Покохати відьму - Когтянц Костянтин - Страница 22
- Предыдущая
- 22/51
- Следующая
Повернімось, однак, до наших баранів. Настрій у мене чомусь упав, і я навіть не відразу помітила, що Жунжі навіщось мене розглядує. Потім раптом запитує:
– Ми пливемо на кораблі?
– Ну не на крилах же… – буркнула я, каюсь, не дуже чемно.
– А, – він повернувся до Уртії, – священик там є?
Сестра відповіддю не вшанувала, зате її… гм… компаньйон… на запитання запитанням відповів:
– А навіщо він? Капітан – після Бога перший. Я, правда, трохи не вашої віри…
– Бог один, – тихо сказав Жунжі, – це тільки попи різні.
Брат Пубрі відкрив був рота, щоб викрити єресь, але Уртія переконливо подивилася йому в очі, після чого богословський диспут перервався, не розпочавшись. Я майже правильно вгадала, навіщо потрібен був священик. Майже. Тому що в ту саму мить, коли я подумала: «Все закономірно, згода їм та любов», Жунжі взяв мене за руку.
– Обвінчайте нас.
Ось так, молоді люди!
Час пролетів, як один день, – мало що й згадується окремо…
На люди ми з Панею показувалися тільки під час трапез та у фехтувальному залі – по три тирси щодня. Правда, рубалися переважно ми з Шарлем, Вона рідко за меч бралася, але вже доконечне сиділа в залі. А на решту часу ми з Нею зачинялися в опочивальні.
Одного разу за обідом її улюблена служниця, не молода вже, але дуже жвава жінка, повідомила, лукаво поглядаючи на мене, що, судячи з пащекування слуг, весь двір гуде про нашу жалобу і вельможі вже об заклад б'ються – щоправда, не уточнила, на що саме. Хотів я цих сперечальників на арену викликати, але Пані пирхнула: «Наплювати!» А раз їй плювати, то й мені плювати. Досить часто, замкнувши двері зсередини, Вона командувала: «Ходімо в інший світ!» Тільки вибирала такі місця, де людей немає. Частіше за все ми опинялися на вершині гори чи на березі, і Вона довго зоріла вдалину. Спочатку я просто не розумів – навіщо спостерігати, якщо ми не збираємося нічого тут робити, але такий у Неї був при цьому вираз обличчя… та й взагалі, якщо твоя Пані щось хоче, цього вистачить, – все розуміти добре, але не обов'язково. Так що я ставав або сідав осторонь і стежив, щоб не було несподіванок. Якщо ж ми залишалися вдома, то Вона… зображала. Іншого слова не дібрати. Візьме гладку пластину з кістки або гарного каменю й дивиться на неї. Не просто довго, а дуже довго. І потім раптом матеріал починав шаруватися, так, що залишалося опукле зображення, дуже красиве. Найчастіше – квіти, дерева. Рідше – тваринки. Після першого випадку зауважив я, що її очі стали червоними – дарма, певно, нічого не дається, навіть їй! Підійшов ззаду й закрив очі долонями. Вона здригнулась, але заперечувати не стала.
Пані. Ще б пак!
…Відтоді так і повелося: Вона зображає, я читаю в кутку. Ну, й краєм ока дивлюсь на вікно, адже Шарль там проліз усе-таки. Звичайно, в саду тепер вартові стоять, але на інших сподіватися годі. Потім, коли в Неї зображення вже готове, я покладу на очі руки! Вона стисне мені пальчиками зап'ястя – так, мовляв, нехай буде, а чогось іншого не смій! І ми завмирали. Потім обов'язково подивиться, що я читав цього разу, іноді пирхне, іноді кивне схвально, а одного разу влаштувала цілий допит.
Пані. Він таки дістався до юридичної літератури, причому до забороненої – трактат страченого Торні-Са «Про волю монарха і стародавні звичаї», в якому висловлено думку, що закон вищий за короля. На мій подив, чоловічок не лише розібрався в інакомовленні (хоча багато чого зрозумів на свій лад), але й висунув несподіваний для мене аргумент: правитель – «король або інший вождь» – повинен поставити закон понад себе заради власної безпеки.
«На щастя, – так і висловився, – в мене друзів, вважай, не було. Але уяви, Пані, що під незаконний вирок потрапив хто-небудь значніший…»
Справді, хто найнебезпечніший для влади? Незаконно ображений підданий, усе правильно. Тільки міркував Хайні, як маленький дідок…
…Під час цієї розмови я знову її думки зловив: про те, що Мелла мала рацію щодо «його», тобто моїх, здібностей, що Меллі легко говорити, про те, що потрібно зробити якийсь вибір, що мої відповіді якісь не такі, невлад (не міг я й думки читати, й розмову складно підтримувати), що треба мене перевірити…
А далі вийшло кільце! Я бачив у голові Пані свої думки – ті самі, що Вона читала в моїй. Це було жахливо. Не хочу відчути ще раз.
Пані. Згодна з оцінкою. До цього я, як було показано вище, не звертала уваги на, здавалося б, ясні ознаки. Але тепер довелося кришку його черепа зачинити швидко й назавжди. Тому що, коли він ясновидець, – а тепер це достеменно відомо, – то що частіше я буду читати його думки, то легше йому будуть відкриватись MOI. Цікаво, звичайно: природне це в нього чи результат змін, зроблених мною в його організмі – коли людину в якірця перетворювала?
І, зрозуміло, необхідність зробити вибір стала ще більш гострою.
…Враження було таке, ніби Пані мене вдарила, хоча я бачив виразно: руки не рухалися. Відсахнулася до стіни, відвернулася й, не обертаючись, вимовила:
– Скажеш управителю, щоб тобі сьогодні постелили в тій же кімнаті, де ти спав після приїзду.
Зазвичай я складав у ряд три подушки для сидіння й Пані мене усипляла.
– Не заперечуй зараз! Помовч! Втім, я на тебе не серджусь. Накажи, щоб нам подали вина. Тільки сам будеш сидіти й мовчати.
Пані. Мені потрібно було визначитися з трьома питання: чи брати участь у боротьбі за престол, чи підкорятися старійшинам і, головне, як бути далі. Старійшинам, певне, і в голову не заходить, що я можу ослухатися. Але, з іншого боку, що вони мені зроблять, як не скорюся? Не вб'ють же врешті-решт. А в Палаці мені все одно не бувати більше… Про те, що я хвора, що в мене Знаки, вони не знають. Так, а як би вони мене жаліли, якби знали! «У неї все не як у людей, навіть якірець ясновидець».
Ось у чому, до речі, головне питання: що з ним далі робити? Точніше, куди його подіти? Коли переправляла сюди, була ідея – оселити в моєму отерському маєтку, нехай зачекає до пори. Але… Він же репутацію заробив! У нього ж приголомшлива здатність знаходити пригоди! Якщо ще щось викине – наприклад, з дюжини розбійників створить дві дюжини небіжчиків, – то до мого замку розпочнуть паломництво придворні дами. А якщо серйозно, то ми тут привертаємо до себе надто пильну увагу.
Влаштувати його при якому-небудь дворі? Надійно ввести в товариство людину з нізвідки можна лише там, де я недавно бувала й знаю обстановку. Але там, де я всіх знаю, і мене всі знають – ось у чому заковика! Такого наговорять… Найпростіше, звичайно, оселитися з ним разом. Де завгодно. Нудьгувати він мені не дасть, це точно. І, раз я буду поруч, ніяких пліток слухати не стане. Але тоді доведеться відмовитися від ретельно підготовленої поїздки по найпишніших дворах, починаючи з Версаля. А це прикро, тому що, з усього судячи, недовго залишилося мені гуляти. Мелла може що завгодно казати, але якщо Знаки йдуть поспіль – вони не обманюють. Взяти Хайні з собою неможливо. Він і Версаль? Треба буде цю тему Вольтерові підказати… З Шекспіром він у часі розминувся, а то був би персонаж для «Сну в травневу ніч».
Перекладач. З Вами, пані, треба мати три аптечки – праворуч, ліворуч, по центру, – аза спиною реанімаційну камеру. Я-то зрозуміти не міг, кого мені нагадує Хайнлорітайн. Повість Вольтера «Простодушний» вийшла у світ у 1767 р. Подібність, звичайно, приблизна, але зважмо на те, що метр судив з чужих слів…
Пані. Виходить… Виходить, між іншим, те, що отерське майно мені вже не знадобиться. Але це – майже третина моїх статків. І якими б не були мої відносини з доньками, підкладати їм таку свиню я просто не маю права. Швидко продати можна тільки один із маєтків. Отже, з цієї точки зору теж вигідніше підтримати Гарні-Ла, а як ні, то конфіскують землі. Ну і… шкода буде, якщо його приберуть: я, навіть усе порвавши, людей з пам'яті так легко не викреслюю. А підтримати – значить зупинити самоучку, що грає тут… навіть не з вогнем, а з чимось страшнішим. Тобто піти проти старійшин – повертаюся до того, з чого почала. До речі, старійшини, за всіма ознаками судячи, вирішили ловити на живця – почекати, поки самоучка завдасть нового удару й тим себе зрадить. План-то хороший, та ось Гарні-Ла може загинути… Значить, що будемо робити найближчими днями, ясно. А далі? Крутила я і так, і сяк – виходило, що найнадійніше з усіх точок зору – відправити хлопчика до його народу. Він, правда, оголошений поза законом, але це ми як-небудь подолаємо. Тим паче, що в народу аро дві гілки й дві країни.
- Предыдущая
- 22/51
- Следующая
