Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 40

• Предыдущая
• 40/106
• Следующая

— Я не взяв це до уваги, — зізнався Лестрейд.

Холмс показав на вуличний ліхтар над нашими головами.

— Тут він міг бачити те, що робить, а там — не міг. Ось де причина.

— Хай йому біс! Ваша правда, — відповів детектив. — Тепер я згадав, що в клініці доктора Барнікота погруддя теж було розбито біля лампи. Але що нам робити з цим фактом, містере Холмсе?

— Запам’ятати. Зазначити. Пізніше він може стати нам у пригоді. Що ви збираєтесь чинити далі, Лестрейде?

— Як на мене, зараз найкраще було би встановити особу вбитого. Це буде неважко. Дізнавшись, хто він такий і хто його спільники, ми з’ясуємо, що він робив минулої ночі на Піт-стріт, кого зустрів і хто вбив його на порозі в містера Горейса Гаркера. Хіба ви не згодні?

— Безперечно. Але я підійшов би до цієї справи з іншого боку,

— З якого ж?

— О, я не хочу нав’язувати вам свою думку. Робіть по-своєму, а я — по-своєму. Потім ми порівняємо результати наших розшуків і тим самим допоможемо один одному.

— Дуже добре, — погодився Лестрейд.

— Якщо ви збираєтесь назад на Піт-стріт, то побачите там, напевно, містера Горейса Гаркера. Передайте йому від мене, що, на мою думку, його будинок уночі відвідав божевільний, який схибнувся на ненависті до Наполеона. Це знадобиться йому для статті.

Лестрейд вирячив очі:

— Невже ви справді цьому вірите?

Холмс усміхнувся.

— Справді? Може, й ні. Але я певен, що це зацікавить містера Горейса Гаркера і передплатників Центрального Синдикату Преси. А нас, Ватсоне, чекає сьогодні цілий день тривалої й клопіткої праці. Буду радий, Лестрейде, якщо ви ввечері, годині о шостій, відвідаєте нас на Бейкер-стріт. А тим часом я залишу в себе цю фотографію, яку знайдено в кишені небіжчика. Можливо, цієї ночі мені знадобиться ваша участь і допомога в одному невеличкому поході, якщо хід моїх міркувань виявиться правильним. А тепер — на все добре, нехай вам щастить!

Ми з Шерлоком Холмсом вирушили пішки на Гай-стріт і зупинилися біля крамниці «Братів Гардінґ», де було куплено погруддя Наполеона. Молодий прикажчик повідомив, що містера Гардінґа не буде до полудня, а сам він служить тут не так давно і не може надати нам жодних відомостей. На Холмсовому обличчі відбилися розчарування й невдоволення.

— Так, так, Ватсоне, не можна сподіватись на постійний успіх, — сказав він нарешті. — Доведеться повернутися сюди після полудня, якщо містера Гардінґа до того часу не буде. Ви, безперечно, здогадалися, що я маю намір простежити історію цих погрудь від самого початку, щоб з’ясувати, чи не було в ній чогось такого, що наперед визначило їхню долю. їдьмо тепер до містера Морза Хадсона, на Кенінґтон-Роуд, і погляньмо, чи не проллє він хоч трохи світла на цю загадку.

Цілу годину ми їхали до крамниці продавця картин. Він виявився низеньким, товстим чоловічком з рум’яним обличчям та запальною вдачею.

— Так, сер. На моїй власній полиці, сер, — сказав він. — Не знаю, навіщо ми платимо податки, коли будь-який негідник може вдертись до нас і попсувати товар. Так, сер, то я продав докторові Барнікоту два погруддя. Ганьба, сер! Змова нігілістів — ось що це таке. Розбивати погруддя здатен хіба що анархіст. Червоний, республіканець, чи як там їх називають. У кого я купив ці погруддя? Не розумію, навіщо це вам. Ну, якщо вже ви так хочете знати, то гаразд: у «Ґельдера і К°», на Черч-стріт, у Степні. Відомий торговий дім, існує вже двадцять років. Скільки я їх купив? Три — два та один буде три; два я продав докторові Барнікоту, а один розбили серед білого дня в моїй крамниці. Чи знаю я цю людину з фотографії? Не знаю... Ба ні, знаю. То Беппо. Італієць-ремісник, що часом працював у мене в крамниці. Він може різьбити по дереву, позолочувати рами й таке інше. Цей хлопчина пішов від мене з тиждень тому, й відтоді я нічого про нього не чув. Ні, я не знаю, звідки він узявся й куди подівся. Я нічого проти нього не мав, поки він тут працював. Пішов він за два дні до того, як у мене розбили погруддя.

— Що ж, Морз Хадсон надав нам більше відомостей, ніж ми сподівалися, — мовив Холмс, коли ми вийшли з крамниці. — Отже, цей Беппо побував і в Кенінґтоні, і в Кенсинґтоні, заради чого не жаль проїхати десять миль. А тепер, Ватсоне, їдьмо в Степні, до «Ґельдера і К°», на батьківщину погрудь. Я буду справді здивований, якщо це не стане нам у пригоді.

Ми поспіхом переїхали світський Лондон, готельний Лондон, театральний Лондон, літературний Лондон, комерційний Лондон, морський Лондон і нарешті в’їхали до прибережного передмістя, де купчилися в дешевих будинках тисячі бідняків, закинутих сюди з усіх кутків Європи. Тут, на широкій вулиці — як завжди буває в багатих лондонських крамарів, ми знайшли скульптурну майстерню, яку шукали. Її широкий двір був заповнений пам’ятниками. Всередині, у великій кімнаті, працювали над різьбленням і литвом з п’ятдесят робітників. Хазяїн, довготелесий білявий німець, ввічливо прийняв нас і до ладу відповів на всі Холмсові запитання. Записи в його книгах свідчили, що з мармурового погруддя Наполеона роботи Девіна було зроблено кількасот копій, але ті три, які він послав торік Морзові Хадсону, були половиною набору з шести примірників; інші три він продав «Братам Гардінґ» у Кенсинґтоні. Ні, ця шістка нічим не відрізнялася від решти копій. Проте він не знає, з якої причини комусь знадобилося ламати їх, — навіть думка про це видається смішною. їхня оптова ціна — шість шилінгів, але вроздріб за них можна взяти дванадцять чи навіть більше. Копії роблять так: виливають із паризького гіпсу дві половинки обличчя в двох формах і потім склеплюють їх докупи. Всю цю роботу звичайно виконують італійці в цій самій кімнаті. Готові погруддя ставлять на стіл у коридорі, щоб висушити, а потім запаковують. Це все, що він може сказати нам.

Але фотографія справила на хазяїна надзвичайне враження. Його обличчя спалахнуло гнівом, брови насупились над блакитними тевтонськими очима.

Оцей негідник! — вигукнув він. — Так, я чудово його знаю. Моя майстерня завжди мала найкращу славу, й лише одного разу в ній побувала поліція — через того чолов’ягу. Він різонув на вулиці іншого італійця ножем і, тікаючи від поліції, забіг до майстерні; тут його і спіймали. Звали його Беппо, а прізвища я не знаю. Я дістав належну кару за те, що взяв на роботу людину з таким обличчям. Проте робітник він був сумлінний, один з найкращих.

— І на скільки років його засудили?

— Поранений залишився живим, і Беппо дістав лише рік ув’язнення. Я не маю сумніву, що він уже на волі, але й поткнутися сюди не посміє. Тут у мене працює його двоюрідний брат; може, він скаже вам, де Беппо.

— Ні, ні! — скрикнув Холмс. — Ні слова братові, ні слова, благаю! Це вкрай важлива справа, й чим більше я беруся за неї, тим серйознішою вона здається мені. Ви записали в книзі, що продали ці копії третього червня минулого року. А ви можете сказати мені, якого дня заарештували Беппо?

— Тільки приблизно, за платіжним реєстром, — відповів хазяїн. — Так, — провадив він, перегорнувши сторінки, — останню платню він одержав двадцятого травня.

— Дякую, — мовив Холмс. — Не буду більше марнувати вашого часу й надокучати вам.

Попросивши на прощання нікому не казати про нашу розмову, ми залишили майстерню й знову повернулися до західної частини міста.

Полудень давно минув, коли ми нарешті вирішили попоїсти в якомусь ресторані. Біля входу продавали газети з заголовками «Злочин у Кенсинґтоні. Убивця — божевільний», з чого було видно, що містерові Горейсу Гаркеру пощастило все-таки надрукувати свій допис. Два стовпчики були заповнені докладним описом усіх цих подій. Холмс розгорнув газету на столику й читав, не припиняючи їсти; зо два рази він навіть засміявся.

— Усе гаразд, Ватсоне, — сказав він. — Послухайте-но:

«Приємно усвідомлювати, що різних думок про цю пригоду не може бути, бо містер Лестрейд, один з найдосвідченіших агентів поліції й містер Шерлок Холмс_у славнозвісний детектив-консультант, дійшли єдиного висновку, що химерний ланцюг подій, які скінчилися так трагічно, свідчить радше про шаленство, Ніж про злочин. Отже, викладені нами факти не можна пояснити нічим іншим, крім як божевіллям».

• Предыдущая
• 40/106
• Следующая