Молодий місяць - Майер Стефани Морган - Страница 73
- Предыдущая
- 73/97
- Следующая
Я замислилася.
– Ні, навіть не уявляю. Вона розчаровано похитала головою.
– Можливо, це занадто очевидно. Ми просто повинні тримати в таємниці своє існування.
– А, – пробурмотіла я. Це й справді було очевидно.
– В цьому є сенс, тому більшості з нас не потрібен ніякий контроль, – продовжила вона. – Але через кілька століть комусь із нас може стати нудно. Або він може збожеволіти. Ну, чи ще щось. У такому разі втручаються Волтурі, перш ніж він зможе всіх скомпрометувати.
– Отже, Едвард…
– Планує порушити цей закон у їхньому власному місті – місті, яким вони непомітно керують останні три тисячі років, з часів етрусків.[13] Вони так турбуються про своє місто, що навіть не дозволяють полювати в його стінах. Волтерра[14] – мабуть, найбезпечніше місто в світі – принаймні це стосується нападів вурдалаків.
– Але ж ти казала, що Волтурі не полишають меж міста. Як вони харчуються?
– Правильно, вони не залишають міста. А доправляють їжу ззовні, іноді досить іздалека. Це дає можливість їхній гвардії чимось займатися, коли вони не знищують неслухняних. Чи захищають Волтерру від…
– Від ситуацій, схожих на цю, з Едвардом, – закінчила я речення. Тепер було так легко вимовляти це ім’я вголос! Не впевнена, в чому відмінність. Можливо, в тому, що й я справді не планувала жити без Едварда довго. Чи в тому, що ми можемо спізнитися. Мене заспокоювало усвідомлення, що у мене буде легкий кінець.
– Сумніваюся, що у них колись була така ситуація, – пробурмотіла вона з відразою. – Нечасто зустрінеш вампіра, схильного до самогубства.
З моїх уст вихопився дуже тихий звук, але, здається, Аліса зрозуміла, що це був скрик відчаю. Вона обняла мене за плечі тонкою сильною рукою.
– Ми зробимо все можливе, Белло. Це ще не кінець.
– Ще не кінець, – я дозволила їй заспокоїти себе, хоча й знала, вона думає, що наші шанси зовсім незначні. – Кінець буде, коли Волтурі схоплять нас через те, що ми втрутилися.
Аліса пирхнула:
– Ти говориш про це з такою легкістю. Я знизала плечима.
– Збав оберти, Белло, інакше ми прилетимо у Нью-Йорк, а звідти прямісінько у Форкс.
– Що?
– Сама знаєш що. Якщо нам не вдасться врятувати Едварда, то я зроблю все від мене залежне, щоб повернути тебе Чарлі живою й неушкодженою. І мені не потрібні зайві проблеми з твого боку. Розумієш?
– Звісно, Алісо. Вона трохи відкинулася назад, щоб краще мене бачити.
– І ніяких клопотів.
– Слово скаута, – пробурмотіла я. Вона закотила очі.
– А тепер дай мені зосередитися. Я намагаюся побачити, що він планує.
Вона продовжувала обнімати мене, але відкинула голову на сидіння і заплющила очі. Вільну руку вона притулила до обличчя, потираючи кінчиками пальців скроню.
Я довго у захваті дивилася на неї. За деякий час вона зовсім перестала рухатися, її обличчя нагадувало кам’яну статую. Минав час; якби я не знала, що й до чого, то подумала б, що вона заснула. Я не наважувалася турбувати її питаннями про те, що відбувається.
Якби ж я могла думати про щось безпечне! Бо якщо я не хочу заверещати просто тут і зараз, я не можу дозволити собі думати про той жах, який чекає нас попереду, або про ще страшнішу річ – про шанс, який ми можемо втратити.
Та я не могла нічого прогнозувати. Можливо, якщо мені дуже, дуже, дуже пощастить, то я якимось чином зможу врятувати Едварда. Та я не була настільки дурною, щоб думати, що врятувавши його, я врятую і наші стосунки. Я не змінилася, я більше не є для нього тією єдиною, якою була раніше. Навряд чи у нього з’явиться якась нова причина, щоб захотіти мене зараз. Побачити його і втратити знову…
Я щосили боролася з болем. Ось яку ціну я повинна заплатити за Едвардове спасіння. І я її заплачу.
Показували фільм, і мій сусіда одягнув навушники. Іноді я дивилася на фігурки, які рухалися на маленькому екрані, але не змогла б сказати, щo це було – фільм жахів чи лірична мелодрама.
Минула ціла вічність, перш ніж літак почав заходити на посадку в Нью-Йорку. Аліса досі була в трансі. Я вагалася, чи варто турбувати її зараз. Перш ніж літак приземлився в місті, я намагалася зробити це з дюжину разів, але так і не змогла її торкнутися.
– Алісо, – мовила я нарешті. – Алісо, нам час іти. Я діткнулася її руки.
Її повіки дуже повільно розплющилися. Якийсь час вона хитала головою з боку в бік.
– Щось нове? – запитала я тихо, боячись, що чоловік, який сидить поруч, може підслухувати.
– Не зовсім, – ледь чутно видихнула вона. – Він майже у Волтеррі. Міркує, як йому попросити про цю послугу.
Нам треба було поспішати на пересадку, але це було набагато краще, ніж сидіти й чекати. Щойно літак піднявся в повітря, як Аліса занурилася в такий самий транс, як раніше. Я доклала чималих зусиль, щоб зібрати все своє терпіння, і чекала. Коли знову стемніло, я відсунула шторку, щоб подивитися на чорну порожнечу, яка майже нічим не відрізнялася від самої шторки.
Я раділа, що в мене була багатомісячна практика з контролю власних думок. Замість того, щоб міркувати над жахливим майбутнім, я зосередилася на менш важливих проблемах. І байдуже, що Аліса каже, буцім я можу не вижити. Я міркувала, що скажу Чарлі, коли повернуся. Це було досить складне завдання і забрало в мене кілька годин часу. А Джейкоб? Він пообіцяв, що чекатиме на мене, та чи дотримає він слова? Може, мені доведеться повертатися в Форкс самій, зовсім самій? Можливо, я не захочу вижити, байдуже, що трапиться.
Через секунду я відчула, як Аліса потрусила мене за плече – я навіть не помітила, як заснула.
– Белло, – прошипіла вона, її голос був загучний для темного салону літака, повного сплячих людей.
Я легко прийшла до тями – спала зовсім не довго.
– Що сталося?
Очі Аліси блистіли в тьмяному світлі ліхтарика для читання над головою.
– Нічого не сталося, – усміхнулася вона злісно. – Все добре. Вони ще вагаються, але хочуть сказати йому «ні».
– Волтурі? – пробурмотіла я слабким голосом.
– Ну звісно, Белло, пробудися. Я бачу, щo вони збираються йому відповісти.
– Розкажи мені.
Стюард навшпиньки наблизився до нас проходом.
– Леді, можу я запропонувати вам подушку? – його шепіт прозвучав немов докір за нашу порівняно голосну розмову.
– Ні, дякую, – мовила Аліса, широко посміхаючись. Стюард приголомшено розвернувся й нетвердо пішов назад.
– Розкажи мені, – ледь чутно видихнула я.
Вона нахилилася й почала шепотіти мені на вухо.
– Він зацікавив їх – вони вважають, що його дар може бути для них корисним. Вони збираються запропонувати йому приєднатися до них.
– Що він відповість?
– Поки що я не можу цього бачити, але б’юся об заклад, що це буде яскраве видовище, – вона знову всміхнулася. – Це перші хороші новини – перша удача. Вони заінтриговані; вони справді не хочуть його смерті – «марнотратної» смерті, як висловився Аро, – а цього може бути достатньо, щоб змусити його проявити фантазію. Що довше він складатиме плани, то краще для нас.
Цього було недостатньо, щоб вселити в мене надію; це не принесло мені такого полегшення, як Алісі. Існувало ще так багато варіантів, за яких ми могли запізнитися! І якщо я не потраплю у Волтерру, мені не вдасться умовити Алісу не відправляти мене назад додому.
– Алісо?
– Що?
– Я заплуталася. Як ти можеш бачити все це так чітко? А ще ти бачиш такі далекі події – речі, які можуть і не трапитися?
Її очі звузилися. Цікаво, чи вона здогадалася, про що я думаю.
– Я бачу все так чітко, тому що воно відбувається зараз або станеться зовсім скоро, а ще я справді зосередилася. Наміри, які здійсняться нескоро, приходять самі собою – це радше несподівані, малоймовірні спалахи. До того ж я бачу таких як я краще, ніж таких як ти. А бачити Едварда найлегше, тому що я звикла за ним наглядати.
13
Давні племена, що населяли в І тисячолітті до н. е. північний захід Апеннінського півострова – область, що називалася Етрурія (сучасна Тоскана), і створили розвинену цивілізацію, яка передувала римській.
14
Місто в Італії, у регіоні Тоскана. Було одним із головних політичних центрів етрусків.
- Предыдущая
- 73/97
- Следующая