Фараон - Прус Болеслав - Страница 68
- Предыдущая
- 68/162
- Следующая
Так міркуючи, бідний писар поминав мазанку, перед якою сидів якийсь чоловік, не молодий і не старий, з бистрим поглядом, що, здавалося, проймав аж до самого серця. Писар, мудрий, як лелека, відразу зміркував, що це має бути котрийсь із богів, і, поклонившись йому, сказав:
«Вітаю тебе, шановний господарю цієї чудової оселі, і жалкую, що в мене немає ні вина, ні м’яса, щоб поділитися з тобою на знак моєї великої до тебе шани і на доказ того, що все майно моє належить тобі».
Амонові (а це був він у людській подобі) припала до серця чемність молодого писаря. Глянувши на нього, він запитав:
«Про що ти думав, ідучи сюди? Я бачу мудрість на твоєму чолі, а я належу до тих, що, мов куріпка пшеницю, визбирують слова мудрості».
Писар зітхнув.
«Я думав, — відповів він, — про свою бідність та про тих легковажних багатіїв, які невідомо на що і як марнують своє багатство».
«А ти б його не змарнував?» — запитав бог, все ще лишаючись в людській подобі.
«Глянь на мене, вельможний господарю, — мовив писар. — На мені подертий одяг, і я загубив по дорозі сандалі, але папірус і каламар я завжди ношу при собі, як власне серце. І завжди, встаючи вранці і лягаючи спати, я кажу собі: краще бідна мудрість, ніж дурне багатство. Отож, коли я такий, коли я вмію писати двома способами і можу робити найскладніші обчислення, коли я знаю всі рослини і всі тварини, які тільки живуть під небом, — чи можеш ти подумати, щоб я, володіючи такою мудрістю, міг змарнувати багатство?»
Бог замислився і сказав:
«Мова твоя тече плавно, як Ніл під Мемфісом. Але якщо ти справді такий мудрий, напиши мені двома способами — Амон».
Писар витяг каламар, перо і дуже швидко написав на дверях мазанки двома способами «Амон», та так виразно, що навіть німі створіння зупинялися, щоб скласти шану богові.
Бог був задоволений і додав:
«Якщо ти так само спритно рахуєш, як і пишеш, то зроби мені розрахунки в ось такій торговій справі. Якщо за одну куріпку мені дають четверо курячих яєць, то скільки яєць повинні дати за сім куріпок?»
Писар назбирав камінчиків, розклав їх на кілька купок і, перше ніж зайшло сонце, відповів, що за сім куріпок належатиме двадцять вісім курячих яєць.
Всемогутній Амон аж усміхнувся, що бачить перед собою такого незвичайного мудреця, і мовив:
«Я бачу, що ти казав правду про свою мудрість. Якщо ти виявишся ще й таким стійким у доброчесності, то я вчиню так, що ти до кінця життя будеш щасливий, а після смерті твої сини покладуть твою тінь у найкращій гробниці. А зараз скажи, якого ти хочеш багатства, щоб ти не тільки не змарнував його, а навіть помножив?»
Писар упав до ніг милосердного бога і мовив:
«Якби мені хоч таку мазанку і зо чотири міри землі, я був би багатий».
«Добре, — сказав бог, — але спершу поміркуй, чи тобі цього вистачить».
Він завів його до хати й показав:
«Отут чотири чепці й фартушки, два плащі на негоду й дві пари сандалів. Тут вогнище, тут лава, на якій можна спати, ступа, щоб товкти пшеницю, і діжка для тіста…»
«А це що таке?» — спитав писар, показуючи на якусь статую, покриту полотном.
«А це єдине, — відповів бог, — до чого ти не повинен доторкатись, бо втратиш усе багатство».
«О! — вигукнув писар. — Нехай воно стоїть собі хоч тисячу років — я його не зачеплю… З дозволу вашої честі, а що то за садибу видно там?..»
І він вихилився з вікна мазанки.
«Мудро говориш, — сказав Амон. — Там справді видно садибу, і навіть гарну; в ній є великий будинок, п’ятдесят мір землі, кілька десятків голів худоби й з десяток рабів. Якби ти захотів ту садибу…»
Писар упав до ніг богові. «Чи ж є, — спитав він, — така людина під сонцем, яка б, маючи ячний корж, не хотіла б пшеничної паляниці?»
Почувши це, Амон вимовив заклинання, і вони в ту ж мить опинилися в садибі.
«Ось тут, — мовив бог, — різьблене ложе, п’ять столиків і десять стільців. А тут гаптований одяг, глеки й склянки на вино, олійна лампа і ноші…»
«А це що?» — запитав писар, показуючи на статую, покриту мусліном, що стояла в кутку.
«А цього одного, — відповів бог, — ти не повинен зачіпати, бо втратиш усе багатство».
«Хоч би я жив і десять тисяч років, — вигукнув писар, — не доторкнувся б до цієї речі!.. Бо вважаю, що після мудрості — багатство найкраще… А що це там видно?» — спитав він трохи згодом, показуючи на великий палац посеред саду.
«Це князівський маєток, — відповів бог. — Там є палац, п’ятсот мір землі, сотня рабів і дві сотні голів худоби. Маєток великий, але якщо ти сподіваєшся, що твоя мудрість з ним упорається…»
Писар знову упав до ніг Амонові, заливаючись сльозами радості.
«О всемогутній! — вигукнув він. — Чи є на світі такий безумець, що замість келиха пива не хотів би бочки вина?»
«Твої слова гідні мудреця, який уміє робити найскладніші обчислення», — сказав Амон.
Він знову вимовив всесильні слова заклинання, і разом з писарем вони опинилися в палаці.
«Ось тут, — сказав добрий бог, — трапезна зала; в ній позолочені канапи і стільці, тут же столики, викладені різнокольоровим деревом. Внизу є кухня з п’ятьма кухарями, комора, де ти знайдеш різне м’ясо, рибу й печиво і, нарешті, льох з найкращими винами. Ось тут опочивальня з рухомим накриттям, щоб твої невільники овівали тебе, коли ти спатимеш. Поглянь ось на це ложе, яке зроблене з кедрового дерева і стоїть на чотирьох левиних лапах, майстерно вилитих з бронзи. Тут — шафа, в якій повно лляних і вовняних убрань, а в скринях ти знайдеш персні, ланцюги і браслети…»
«А що це таке?..» — знову спитав писар, показуючи на статую, покриту серпанком, гаптованим золотими й пурпуровими нитками.
«А це те, чого ти повинен найбільше остерігатися, — відповів бог. — Якщо ти доторкнешся до цього, — пропаде все твоє величезне багатство. А по правді кажучи, небагато таких маєтків у Єгипті. І ще хочу тобі додати, що в скриньці лежать десять талантів золотом і коштовними каменями».
«Володарю мій! — вигукнув писар. — Дозволь мені поставити в цьому палаці на чільному місці твою священну статую, перед якою я тричі на день куритиму пахощами…».
«Але тієї стережися!» — відповів Амон, показуючи на статую, покриту серпанком.
«Хіба що я втрачу розум і стану гірший від дикої свині, для якої вино однаково що помиї, — сказав писар. — Хай ця статуя у серпанку стоїть тут хоч сто тисяч років, я не доторкнуся до неї, коли така твоя воля…»
«Пам’ятай, що ти відразу втратиш усе!..» — промовив бог і зник.
Щасливий писар став походжати по своєму палацу, виглядаючи в усі вікна. Він оглянув скриньку і зважив у руках золото — воно було важке; перебрав коштовні камені — вони були справжні. Він звелів подати собі їсти: одразу ж убігли невільники, викупали його, поголили й одягли в тонкі шати.
Писар наївся і напився, як ніколи; бо він був голодний, а страви подавали надзвичайно смачні. Потім він покурив пахощами перед статуєю Амона й прибрав її свіжими квітами. А потім сів біля вікна.
На подвір’ї іржала пара коней, запряжених у різьблену колісницю. В іншому місці гурт людей із списами і сітками стримував неслухняних мисливських псів, що рвалися на полювання.
Перед коморою один писар приймав зерно від хліборобів, біля обори другий писар слухав звіт доглядачів пастухів.
Вдалині виднілися оливковий гай, високе узгір’я, заросле виноградом, лани пшениці, а по всіх полях густо посаджені фінікові пальми.
«Воістину, — сказав сам собі писар, — я зараз такий багатий, як мені й належало б бути. Одне тільки дивує мене: як я міг стільки років витримати в злиднях і поневіряннях? Мушу признатися, — розмірковував він, — що я не знаю, чи зможу збільшити це величезне багатство, бо мені більше й не треба, та й ніколи мені буде ганятися за наживою».
Почав він, однак, нудитися в покоях, отож він оглянув сад, об’їхав поля, поговорив із слугами, які падали перед ним ниць, хоч були одягнені так, що він ще вчора вважав би за велике щастя поцілувати їм руку. Але незабаром писареві надокучило й це. Він повернувся до палацу й оглянув запаси своїх комор та льохів, а також меблі в покоях.
- Предыдущая
- 68/162
- Следующая
