перевертали апаратуру. Сон науковців перетворився в пекло. Вони вистрибували зі своїх ліжок, хапали імпульсні рушниці, але не встигали вистрілити, як самі падали застреленими. Поки у селищі ріками текла кров і лунали постріли, по вузькій ущелині від нього тікала простоволоса жінка у химерній піжамі, притискаючи до грудей містичний камінь Моазон. Її ноги раз-по-раз занурювались у крижаний струмок з багнюки, за її спиною чути рокіт двигунів — дикуни йдуть по її сліду...

— Бачиш, у нас вже й не так страшно. — Дороті солодко усміхнулась.

— Але це кіно, тобто усе те, що може вигадати тільки людина, а в "Смерековому раю" — невигадана дійсність, тому метеорологам набагато легше, ніж нам.

• Предыдущая
• 43/59
• Следующая