Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 35

• Предыдущая
• 35/73
• Следующая

- Великих діянь час не применшує, - підтримав Леголас. - Перехід по Стежині Мерців - подвиг, і подвигом залишиться, навіть якщо нікому буде співати про нього.

- Звичайно, так може статися, - кивнув Гімлі. - Арагорн і Гандальф сильно стурбовані. Цікаво, що вони там вирішують? Мені, так само як і Меррі, хочеться, щоб війна скоріше скінчилася. Але якщо ще потрібно буде, я піду з усіма, щоб не зрадити честі свого племені.

- Також і я, - мовив Леголас. - І ще заради любові до короля.

Друзі замовкли і довго ще сиділи в тихому саду, занурені кожен у свої думки. А тим часом воєначальники радилися в наметі Арагорна.

Попрощавшись з Гімлі та Леголасом, Імраель негайно послав попередити Еомера, і вони вдвох поспішили на заклик Арагорна. Його намет стояв неподалік від місця загибелі Теодена. Крім Арагорна і Гандальфа, там уже знаходилися сини Елронда, також викликані на раду.

- Насамперед я повинен переказати прощальні слова намісника Гондору, - почав Гандальф. - «На якийсь час ви, можливо, і здобудете перемогу, - сказав він, - але ви не знаєте усієї сили Чорного Замку. Весь схід під його владою, і усі вони підуть на вас». Я не вважаю це приводом для розпачу, але нам варто визначити, скільки в цьому правди. Палантіри не брешуть, навіть Володар Барад-Дуру не примусить їх до цього. Але він може з їхньою допомогою показати людині, що слабшає духом, картини, котрі сам захоче, або примусити помилково зрозуміти те, що показане. Втім, я не сумніваюся, що, побачивши могутні сили, зібрані в Мордорі і безупинно зростаючі, Денетор побачив правдиву картину. Нас усіх ледь вистачило, щоб вистояти під першим серйозним натиском. Наступні напевно будуть сильніші. У цій війні, як вірно помітив Денетор, у нас немає надії на остаточну перемогу. Зброєю ми її [139] не доможемося - ані відсиджуючись у місті і відбиваючи облогу за облогою, ані роблячи вилазки за Ріку, де ворог має велику перевагу. Інших способів у нас немає. Обережність радить зміцнити всі наші фортеці і чекати. Тим самим вдалося б, мабуть, ще трохи виграти часу для продовження нашого життя.

- Тобто ти пропонуєш замкнутися в Дол-Амроті, Мінас-Тіріті чи Дунхаррані і сидіти, як сидять діти в твердині з піску, чекаючи сильної хвилі? - запитав Імраель.

- Для вас у такій пропозиції не було б нічого нового. Саме це ви і робили при Денеторі, чи не так? Але я казав: так радить обережність. Я ж не прихильник подібної обережності. Важливо тільки зрозуміти, що повної перемоги силою зброї нам не домогтися. Але є ще й інші шляхи. Пам'ятайте, що головна пружина всіх починань Мордору - Перстень Влади, опора Барад-Дуру, надія Саурона!

Ви всі добре інформовані і можете ясно уявити собі стан справ. Якщо Ворог здобуде Перстень, наша мужність виявиться марною; Саурон отримає повну і швидку перемогу і до кінця світу не залишиться надії на подолання його влади. Але якщо Перстень буде знищено, Саурон загине: адже він втратить найціннішу частку своєї сили, невіддільну від його єства; все, чого він домігся за допомогою Персня, розпадеться, і він буде повалений навіки, стане лише злим духом, позбавленим оболонки.

Можуть у майбутньому з'явитися й інші виплодки зла, адже Саурон був лише слугою і поплічником справжнього Володаря Тьми, але не будемо заглядати в майбутнє, доки тут і зараз не винищимо весь бур'ян, щоб залишити нащадкам ріллю, готову для сівби. А як вони розпорядяться спадщиною - вже не наш клопіт, на це ми вплинути не зможемо.

Саурон усе це добре знає. Йому відомо, що загублений ним скарб знову виплив з глибин часу. Але де він? Довідатися про це йому поки що не вдалося, і його мучать сумніви. Якщо Перстень у нас, між нами є люди досить сильні, щоб ним скористатися. Чи правильно я здогадався, Арагорне, що ти викликав Ворога через палантір Ортханку?

- Перед від'їздом з Гірського Рогу я вирішив, що час настав і палантір не випадково потрапив до мене. Це сталося за десять днів після того, як Хранитель Персня пішов [140] від водоспадів Раурос на схід. Я задумав відвернути Око Саурона від його земель. Нечасто викликали його на бій з того часу, як він відновив Чорний Замок. Але якби я знав, як швидко прийде відповідь, то, мабуть, не ризикував би. Доля Мінас-Тіріту висіла на волосині.

- Я одного не розумію, - сказав Еомер. - Ти, Гандальфе, вважаєш, що всі зусилля будуть даремні, якщо Саурон відшукає Перстень. Та хіба він не відмовився б від свідомо невдалого нападу, підозрюючи, що Перстень у нас?

- Він не впевнений, - пояснив Гандальф. - Також він не збирався марно очікувати, поки супротивник зміцніє, як це робили ми. Користатися Перснем ми навчилися б не відразу. До того ж він може мати лише одного справжнього хазяїна. Можливо, Саурон розраховує, що між нами виникне суперечка за володіння Перснем; якби переміг найсильніший, відіпхнувши усіх інших, Саурон, вчасно це врахувавши, міг би дещо вигадати. Тому він напоготові. Він багато бачить, багато чує. Назгули продовжують кружляти над нами. І сьогодні вдосвіта вони літали над Пелен-нором, хоча втомлені люди міцно спали і їх не почули. Ворог усе помічає: відродження зламаного меча, сприятливий для нас вітер з Моря, несподіваний розгром ударних загонів, загибель вождя назгулів. Око невідривно стежить за нами, воно осліпло до всього іншого. І нам потрібно відволікати його увагу на себе якомога довше. У цьому і полягає моя рада: Персня ми не маємо, мудрість (чи нерозсудливість?) підказала нам відіслати його туди, де він може бути знищений, а не чекати, доки він знищить нас. Тепер нам залишається відволікати Саурона від єдиної дійсної для нього небезпеки, підкріпивши у такий спосіб можливості Хранителя Персня, щоб він виконав своє призначення.

Можна продовжити те, що почав Арагорн, змусити Ворога випустити останні стріли із сагайдака: виманити у відкрите поле, нехай залишить без заслону власні володіння. Для цього доведеться, не гаючись, виступити йому назустріч. Ми послужимо йому принадою, він неминуче вважатиме нашу зухвалість свідченням появи Персня. І він подумає: «Ось як! Занадто поспішно і занадто далеко зайшов новий хазяїн. Нехай підійде ближче, а тоді я його заманю в пастку, звідки йому не виплутатися, і розтопчу [141] його, а скарб, що він з таким нахабством привласнив, знов стане моїм, тепер уже назавжди!»

На жаль, коли риба і потрапляє на гачок, принада залишається в її пащі. Скоріше за все, ми загинемо далеко від друзів і рідного краю і не побачимо наслідків перемоги. Але, на мою думку, обов'язок велить нам діяти саме так. До того ж, сидячи тут, ми загинемо напевно, загинемо, знаючи, що новим, кращим дням ніколи не бувати.

Довго, довго мовчали семеро радників. Нарешті першим заговорив Арагорн:

- Я почав, мені і йти до кінця. Ми зараз на межі між порятунком і загибеллю; якщо завагаємось - неминуче впадемо. Варто прислухатися до Гандальфової поради. Якби не він, усе давно пропало б. Нині його давнє протиборство з Сауроном дійшло до останньої межі. Але я не наполягаю. Вирішуйте кожен для себе.

Ерлоїр відповів відразу:

- Ту саму пораду передавав тобі батько наш Елронд. Для того ми і поспішали сюди з далекої півночі. Невже ми повернемо назад? Ми з тобою!

- Я не все збагнув, - промовив Еомер, - і мало розуміюся на складних і таємних справах. Але я знаю: Арагорн врятував мене і моїх людей. Ми підемо за ним.

- Ну, а я вважаю себе підлеглим Арагорна, - сказав Імраель. - Навіть якщо він не наполягає, я піду за ним. Але поки що я заміняю Намісника Гондору і повинен подбати про місто і народ. Тут потрібна обачність. Якщо іскра надії ще жевріє, прикро буде повернутися з перемогою до сплюндрованої країни та зруйнованого міста. А якщо ми всі підемо в похід, це може статися. Судячи з відомостей Еомера, на правому крилі супротивника залишилася ще одна армія. Цілісінька!

- Я і не пропоную залишати місто беззахисним, - пояснив Гандальф. - Для здійснення нашої мети не потрібно насправді погрожувати Сауронові, треба лише спокусити його. Важливіше за все - швидкість. Скільки людей ви можете зібрати і приготувати - щонайбільше за два дні? Це повинні бути люди хоробрі, що усвідомлюють небезпеку і готові добровільно йти їй назустріч.

• Предыдущая
• 35/73
• Следующая