Планета Фей - Микітчак Тарас Ігорович - Страница 34

• Предыдущая
• 34/59
• Следующая

— Мені соромно за вчорашній вчинок і дуже незручно. Обіцяю більше такого не робити. Пробач!

Дороті подивилася у темряву в дальньому куті, потім перевела погляд на єдину лампу в холі.

— Так ти мені пробачаєш? — здається цій дівці справді соромно. Так їй і треба!

— Пробачаю і забудемо про те, що сталося.

Білявка від радості ледь не застрибала на місці і пішла спати, неначе дитина, яка наробила збитки, а їй взяли й все вибачили й не покарали.

Крізь гарячу пелену туману в голові проступає важкий біль. Сьогоднішня ніч перетворилася у серію провалів зі сну в лихоманку. Стрибає температура, то морозить, то всередині тебе ніби хтось розпалює справжнє багаття. Голова залита теплою нудотою, яка поволі перетворюється у розплавлений метал, думки плавають в окропі — все це лиш при температурі 38 ? (вночі Дороті спромоглася поміряти собі температуру). От зараз вона розплющить палаючі очі і побачить ранок, новий день. "Ти не настільки хвора, щоб прикидатися мертвою, потрібно встати і щось робити... — переконувала вона себе, — рух розжене туман у голові, тому потрібно рухатися. Ру-ха-ти-ся!" Едмінгтон разом з ковдрою сповзла на підлогу і встала навколішки, втиснувши обличчя у м’який матрац. На мить все навколо закрутилося і перемішалося з чорними смугами, але потім стало легше і з’явилися нові сили. Світ почав прояснятися, і гарячка зі всього тіла сповзлася страшним болем до голови. Вона зі стогоном підвелася і вийшла з каюти.

У холі немає нікого, порожньо, а вже двадцять хвилин по десятій. Усі ще сплять? Дороті ковтнула таблетку, щоб збити температуру, і зайшла до каюти Тараса, — він теж спить. Але сон його незвичний: рот широко відкритий, дихання важке, в кутиках губ застиглі тяжі слини, очі оточені набряклими мішками неприродного металевого кольору, з горла вириваються глухі хрипи. На підлозі до килиму прилипла термічна стрічка — 38,70 ?. Чому не подіяли звичайні ліки? Хочеться відразу знайти логічне пояснення дивному прогресуванню цієї хвороби.

У пам’яті поступово випливають експерименти Селвінга. Де ж його щоденник досліджень? І чи взагалі він його вів? Селвінг колись вивчав хвороби лісових мишей, популяції яких розкидані по всіх листяних узліссях і галявинах. Він намагався виділити вірулентні віруси мишачого грипу, щось говорив про новий тип вірусів НІТ 28а, але на диск своїх досліджень не записав, бо не досягнув у цій галузі достовірних результатів. Але пошук його щоденника потрібно відкласти на потім, а зараз необхідно розбудити і поставити на ноги всіх на станції. Якщо їй і Береговому настільки погано, то що вже казати про Остапа? Не дай Боже..!

— Тарасе, вставай! Ну вставай же!

Ледве чутне буркотіння у відповідь. Він занадто слабкий, щоб одразу прокинутися.

— Вставай! Тобі не можна більше спати.

Повіки Берегового затремтіли і з губ злетіло тихе прохання не турбувати. Так справа не піде, може, холодна вода допоможе?

У ванній Дороті побризкала лице холодною водою і витерлась рушником. Трохи легше, здається і температура впала, хоч біль у голові й залишився. Тут вона побачила себе у дзеркалі. Перше, що впало у вічі, була сіро-металева тінь під очима і потріскані губи. Отже, це не жарти, епідемія і справді підкосила всіх у "Раю".

Пригорща води одразу ж вивела Тараса із сонного заціпеніння. Він затряс головою, витерся ковдрою і сів, спершись спиною до стіни, потім подивився на свою мучительку і знову звалився на ліжко, не зважаючи на мокрі плями на постелі.

— Я хворий. Дуже!

— Усі хворі. Вставай, потрібно зайти до Остапа.

— Тоді стягни мене з ліжка, бо я сам не встану.

— Ще раз поллю!

— Ні, тільки не це. — Тарас звісив ноги вниз, намацав мокрими п’ятами підлогу, підвів голову. — Мене тягне у горизонтальне положення.

— Проковтни. — Едмінгтон запхала йому до рота таблетку термопірину. — Зараз стане легше. Встань і походи, розімни м’язи, буде дуже боліти голова, але млявість втече з рук і ніг.

Залишивши Берегового на ліжку, вона сама пішла у сусідню каюту до Остапа. По дорозі прихопила з шафки аптечку і польовий набір медика.

Командор лежав під грудою ковдр, халатів і одягу. Очевидно, що його вночі сильно морозило, тому він і понатягав на себе стільки одягу. Багато покривал лежить на підлозі, бо він вже не міг їх сам на себе накинути. Його обличчя закрите наволочкою на подушку, з-під якої чути дихання, схоже на булькаючий свист, у кількох місцях наволочка просякнута слиною.

Дороті обережно стягнула наволочку. Його очі в темно-сірих проваллях, вся шкіра вкрита рясними крапельками поту, на скронях надулися вени, які чітко виділяються синіми лініями на восковій шкірі — Дороті аж злякалась цього видовища. Його потрібно обтерти мокрою губкою і обов’язково ввести йому сильну дозу антибіотиків. Тільки від якої хвороби? Якщо це грип, то наскільки мутований штам вірусів, що його викликають? Вкрай необхідні повторні аналізи, бо, якщо результати не будуть відповідати жодній відомій хворобі, то доведеться самій сідати за виготовлення вакцини, робота над якою надовго затягнеться без автоматизованих приладів.

Вона почала скидати одяг з ліжка на підлогу, скоро на Остапі залишилася лиш його піжама. І тут Дороті побачила ще дещо — вище ключиці в основі шиї добре помітно щільний набряк, який тягнеться аж до щитовидки. У його центрі — маленька сіра плямка з металевим відтінком, сама щитовидна залоза збільшена. Якщо цей набряк насправді глибший, ніж видно ззовні, то він може перекрити трахею і зумовити задуху.

У дверях з’явився Тарас. Він зупинився біля Едмінгтон і почав розглядати свого командора:

— Йому ще гірше, ніж нам.

— Поміняй йому подушку, витри обличчя і пошукай антибіотики. Його треба закутати, але не надто туго. — вона дала Береговому в руку аптечку й чистий рушник, а сама вийшла в хол і прочинила двері до кімнати Наталки. Та якраз застеляла ліжко. Отже в неї немає температури! Адже, коли людина в гарячці, вона в кращому випадку розрівняє ковдри на своєму ліжку, а не стане акуратно, з армійською точністю, застеляти його. До того ж, вона дивовижно бадьора.

— Що сталося? — Наталка підійшла ближче до дверей, і Дороті побачила цілком здорову людину, переповнену життєвими силами, проте вона не здивувалася, бо знала, що Хвойна не зовсім звичайна людина.

— Усі хворі, а Остап навіть дуже, я боюся, що це серйозно. Візьми у хлопців кров на аналізи, а я відрегулюю свій мікроскоп...

— Що з вами? Чому ви всі хворі?

— ... і одягни респіратор, можливо, хвороба заразна і передається повітряно-крапельним шляхом.

Американка побрела до лабораторії Селвінга. Там вона відразу ж попрямувала до столу і почала висувати шухляди, перевертати купи анкет і бланків у пошуках щоденника. Під підошвою черевика тріснуло скло. Раз, другий, знову і знову. Дороті обернулася і побачила у кутку лабораторії розбиту дверку шафи і уламки крісла. От що так стукнуло, коли Хвойна вибігла з кухні позавчора. Тут лежать три розбиті колби, з етикетками на уламках скла: "Консервована плазма крові жовтогорлої миші", "Антитіла", "Сироватка вірусу машачого грипу НІТ 28а".

Колись давно Селвінг, на пропозицію внести результати його досліджень мишиних хвороб в пам’ять комп’ютера, казав: "Я не можу далі працювати з цими вірусами, бракує біонтів-господарів, бракує даних, апаратури, тому поки-що немає ніяких результатів, які б серйозно сприймались науковим світом, це все — лиш мої припущення."

За розбитою дверкою шафи лежить на стосі папок кілька блокнотів, на одному з них чорним чорнилом акуратно виведено: "НІТ". У блокноті лиш кілька записів:

"Місцеві миші не розмножуються в неволі, працюю тільки з кількома впійманими екземплярами."

"Вірус НІТ нової модифікації, вірулентний. Смертність інфікованих ним тварин складає 100 %. Час від інфікування до смерті — 25-31 год. Висока частота мутацій, вірус невидоспецифічний, але, навряд чи, хвороба передається людині, швидше за все вражає тільки нижчих ссавців, сильнопатогенна."

• Предыдущая
• 34/59
• Следующая