Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 52

• Предыдущая
• 52/103
• Следующая

Нічна темрява припинила бій.

Увечері в козацькому таборі гучно залунали величезні тулумбаси, що в них били довбиші. Запорожців кликали на Раду, і вони, похапцем закінчуючи вечерю, збирались у величезне коло, вибравши для цього чималеньку галявину за обозом.

Стояли мовчки. Всі вже знали, для чого зібрано Раду, і тепер кожен задумався над тим, чию сторону зайняти у виборі гетьмана. Лише подекуди велися неголосні розмови й потріскували дрова у величезних багаттях. Нарешті з'явився хорунжий із великою хоругвою Війська Запорізького і постановив її у центрі кола. Вдруге вдарили литаври. Військова і полкова старшина вийшла у коло, несучи кожен свій знак гідності: суддя — велику срібну печатку, писар — перо і срібний каламар, осавул — малу булаву, полковники — перначі. Вийшовши на середину кола, старшини вишикувалися за старшинством своїх чинів і кланялися на всі чотири сторони товариству. Прийшов панотець у ризах і за звичаєм почав молебень. Чубаті козацькі голови схилилися додолу, руки без упину клали хрести.

Після служби вийшов старий сивочубий запорожець, несучи на оксамитовій подушечці гетьманську булаву, за ним, по двоє в ряд, ішли «військові товариші». Останніми — Сагайдачний і Бородавка.

Бородавка дуже змарнів за ці дні, що був під охороною, і навіть у примарному світлі кабиць був помітний хворобливий блиск в очах і бліда шкіра на схудлому обличчі. По всьому було видно, що гетьман сильно нервується. Дорогий жупан, абияк накинутий на плечі, увесь час злазив, і Бородавка нервовими жестами поправляв його. Незважаючи на це, хода гетьмана була пружною і впевненою. Сагайдачний спинився біля полковника Дорошенка, а Бородавка вийшов на середину. Рукою притримував дорогоцінну турецьку шаблю. Вийшовши на середину, зняв шапку і вклонився.

— Добридень, панове молодці! Дякую, що зібралися. Вірю в вас і знаю, що справедливо вирішите долю гетьманства. Тож питаю, чи не бажаєте вибрати собі нову старшину і нового гетьмана. А якщо так, то вирішити долю старого. Водив я вас, як міг, гетьманував так, як вважав за потрібне. Тепер ваша воля.

Сказавши це, Бородавка схилив голову, очікуючи, що скажуть козаки. Легенький вітерець куйовдив довжезний оселедець на голеній голові — Бородавка носив оселедець за січовим звичаєм.

У натовпі почався шепіт, що поступово переходив у дедалі голосніший гамір.

— Геть! — раптом пролунав крик із натовпу, примушуючи Бородавку здригнутися. Через хвилину все потонуло в криках, що ними козаки виявляли або прихильність до гетьмана, або навпаки. Останніх було значно більше.

Бородавка підняв руку і зачекав, доки козаки трохи притихнуть. Через хвилину стало тихіше.

— Перед тим як судити, подумайте, куди вас привели? За що кров ллєте? Га? З початку битви ляхи лишень сьогодні до роботи взялись. А ви тиждень б'єтесь, і за що? За сорок тисяч злотих? Тьху! Знаєте, скільки братчиків уже полягло? Ні? То я скажу! Чотири тисячі тільки у шпиталях, а ще три тисячі вже відкозакували, земля їм пухом!

— До чого ти ведеш, Яцьку? — виступив наперед Сагайдачний. — Така наша доля козацька.

— Така, та не така. Турки обіцяли нас не чіпати, як до ляхів не прийдемо! Обіцяли або Кам'янець, або Київ столицею козацької держави зробити. А ляхи що? На тобі, Боже, що мені негоже! По золотому на козака!

— Самі заробимо! — почувся голос.

— Бусурман били і битимемо! — підтримав другий.

— То так, — відповів Бородавка, — але не треба було поспішати. Най би собаки одна одній горлянки перегризли, а ми б зачекали. А тепер що? На Поділля вже пішли татари Джанібек-Ґіреєвого молодшого брата Нуреддіна. Застогне Україна. Хто тепер людей оборонить, як ми тут? Знов ясир тисячами до Перекопу потягнеться.

— Що ти нам за татар брешеш? Ти скажи, де припасу взяти, скоро солому їстимемо! — почувся той самий голос із натовпу.

Козаки схвильовано загули. Ця тема була близька кожному: припасів в обозі обмаль. У деяких полках закінчувалися навіть сухарі.

Бородавка хотів щось відповісти, але його вже ніхто не слухав.

— А чатами до чого добавився? Скільки людей пропало?

— Браття! Та він бусурманам продатися хотів!

— У Дністер паскудника! Утопити!

— Покинь, скурвий сину, своє гетьманство, бо ти вже козацького хліба наївся! Іди собі геть, негідний сину, ти не для нас!

— Забрати в нього булаву! Забрати!

— Братця! Та він свій, з сіроми, не дука!

— Дарма! У Дністер!

— Київ йому скуштувати!

Бородавка стояв нерухомо, високо піднявши голову, і з виразом огиди дивився на присутніх. Він уже давно зрозумів, що симпатії козаків не на його боці, і тепер чекав, доки закінчиться потік лайки, яка сипалася на нього з усіх боків.

Нарешті несамовитий крик почав ущухати. Чітко і ясно лунали два фатальних слова «Смерть собаці!» Нечисленні крики на захист гетьмана потонули у кровожерливих вимогах невідкладної страти. Через десять хвилин Рада прийняла одностайне рішення: стратити гетьмана.

Бородавка хижо посміхнувся. Очікування видалося важчим, ніж сам вирок, — він сприйняв його цілком спокійно. Одягнув на голову шапку, поправив китицю. Неквапно застібнув на жупані ґудзики. З посмішкою і сміливим викликом в очах оглядав тих, хто ще недавно був під його владною рукою. Важкий погляд обходив натовп оскаженілих, повних ненависті людей. Ці люди не вміли прощати.

— Воля ваша, панове, — спокійний, але гучний голос Бородавки залунав, придушуючи останній гамір. — Що ж… Умів я ворога шарпати, зумію і вмерти, не скиглячи. Така, видно, доля… Але пам'ятайте мої останні слова: чорною буде дяка за роботу вашу криваву! Кров'ю захаркаєте після їхньої винагороди! А ляхи повчать вас розуму… Це вони вміють. Ось і мене навчили. Думаєте, це ви мене до смерті присудили? Ні! Це магнатів справа. Дуже давно їм Яцько Неродич кісткою у горлі. А як став гетьманом, сон утратили! Я їм нічого не дарував: ні унії, ні приниження, ні попраних свобод козацьких. Руки королю не цілував! — Бородавка виразно поглянув на Сагайдачного. Той, знітившись, відвів очі. Бородавка продовжив:

— За Молдавію караєте? За смерть братчиків? Добре чините! По-козацьки! Якби сиділи по запічках та за сорочки бабів трималися, досі б жили, істинно мовлю! А так… Не знаю, кому з нас ліпше, мені, котрий скоро перед Богом стане одвіт тримати, чи вам, обдуреним. Де ж тут козаки?! Де лицарі?! Попихачі ви панські! Бидло! Слухайте Сагайдачного, він допоможе у науці, як католикам чоботи лизати… А за мене най чесна людина свічку поставить і добром пом'яне, така мені дяка наймиліша…

У цілковитій тиші Бородавка зняв із пояса піхви з шаблею і простягнув осавулу. Ганжа мовчки взяв її, намагаючись не дивитися гетьманові в очі. У супроводі судді, осавула й чотирьох озброєних старшин Бородавка залишив козацьке коло. Для нього закінчилась остання в його житті Рада. Постать колишнього гетьмана ніби поменшала в очах навколишніх. І хоча він намагався триматися бадьоро, було помітно, що згорблена спина й згаслий погляд не пасують до веселої посмішки.

Кілька хвилин по тому, як нічна темрява ковтнула Бородавку, царювала мовчанка. Сагайдачний непомітно підморгнув військовому писареві. Той виступив наперед. Оглянув козаків. Прокашлявся й гукнув:

— А тепер, лицарство, маємо вибрати достойного до булави. Та не сперечайтеся довго, ми-бо на війні, тож часу на балачки обмаль. Ну, є серед нас такий?

За розробленим потай сценарієм у коло вибіг сивий дідок із Київського полку, що ним командував після гетьманства Сагайдачний.

– І що тут вибирати? — закричав деренчливим голоском. — Конашевича на гетьманство!

Тиша одразу вибухнула десятками вигуків:

— Сагайдаку панувати, і дурному ясно!

— Виходь наперед, Конашевичу, бери булаву!

З боку полку Івана Зискаря почулися крики на підтримку свого полковника, однак їх відразу заглушило ревіння тисяч горлянок:

— Сагайдачний!

Двоє старих запорожців ввели в коло Сагайдачного. Довга, з сивиною борода спадала на затягнуті у кармазиновий жупан груди, ліва рука підвішена на чорній шовковій хустині. Ледь помітно Сагайдачний пручався і щось говорив до супровідників. У центрі кола зупинився і зняв боброву, з павичевим султаном шапку. Вклонився.

• Предыдущая
• 52/103
• Следующая