Північна Одіссея - Лондон Джек - Страница 31

• Предыдущая
• 31/101
• Следующая

Кожна часточка його тіла криком кричала, спонукуючи підстрибнути і виступити проти невидимої небезпеки, але розум його придушив паніку, і він так і лишився сидіти навпочіпки, тримаючи в руках шматочки золота. Він не наважувався озирнутися, але вже збагнув: щось є позад нього і над ним. Чоловік удав, що його дуже зацікавило золото, яке він тримав у руках. Він став роздивлятися його з усіх боків, повертаючи сюди-туди і стираючи з нього бруд. І увесь цей час він знав, що Хтось стоїть позаду і, зазираючи йому через плече, теж дивиться на золото.

Не перестаючи удавати зацікавленість шматками золота в руці, старатель уважно прислухався і почув, як дихає та істота, що стояла позад нього. Його очі понишпорили по землі попереду, шукаючи хоч якусь зброю, але побачили лише видобуте золото, абсолютно непридатне в цій екстремальній ситуації. Так, поруч було кайло, яким можна було скористатися при нагоді, але такої нагоди зараз не було. І старатель збагнув, у яку страшну халепу потрапив. Він сидів у вузькій ямі сім футів завглибшки. Голова його перебувала нижче поверхні ґрунту. То була пастка.

А він так і сидів навпочіпки — спокійний і зосереджений. Але розум його, оцінюючи кожний чинник, робив висновок про повну безнадійність ситуації. Старатель продовжував зчищати бруд із золота і кидати його шматочки в ківш. І більше він нічого не міг вдіяти. Однак він знав, що рано чи пізно йому доведеться підвестися і повернутися обличчям до тієї небезпеки, що дихала у спину. Спливав час, і з кожною хвилиною він дедалі ясніше усвідомлював, що наближається хвилина, коли він мусить випростатися, або — і від цієї думки холодна мокра сорочка знову прилипла до його тіла — йому доведеться зустріти смерть, сидячи навпочіпки над своїм скарбом.

Зчищаючи землю із золота, він продовжував сидіти і розмірковувати — як же йому краще підвестися. Можна різко підскочити і, щосили чіпляючись руками та ногами за стінки ями, вистрибнути з неї й кинутися на того, хто стояв на рівненькій поверхні позаду і випромінював загрозу. А можна підвестися удавано повільної недбало і скоса зиркнути на істоту, що стояла позаду. Його інтуїція і кожна войовнича клітина тіла виступали за те, щоб прожогом вискочити з ями. Але інтелект і досвід схилялися до повільної й обережної зустрічі з істотою, яка становила загрозу і яка залишалася невидимою. Але поки чоловік роздумував, пролунав оглушливий гуркіт. У ту ж мить він отримав запаморочливий удар у лівий бік спини, і від точки удару по всьому тілу враз поширився пекучий вогонь. Він високо підскочив, але, не встигнувши випрямитися, впав. Тіло, скоцюрбившись, як раптово обпалений полум'ям листок, упало вниз. Груди вдарилися об ківш із золотом, а обличчя вперлося в купу землі та породи. Через тісноту на дні ями ноги переплелися і підігнулися, а потім кілька разів конвульсивно тріпнулися. Тіло старателя затряслося, як у малярійній лихоманці. Його легені повільно розширилися, і почулося глибоке тяжке зітхання. Потім повільно, дуже повільно повітря вийшло з легенів; тіло обм'якло і непорушно застигло.

Над ямою стояв якийсь чоловік з револьвером у руці і вдивлявся вниз. Довго й уважно дивився він на впале навзнак непорушне тіло, що лежало на дні. Потім чужинець сів на край так, щоб йому було все добре видно, і поклав револьвер на коліно. Засунувши руку в кишеню, він витягнув звідти шматок коричневого паперу і кинув на нього дещицю тютюну. Ця комбінація перетворилася на коротку і товсту цигарку з підігнутими всередину краями. І жодного разу чужинець не відірвав погляду від тіла на дні ями. Запаливши цигарку, він повільно, з насолодою зробив глибоку затяжку. Курив чужинець повільно. Одного разу цигарка згасла, і він запалив її знову. І увесь цей час він не зводив очей з тіла, що лежало внизу.

Нарешті від викинув недопалок і підвівся, а потім підступив до ями. Спершись об її краї обома руками і тримаючи у правій револьвер, він напружив м'язи і став повільно спускатися вниз. Коли до дна залишився ярд, чужинець ослабив руки і зістрибнув униз.

Та як тільки його ноги торкнулися дна, він побачив, як руки старателя рвучко випросталися, і відчув на своїх ногах їхню залізну хватку. Старатель миттю смикнув чужинця за ноги і перекинув його. Стрибаючи у яму, чужинець підняв руки, і тому в той момент револьвер опинився в нього над головою. Зі швидкістю не меншою, аніж швидкість рук, які схопили його за ноги, він рвонув револьвер униз. Ще перебуваючи в польоті, ще не встигнувши впасти на землю, він натиснув на курок. У замкнутому просторі постріл пролунав оглушливо. Яма наповнилася димом, і йому нічого не стало видно. Він гепнувся спиною на дно ями, і в ту ж мить на нього швидко, як кіт, наскочив старатель. Та навіть тоді, коли він придушив чужинця зверху, той зігнув свою праву руку і спробував вистрелити, але в цей момент рудокоп торохнув його ліктем по руці. Ствол підскочив догори, і куля глухо вдарилася в стінку ями.

Мить — і чужинець відчув хватку старателя на своєму зап'ясті. Тепер боротьба точилася за револьвер. Кожен чоловік намагався повернути його у бік супротивника. Дим почав вивітрюватися з ями, і чужинець, лежачи на боці, вже почав був трохи бачити. Але раптом у цю мить його засліпила жменя землі, яку кинув йому в очі супротивник. Його хватка на револьвері мимоволі ослабла. Ще мить — і чужинець відчув, як на його мозок обрушилася гримуча темрява, а потім ту темряву поглинула ще більша темрява — вічна.

Але старатель стріляв і стріляв, аж поки в револьвері не скінчилися патрони. А потім відкинув його вбік і всівся на ноги убитого.

Він судомно хлипав і ловив ротом повітря. «Ах ти ж гидотна падлюко! — проказав він, важко дихаючи. — Йшов за мною по сліду, підождав, поки я виконаю роботу, а потім — у спину мені стріляєш?!»

Рудокоп ледь не заплакав від люті й виснаження. Повернувшись, він придивився до обличчя мерця. Воно було присипане землею та камінцями, і тому важко було до пуття роздивитися його риси.

«Уперше бачу цю сволоту, — зробив висновок старатель, завершивши свій огляд. — Ясна річ, це — звичайнісінький злодюжка, чорти б його забрали! І воно стріляє мені в спину, ви тільки уявіть собі! Воно стріляє мені в спину!»

Він розстебнув сорочку і помацав свій бік — спереду і ззаду.

«Ти диви: пройшла наскрізь — і хоч би що! — вигукнув він радісно. — Б'юся об заклад, він знав, куди цілив, але смикнув револьвер, коли натискав на курок, — гидотний слимак! Та я показав йому, де раки зимують! Показав, як на вербі груші ростуть!»

Він знову помацав пальцями кульовий отвір у боці, і тінь занепокоєння промайнула по його обличчю. «Схоже, ця дірка не на жарт розболиться! — виснував старатель. — Тож чим скоріше я вшиюся звідси і заштопаю її, тим краще буде для мене».

Виповзши з ями, він пішов униз по схилу до свого табору. Через півгодини він повернувся, ведучи за собою в'ючного коня. З-під розстебнутої сорочки виглядало ганчір'я, яким він наспіх перев'язав свою рану. Ліва рука його рухалася повільно і незграбно, але все одно — рухалася. Зробивши петлю з кріпильної мотузки, він піддів її під пахви мерця і витягнув його конем з ями, а потім заходився збирати своє золото. Старатель працював кілька годин поспіль, часто зупиняючись і даючи перепочинок ослаблій лівій руці і вигукуючи: «І цей гидотний слимак вистрелив мені в спину! Ах ти ж гидотний слимак!»

Зібравши увесь свій скарб і надійно замотавши його у пакунки з ковдри, він оцінив його вартість.

«Тут — чотириста фунтів, інакше не зійти мені з цього місця, — виснував він. — Ну, двісті з них — це кварц та земля, у залишку маємо двісті фунтів золота. Білле, прокинься! Двісті фунтів золота! Сорок тисяч доларів! І вони — всі твої! Усі твої!»

Він захоплено почухав потилицю — і раптом намацав на голові якийсь незвичний рубець. Помацав далі — і виявилося, що той рубець був кілька дюймів завдовжки. То була борозна на його голові, проорана другою кулею.

Він розлючено підійшов до мерця.

«Яка ж ти сволота! — накинувся він на нього. — Яка ж ти сволота! Але я дав тобі чортів — на тому світі вистачить! Я навіть тебе пристойно поховаю. Ти б для мене такого ні за що не зробив».

• Предыдущая
• 31/101
• Следующая