Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 15

• Предыдущая
• 15/106
• Следующая

— Те, що слідів пороху немає, ні про що не свідчить, а те, що вони є, свідчить про все, — пояснив Холмс. — Якщо порох не витруситься з погано налаштованого набою, то він не залишить жодного сліду, хоч би скільки разів стріляли. Гадаю, що тіло містера К’юбіта можна прибрати. Вам, докторе, не вдалося, напевно, відшукати кулю, яка поранила леді?

— Це потребує важкої операції. Але в револьвері залишилося ще чотири набої. Пострілів було два, ран — так само дві, тож долю кожної кулі можна легко з’ясувати.

— Це лише вам здається, — заперечив Холмс. — А що ви могли б сказати щодо тієї кулі, яка пробила край вікна?

Він несподівано обернувсь і вказав своїм довгим тонким пальцем на дірку, пробиту в нижній поперечці віконної рами, десь на дюйм над підвіконням.

— Святий Юрію! — вигукнув інспектор. — Як вам пощастило це побачити?

— Я шукав її.

— Чудово! — мовив сільський лікар. — Ви маєте рацію, сер. Отже, був третій постріл і мала бути третя особа. Але що це за особа й куди вона поділася?

— Це загадка, яку ми зараз спробуємо розгадати, — відповів Шерлок Холмс. — Ви пам’ятаєте, інспекторе Мартіне: коли служниці сказали, що, повибігавши зі своїх кімнат, вони відчули запах пороху, то я зауважив, що ця обставина винятково важлива?

— Так, сер. Але, правду кажучи, я не все зрозумів.

— Це доводить, що увесь той час і двері, й вікно в кімнаті були відчинені. Інакше запах пороху не розійшовся б так швидко по всьому будинку. Для цього потрібен протяг. І двері, й вікно були відчинені на дуже короткий час.

— Чому ви так вважаєте?

— Бо на свічці майже немає нагару.

— Справді! — вигукнув інспектор. — Справді!

— Переконавшись, що вікно під час трагедії було відчинено, я зробив висновок, що тут брала участь і третя особа, яка стояла на вулиці й вистрелила у вікно. Будь-який постріл, націлений у ту особу, міг пробити дерев’яну поперечку рами. Я її оглянув і справді знайшов слід від кулі!

— А як тоді вікно виявилося зачиненим?

— Жінка зачинила його мимоволі. Зачинила й завмерла... Овва, що це таке?

То була жіноча сумочка, що лежала на столі в кабінеті, — гарна маленька сумочка з крокодилячої шкіри, оздоблена сріблом. Холмс відкрив її й витрусив на стіл усе, що там було. Всередині лежало двадцять п’ятдесятифунтових банкнот, перев’язаних гумкою, й більше нічого.

— Візьміть із собою, це фігуруватиме на суді, — мовив Холмс, передавши сумочку з грошима інспекторові. — Тепер нам треба з’ясувати питання про третю кулю. З пробоїни в поперечці рами зрозуміло, що стріляли з кімнати. Я хотів би ще раз поговорити з місіс Кінґ, куховаркою... Ви казали, місіс Кінґ, що вас розбудив гучний постріл. Чи не хотіли ви сказати цим, що перший постріл здався вам гучнішим за другий?

— Я почула його крізь сон, і мені важко судити, сер. Постріл здався мені дуже гучним.

— А ви не думаєте, що то були два постріли, які пролунали водночас?

— Не можу сказати напевно, сер.

— А я гадаю, що саме так і було. Здається, інспекторе Мартіне, що в цій кімнаті ми вже не відшукаємо нічого цікавого. Якщо ви згодні піти зі мною, то погляньмо, чи немає чого нового в садку.

Під вікном кабінету була клумба з квітами, й тільки-но ми підійшли до неї, як із подивом побачили, що квіти потолочено і на м’якому ґрунті відбилися чіткі сліди ніг. То були сліди великих чоловічих черевиків із довгими й гострими носакамй. Холмс нишпорив у траві й листі, немов гончак, що шукає поранену дичину. Раптом він радісно скрикнув, присів і підняв із землі невеличкий мідяний циліндрик.

— Так я й думав, — сказав він, — револьвер був з відбивачем. Ось вона, третя гільза. Як на мене, інспекторе Мартіне, нашу справу майже закінчено.

На обличчі сільського інспектора застиг вираз захоплення саме тим, як швидко і майстерно Холмс здійснює розшуки. Спершу він намагався відстоювати власну думку, але тепер здивувався до такої міри, що ладен був в усьому коритися Холмсові.

— Кого ж ви підозрюєте? — спитав він.

— Про це я скажу згодом. У цій загадці є кілька деталей, які я досі не можу пояснити вам. Зараз я вже так далеко зайшов у своїх розшуках, що краще буде трохи зачекати, а тоді вже пояснити все відразу.

— Як собі хочете, містере Холмсе, аби лиш убивця не втік.

— Я не маю наміру чогось від вас приховувати, але в розпалі справи не можна марнувати час на довгі й докладні пояснення. Всі нитки злочину в моїх руках. Якщо навіть ця леді ніколи не прийде до тями, ми зможемо відтворити всі події тієї ночі й домогтися правосуддя. Спершу я хотів би дізнатись, чи нема тут поряд заїзду під назвою «Елрідж».

Допитали слуг, але ніхто з них не чув про такий заїзд. Лише хлопець-конюх несподівано пригадав, що за кілька миль звідси, коло Іст-Рестона, мешкає фермер з таким прізвищем.

— Ця ферма далеко від інших?

— Дуже далеко, сер.

— Там, напевно, ще не чули про те, що сталося тут уночі?

— Мабуть, не чули, сер.

Холмс на хвилину замисливсь, і на його обличчі з’явилася лукава усмішка.

— Сідлай коня, хлопче, — мовив він, — я хочу попросити тебе відвезти лист на ферму Елріджа.

Холмс дістав з кишені кілька різних папірців з чоловічками в танці. Сівши в кабінеті до столу, він поклав їх перед собою і взявся до роботи. Нарешті подав хлопцеві листа, наказавши віддати його саме тій особі, якій адресовано, й не відповідати при цьому на жодні запитання. Я встиг побачити на конверті адресу, написану кривим, незграбним почерком, анітрохи не схожим на звичайний чіткий Холмсів почерк. Лист було адресовано містерові Ейбові Слені, ферма Елріджа, Іст-Рестон у Норфолку.

— Гадаю, інспекторе, — зауважив Холмс, — що варто було б викликати телеграмою конвой, бо якщо мої припущення справдяться, то вам доведеться відпровадити до в’язниці вельми небезпечного злочинця. Хлопець, який повезе мій лист, може водночас послати вашу телеграму. Пообіднім потягом ми повернемось додому, Ватсоне, бо ввечері мені треба завершити цікавий хімічний дослід і до того ж наші розшуки невдовзі скінчаться.

Коли хлопець виїхав із листом, Шерлок Холмс віддав наказ слугам: тільки-но будь-який відвідувач захоче побачити місіс Хілтон К’юбіт, слід негайно провести його до вітальні, не кажучи нічого про те, що тут сталося. Він вимагав якнайретельнішого виконання цього наказу. Далі він пішов до вітальні й зауважив, що тепер усе буде зроблено й без нас, а ми повинні лише сидіти й чекати, хто потрапить до наших рук. Лікар подався до своїх пацієнтів, отож у кімнаті зосталися тільки ми з інспектором.

— Я сподіваюся, що допоможу вам провести цей час корисно й цікаво, — мовив Холмс, підсунувши свій стілець до стола й порозкладавши перед собою папірці з фігурками чоловічків у танці. — Перед вами, друже Ватсоне, я мушу спокутувати свою провину: адже я так довго ховався від вас. А вам, інспекторе, вся ця історія буде чудовим професійним уроком. Насамперед я розповім про ті цікаві речі, які стосуються моїх зустрічей з містером Хілтоном К’юбітом на Бейкер-стріт.

Він коротко переповів інспекторові те, що я вже знав.

— Ось переді мною ці кумедні фігурки, що могли б викликати посмішку, якби не стали вісниками такої жахливої трагедії. Я добре знаюся на всіх видах тайнопису і навіть сам написав невеличку розвідку, де розглянув сто шістдесят різноманітних шифрів, але мушу визнати, що цей випадок — для мене цілковита новина. Метою людини, яка винайшла цю систему, було приховати, що ці фігурки мають зміст, і видати їх за безглузді дитячі малюнки.

Але кожен, хто зрозуміє, що ці фігурки відповідають літерам, досить легко розгадає їх за звичайними правилами відгадування шифрів. Перший малюнок був такий короткий, що дав мені можливість зробити лише одне вірогідне припущення, яке згодом виявилось правильним. Я маю на увазі прапорці в руках чоловічків. Вони використовуються лише для того, щоб позначати кінці окремих слів. Більше нічого за першим малюнком я встановити не міг: потрібен був свіжий матеріал. Відвідавши мене вдруге, містер Хілтон К’юбіт привіз три нові малюнки, останній з яких, напевно, мав тільки одне слово, бо в ньому не було прапорців. Два інші малюнки починалися, безперечно, з одного й того самого слова, яке має п’ять літер. Тут мені сяйнула щаслива думка. Листи звичайно починаються з імені людини, якій їх адресовано. Той, хто писав до місіс К’юбіт ці послання, був, безперечно, добре знайомий з нею. Цілком природно, що він звертається до неї просто на ім’я. А ім’я її має якраз п’ять літер: Ельсі. Таким чином я розкрив п’ять літер: Е, Л, Ь, С, І.

• Предыдущая
• 15/106
• Следующая