Остання любов Асури Махараджа - Дереш Любко - Страница 35

• Предыдущая
• 35/41
• Следующая

Вони вийшли на терасу, подув пронизливий, крижаний вітер. Асура Махарадж озирнувся на своїх супутників. Вони вищирили зуби, взяли його попід руки, й Асура не зчувся, як вони здійнялися у повітря і полетіли.

Дивовижні, сповнені чудес краєвиди відкрилися перед ним у тому леті. Гори і ріки, затягнені важкими хмарами, озера і моря, що спали у вічній тиші, густі прадавні ліси. За горизонтом відкривався все новий горизонт, і що вище вони підіймалися, то несамовитіші розгорталися перед ним ландшафти. У безповітряному просторі, далеко внизу, він побачив низку пекельних планет, куди вирушали засуджені до мук душі грішників. Десь там була й планета, де мешкав його дядько Аді Гада. Ось відкрилося їм скупчення підземних райських планет, серед яких мерехтіла вогниками вічнонічна Патала. Підіймаючись усе вище, в дедалі більш розріджені шари атмосфери, вони проминали планети привидів і відьом, планети голодних духів, планети багатоголових зміїв. Подолавши притягання підземних світів, вони вирвались у світлі простори Всесвіту, і перед зачудованим Асурою Махараджем заблискотіла денна частина творіння. Повелитель Сонця об’їжджав на золотій колісниці свої володіння, запалюючи світанок у світах, блиск яких затьмарював усе, що коли-небудь бачив Асура Махарадж. Розкішні міста напівбогів, оздоблені коштовним камінням і золотом, прекрасні ліси, сповнені пахощів квітів, озера, порослі велетенськими лотосами і шумкі водограї — все це вони залишали внизу, підіймаючись дедалі вище. Вони проминули планету вічновеселих небесних куртизанок, що у чуттєвих іграх проводили свій час із божественними танцюристами, промайнули планету кентаврів, які вправлялись у грі на музичних інструментах, залишили далеко внизу прадавні ліси, населені мудрецями, зануреними у вивчення священних книг вічності та узливання масла у священний вогонь. Вони подолали світ, де живі істоти були зроблені з вогню і присвячували весь свій час суворим аскезам і подвижництву, проминули світ, де жили істоти, зіткані з одного лиш повітря, і врешті-решт, піднялися до царства великого Прадіда всіх живих істот, де жили піднесені душі, чиє тіло було зіткане всуціль зі знання. Його слуги, однак, мовби й не зауважували див і краси навколишнього творіння, а міцно тримаючи під руки, несли його далі. Мов ракета, вони пробили оболонки Всесвіту, зроблені з елементів землі, води, вогню, повітря і найтовстішу оболонку, зіткану з елементу ефіру.

Дійшовши до краю Всесвіту, де закінчувалися щільні шари матеріальних елементів, а діяли тільки час та інтелект, слуги верховного судді зупинились перепочити. Один із них дістав шматок тканини.

— Надягніть це на очі, повелителю, — несподівано м’яким голосом сказав слуга Володаря закону, поштиво схиливши голову. — Світло духовного світу таке яскраве, що ви можете осліпнути перш ніж дістанетесь до обителі Верховного.

Асура Махарадж покірно зав’язав очі, і вони полетіли далі.

Якоїсь миті час втратив свій звичний хід і Асура Махарадж зрозумів, що вони опинились у духовному світі. Ноги його м’яко торкнулись землі.

— Можете зняти пов’язку, повелителю, — сказав йому один із його супутників. — Далі ви мусите йти самі.

Асура Махарадж зняв пов’язку, й очі його засліпила краса. Він подивився направо — і йому здалося, що минуло сорок років, перш ніж він зміг відірвати погляд, а тоді подивився наліво — і здавалось, іще сорок років пройшло, поки очі його милувалися красою духовного неба.

— Ви зачекаєте на мене тут? — спитав він у слуг царя смерті.

— Ми змушені повертатися в матеріальний світ, повелителю. Духовний світ не доступний для нас, і ми можемо підійматися сюди лиш на короткий час. Дозвольте нам залишити вас.

— Дозволяю, — сказав Асура Махарадж і поклонився своїм супутникам.

Ті вклонились йому у відповідь і щезли. Асура Махардж огледівся навколо. Він опинився у лісі, повному величних дерев, обплетених ліанами. Дерева стояли у квіті, і ліс був сповнений достоту небесних пахощів. Понад лісом височіла велетенська гора. Весь ліс був пронизаний милозвучними співами птахів. Вітерець, що ласкаво обвівав його обличчя, пахнув вічною весною.

Асура Махарадж зробив кілька кроків уперед і опинився перед велетенським деревом із неохопним стовбуром.

Під деревом, у невимушеній позі, розлігшись поміж вузлуватого коріння, відпочивав Шеф. Волосся його було сплутаним, по його тілу повзали змії, а сам він був посипаний попелом.

Тільки Асура зробив крок на зустріч Шефу, як той розплющив очі і подивився на нього.

— Хто такий? — спитав він у Асури Махараджа.

— Асура Махарадж, Ваша світлосте.

Шеф усміхнувся, знову заплющив очі і задоволено закинув голову назад.

— Пішли, — покликав він його до себе. — Зараз моя дружина приготує нам обід. Мабуть, ти голодний?

— У Вас є дружина?… Тобто, так, Ваша ясносте, я з вдячністю приєднаюся до Вас. Для мене це велика честь…

— Залиш ці реверанси, — Шеф піднявся, потягнувся і рушив неспішним кроком кудись у ліс. Із одягу на ньому, не рахуючи змій, що обвивали йому руки, наче браслети, був хіба шмат звірячої шкіри. Асура Махарадж і до цього чув, що Шеф, попри свою могутність, живе украй просто. — Ходімо.

Асура Махарадж пішов услід за Їх милістю, і вже наступної миті вони опинилися на березі великого озера з тихою, кришталевою поверхнею. У нескаламученій гладі водойми, як у дзеркалі, відображалися засніжені піки далеких гір і могутній ліс навколо.

Шеф привів його на місце, застелене шкірами чорних антилоп.

— Сідай, — сказав йому Шеф. — Зараз дружина принесе нам трохи їжі.

Асура Махарадж, почасти збентежений, почасти розгублений, сів на шкіру. Навпроти нього, схрестивши ноги, з прямою, як струна спиною, сів Шеф. Він напівзаплющив очі й запитав:

— Отож, любий Асуро, ти прийшов до мене просити про заступництво? Ти закохався у сліпу жінку з Землі й заради цього покинув свій підземний дім, знаючи, що тобі загрожує вірна смерть?

— Так, Ваша милосте.

Шеф усміхнувся.

— Ти мабуть, почуваєшся розгублено, — сказав він. — Ви, на своїй Паталі, звикли вважати, що я повинен вселяти жах і трепет?

— О, так, Ваша світлосте. Там панують саме такі уявлення… Тому я трохи заскочений… Крім того, ніхто й словом не чув про вашу дружину, всі гадають, що Ви самітник…

— Люба моя, з’явись нам на очі, — сказав Шеф, й Асура Махарадж побачив прекрасну жінку, чия врода перевершувала красу засніжених вершин вдалині й була чистішою за воду в озері біля них. Усміхаючись, дружина Верховного гойдливою ходою, подзвонюючи браслетами на ногах, вийшла з лісу, несучи їм тацю з паруючими наїдками.

Побачивши це ожиле втілення краси, Асура Махарадж упав ниць у найглибшому поклоні, зайшовшись бурмотіти молитви, які чув колись у дитинстві.

Шеф на те лиш усміхнувся. Піднявшись сповнений трепету, Асура Махарадж побачив перед собою тарілку з їжею: трохи фруктів, сир, трохи тушкованої зелені.

Навколо стояла сповнена блаженства тиша. Спокій, що линув звідусіль, манив залишитися в цьому місці назавжди. Шеф однією рукою став закидати собі шматки фруктів до рота.

— Дякую за Вашу ласку, Ваша світлосте, — сказав Асура Махарадж і теж пригостився їжею.

Як тільки їжа потрапила йому до рота, Асурі Махараджу здалось, наче всередині нього здійнялася весняна гроза. Били блискавки, гримів грім, лили потоки дощу, розквітали квіти, наповнювались ручаї, виростали вічнозелені ліси, несполохані птахи спурхували з гілки на гілку й розтинали своїми трелями споконвічний спокій.

Шеф краєм ока спостерігав за ним, так само загадково, непроникно усміхаючись.

Асура Махарадж сидів із випрямленою спиною, йому здалося, що зараз він скочить на ноги в екстазі й танцюватиме на верхівках велетнів-дерев. Лиш великим зусиллям він змусив себе залишитися на місці, вважаючи таку поведінку недостойною високого товариства.

Не знаючи, чи варто куштувати ще, він зупинився, але Шеф заохотив його:

— Їж, дорогий, тобі ще на Землю повертатися.

• Предыдущая
• 35/41
• Следующая