Покохати відьму - Когтянц Костянтин - Страница 31
- Предыдущая
- 31/51
- Следующая
Ну, демони пекла! Стій, мабуть, ТЕПЕР їх не треба поминати навіть подумки. Під час ТАКОЇ розмови – не треба. А товариш мій продовжує:
– Ми, «бронзові», пам'ятаємо, знаємо й вміємо все, що могли «срібло» і «мідь».
Він обмовився: сказав замість «олово» «срібло» – і тільки цим самим показав, що хвилюється.
– Уяви, що знаєш про своїх батьків усе те, що вони пам'ятають самі. У мене, правда, немає матері. Зате два батька – лицар Шарль і раб Змійка. Тільки, господарю, не питай, як і що ТАМ. Цього якраз і не пам'ятаю.
Шарль говорив усе спокійніше та спокійніше. Якби він був моїм ворогом, я б уже оголив меч від такого спокійного голосу.
– І якщо ти боїшся, ми можемо розлучитися хоч завтра.
– Ні!
– Тихіше, тебе за сто тисяч кроків чути. І ти ще не все знаєш. Хм… Чесно кажучи, все я й сам не знаю: те, що сталося в останні години життя лицаря Шарля, мені вибило геть із пам'яті…
Так і з пораненими буває: не пам'ятають останній бій перед раною.
– Але розраховувала твоя наречена не бронзу плавити, намагалася здійснити повну пересадку душі. Що взагалі виходить рідко, – не вийшло і в неї. Так що подумай сам.
– Ми друзі, Шарлю. Навіть якщо сам захочеш піти – ТУТ я тебе не пущу. Ти лісів не знаєш, пропадеш.
– Спасибі.
Відшукали ми підходящу протоку, пройшли по ній до іншого озера – дрібне воно, очеретом заросло, помирає, – і там переднювали.
Супутник все поривався мені пояснити, чому він Арфіаль недолюблює і чому в разі втілення лицаря – Шарля-старшого, як він його називає, – у мене міг з'явитися сильний суперник, – аж поки я не вгамував його доводами, що, по-перше, суперників не боюся, по-друге, все було до заручин, коли вона мені ще нічого не обіцяла й тому обдурити не могла.
Арфіаль. Ці аргументи справді здатні впокорити. Мабуть, я повинна дещо пояснити…
Відступ
Два листи
Перекладач. Справжність наведених нижче листів не підлягає жодному сумніву. Мало того, що накреслення літер, особливості мови, стилю й орфографії чітко вказують на середину XVIII століття, але їх також написано на справжньому веленевому папері з водяними знаками у вигляді монограми Джона Ватмана – того самого Джона, що винайшов ватман. Досі вважалося, що зберігся тільки один аркуш паперу з такою філігранню… Він датований 1745 роком. Початок першого листа загублено або свідомо знищено.
…Повинна Вам сказати, милий абате, що Вашими припущеннями Ви мене насмішили. Особливо це стосується графа Каліостро. Ось уже хто нам не рідня ні з якого боку!
Так, він має (сама переконалася) деякі здібності, що перевершують звичайні тепер для людини. (Я не випадково підкреслила – «тепер»: багато хто з сестер вважають, що взагалі всі люди здатні на таке, просто таланти в більшості дрімають.) Хай там як, я багато разів стикалася з такими от – теж чарівниками. Далеко не всі з них так нешкідливі, як Ваш граф-авантюрист.
Єдиний випадок із Вашого списку імен, що справді стосується нас, – це граф де Сен-Жермен. Його слуга, який заявив у Вашій присутності, що за останні триста років граф ні краплі не змінився, сказав чисту правду. Тільки… Чи звернули Ви увагу на фігурку цього «слуги»? Що – ляскаєте себе по лобі й запитуєте, як же так промахнулися, з Вашим-то досвідом і не впізнали перевдягнутої жінки? Заспокойтеся: ніхто не впізнав за цілі століття. Здібності цієї сестрички до навіювання у багато разів перевершують ті, що в бідного Каліостро.
Я, між іншим, пишу Вам про це не дарма. Виникла неприємна ситуація. Знайома Вам баронеса де…[12] впізнала в графові приятеля свого дідуся та об'єкт власного дитячого обожнювання. Певне, це не буде мати жодних наслідків (граф так і заявив: «їй ніхто не повірить»), але, на жаль, бували випадки, коли наші сестри гинули через недооцінку «звичайних» людей. Тому ми будемо вдячні Вам, якщо Ви обережно дізнаєтеся, чи не знайшлося серед впливових людей таких, що вірять досі у чудеса!
Перекладач. Але ж і епізод з баронесою і слова слуги – справжні історичні факти, засвідчені багатьма очевидцями. Більш того, деякі з цих очевидців дожили до початку XIX століття і зустрічалися з незмінно молодим графом, що знову відвідав Париж.
…До речі, чоловіки, навіть наші сини, не можуть володіти всім комплексом чарівних здібностей. Дещо, окремі грані, мають, але не всі. Цьому існує цілком наукове пояснення, та от науку цю на Землі ще не відкрили.
А тепер я змушена порозумітися з Вами на дуже неприємну – для мене неприємну – тему. Ви, мабуть, надто вже близько до серця прийняли мою манеру обіцяти вдячність за кожну надану послугу. Від своїх слів не відмовляюся, але я не мала й не могла мати на увазі такий спосіб вдячності, про який Ви, здається, подумали. Я взагалі ніколи не вдавалася і, сподіваюся, надалі вдаватися не доведеться, до такої форми розрахунків. Не сперечаюсь: у Версалі ця монета в обігу, але в моєму випадку це неможливо. Тільки один раз за все своє життя обіцяла прихильність на сплату – і то тоді не обійшлося без легкого захоплення. У результаті згубила одного з кращих людей, що коли-небудь траплялися мені у Франції, і після того закаялась остаточно.
Перекладач. Духовна особа водить дружбу з чаклункою і робить їй галантні пропозиції! Та з одного цього можна впізнати Францію XVIII століття, навіть якби не було інших ознак!
Так що не ображайтесь, але, як кажуть, все, що завгодно, крім цього. Не думаю, щоб Ви мали до мене почуття, які трапляються на сторінках романів частіше, ніж у житті. Сподіваюся, що ми залишимося добрими друзями.
Хоча я відправляю цей лист з надійною оказією, але про всяк випадок не підписуюся. Буду вдячна, якщо Ви мені його повернете.
Ех, милий абате! Скільки разів Ви стверджували в проповідях, що жіноча цікавість позбавила людей раю, а самі? Але й те, правда, що Ви красиво зловили мене на слові: «Все, що завгодно, крім…» Так уже й бути, сповідаюся! Правда, я не впевнена, що моя помилка повністю… гм, не знаю, як і сказати… Словом, за сприятливих обставин я спробую повернути до життя цю людину.
Перекладач. Ну й діапазон у Вас, пані! Від воскресіння мерців до генетики! Цікаво, а далі що? Запуск керованих ракет з пікіруючої мітли?
Приписка на берегах перекладу, жіночий почерк, що раніше не траплявся. З пікіруючої – важко, перевантаження завеликі для тендітного жіночого організму.
…Як майже завжди на Землі, йшла війна. Я отримала звістку, що місто, в якому жила моя дочка, – не знайома Вам Тірінь, а інша, – обложено. Складність полягала в тому, що й саме місто, і його околиці перебували на бездоріжжі – так ми називаємо місцевості, куди неможливо потрапити з інших світів. Чесно кажучи, якоїсь надзвичайної небезпеки не було: під будинком була криївка, що може послужити притулком, а ми вміємо впадати в летаргію, що дуже корисно під час облог. Але я ж мати! А що, як схованку знайдуть мародери? Що, як будинок згорить і вона в диму задихнеться? Отож я кинулась на допомогу.
Патрульні, які зупинили мою карету, виявилися – на щастя для них – дисциплінованими, – я далеко не сильніша з сестер, радше навпаки, але саме тому більше уваги приділяю зброї. І моїх здібностей вистачило б, щоб не дати тим, хто оговтається від раптовості, атакувати мене одночасно, – а командир люб'язно запевнив:
– Звичайно, мадам, наш командувач піде Вам назустріч. За першого ж перемир'я!
Тому я вирішила справді спробувати легальні методи.
Місто облягали спільно французи й англійці, а командувачі по черзі змінювали один одного. Я прибула під час влади француза, що було водночас і вигідно, й небезпечно: з одного боку, ми були трохи знайомі, та й чула я про нього тільки хороше (інформувати одна одну про те, що де відбувається, ми не забуваємо ніколи, а то з'явишся в ту ж таки Францію, скажеш що-небудь про Людовіка Тринадцятого, а Людовік давно вже Чотирнадцятий). З іншого – остання наша зустріч була років дванадцять тому – у мого знайомого й зморшки зорали обличчя, і сивини додалося (хоча хода й постава молоді), я ж не мала часу змінити свій вигляд і здавалась навіть молодшою, ніж тоді! Втім, якщо генерал здивувався, то нічим цього не виказав. Бесіда почалася з поштивих перепросин за те, що мені довелося чекати на першому поверсі, – командувач жив не в наметі, а в чиїйсь садибі.
12
Титул баронеси не викреслено, а, як це було завжди в XVIII–XIX ст, вискоблено (Прим перекладача)
- Предыдущая
- 31/51
- Следующая