Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович - Страница 31
- Предыдущая
- 31/61
- Следующая
Осторонь, по особливій аеровокзальній дорозі, на конвейєрних стрічках рухаються чемодани, скрині, саквояжі, обліплені різнобарвними ярликами готелів п'яти частин світу.
Там і тут мчать на дитячих самокатах, спритно відштовхуючись ніжкою, даруючи пасажирам милі посмішки, гарненькі датчанки, одягнені в уніформу компанії БАБ.
Майже не замовкають радіодиктори. Англійською, французькою, німецькою, іспанською мовами повідомляють про прибуття літаків з Рейк'явіка і Парижа, Праги і Москви, Рима і Мадріда, Делі і Токіо, Анкари і Каїра або оголошують посадку в «каравели», що відлітають у США, Африку; Індію.
Картер жадібно, на повні груди вдихнув повітря далеких мандрів, ніби покружляв на яскраво розмальованому глобусі і відчув себе людиною всіх широт. Про те, що він бос «Відділу таємних операцій», не згадав ні разу.
Та перебувати в такому стані йому судилося недовго.
Перед тим як виїхати з аеродрому, Картер кілька хвилин блаженствував у барі. Палив, пив прославлене карлберзьке пиво і складав програму свого одноденного перебування в Копенгагені — скандинавському Парижі. Зупиниться в готелі «Три соколи». Поснідає, візьме машину і поїде в Кронбсрг, у замок на березі протоки Зунд, що розділяє Данію і Швецію. Там, кажуть, страждав шекспірівський Гамлет. Повернеться додому в обід і замовить квиток на нічний літак до Гааги. Ввечері піде в Тіволі, найвеселіший заклад Копенгагена. Погомонить за квартою пива і порцією гарячих червоних сосисок з студентами, що веселяться у знаменитому шинку «Біля парома» на березі ставу, в якому відбиваються вогні фейерверку.
Приємні роздуми Картера були порушені. Він раптом відчув на собі надзвичайно пильний погляд і змушений був згадати, що він не простий смертний, а працівник важливого управління американської розвідки. Чим же він привернув до себе увагу і, головне, чию? Картер обережно, дуже акуратно оглянувся, байдужими сонними очима пошукав джерело своєї тривоги. Люди, які сиділи поблизу, за сусідніми столиками, не звертали на нього ніякісінької уваги. Для них він не існував. А той самотній, згорблений, сивий, з червоними вухами джентльмен, що сидить на високому стільці біля стойки бармена, теж не підозрює про його існування. У спини немає очей.
Картер заспокоївся. Даремна тривога. Проте, на всяк випадок, він розплатився і вийшов з бару.
Продираючись крізь юрбу пасажирів до виходу, Картер забув про цю дрібну подію. Але, сідаючи в таксі, він змушений був згадати про неї. Йому здалося, що в людському потоці, перед дверима вестибюля, майнула сива, з червоними вухами голова джентльмена, який кілька хвилин тому сидів у барі на високому стільці.
Стежать? Хто стежить? Картер безжально відкинув свій датський план, який обіцяв приємні розваги. До готелю «Три соколи» він не поїхав, а попрямував у генеральне сасовське агентство і замовив квиток на перший літак до Голландії.
Кордон будь-якої країни відкритий перед паспортом, проштемпельованим орлиною печаткою США. Без ніякої візи можеш розгулювати по Західній Європі, витрачаючи долари.
У літаку, який прямував до Амстердама, Картер не виявив небезпечного джентльмена з сивою головою і червоними вухами.
Замість копенгагенського сніданку Картеру довелося з'їсти сасовський, оплачений разом з квитком.
У Голландії Картер прожив добу без ніяких турбот, зовсім спокійно. Обідав в Амстердамі, вечеряв у Гаазі, розважався в нічних кабаре Роттердама, ночував на березі Північного моря, в курортному готелі «Золотий жук».
Потім перебрався в Іспанію, Італію. Два дні упивався коридою в Барселоні, один вечір гульнув у Мадріді з дорогою, дуже схожою на справжню Кармен, іспанкою. В жаркому Римі жадібно брав усе, що доступно долару. Був у соборі Святого Петра. Піднімався крутими кам'яними сходами на Капітолійський горб. Прохолоджувався в тіні Колізею. Пив мартіні у фешенебельних ресторанах і дешевих тратторіях. Веселився з якоюсь Анжелою, непатріотично настроєною до Італії: жінка ні за що не хотіла брати ліри, вимагаючи зелені заокеанські папірці.
Картер був невтомний у своїй веселій подорожі по Європі. Пив, їв, гуляв, хотілося йому всього. Жодного разу погане передчуття не кольнуло серце, жодного разу не майнула думка, що це бенкет у чуму, прощання з життям під гуркіт ярмарочних барабанів, під утробний регіт куплених принцес.
Останні дні відпустки Картер вирішив провести у Франції. Два сонячних дні лежав на Лазурному березі, купався, пірнав, катався на яхті.
Увечері спокійно, не втрачаючи розуму, грав у казіно Монако. Хто, потрапивши у це князівство рулетки і карт, утримається від спокуси пограти?
Своє перебування у світі живих він завершив Парижем. Міг би зупинитися в розкішному готелі Єлисейських полів. Не захотів. Вибрав скромний готель на одній тихій вулиці, що межує з Великим бульваром. Готель «Бержер» — улюблене пристановище англійців і американців.
Париж. Тихий ранок. Сонце освітлювало тільки залізний прапор на Ейфелевій башті. Густа прохолодна тінь і нічна роса вкривали місто. Погасли лампіони на Єлисейських полях. Померкли вогні біля місць розваг на бульварі Кліші.
Робочий люд поспішає в метро, на задні відкриті площадки приземкуватих муніципальних автобусів, мчить на стареньких велосипедах, обабіч магістралей, крокує пішки бульварами.
В усі кінці від Центрального ринку рухаються фургони з продуктами і візки зеленярів. Гуркочуть жалюзі на вікнах і дверях молочних, булочних, бістро,
В цей час, час трудових людей, Рандольф Картер почав свій паризький день.
Забігши в бістро, він поспіхом випив чорної кави і поринув у хмільний вир Парижа.
На ньому був світлий костюм, м'яка з відкритим коміром сорочка, гостроносі замшеві мокасини.
Впевнений у тому, що всі земні блага йому доступні, Картер з нахабно щасливим блиском в очах крокував бульварами. Хто знає, чи доведеться побувати тут ще раз ось таким — молодим, багатим, щасливим.
Терся серед туристів під таємничо похмурим склепінням Собору Паризької богоматері, милувався його кольоровими вітражами, вливався разом з потоком іноземців у строкаті, наче ярмаркові балагани, крамнички Сіте, купляв дешеві сувеніри, щоб потім кинути їх у Сену або лишити десь на лавці.
Як знавець рився в книжкових розкладках букіністів, які розмістилися в тіні каштанів, біля гранітного парапету набережної.
Ні, Картера вабило не старе вино рідкісної книги, виданої двісті років тому. Цікавила не гравюра, віддрукована лише в одному примірнику. Гортаючи старі пожовклі сторінки, він вдихав глибоку затхлість старовини і відчував себе справжнім парижанином.
Вісім днів і ночей перебував Картер у личині звичайної людини. Жив безтурботно, без душевної напруженості, яка старить і сушить більше за будь-яку хворобу, не дозволяє втішатися життям, навіть тоді, коли у тебе кишені повні доларів. Не озирався на вулиці, боячись переслідувача. Не носив із собою ампули з отрутою. Не клав, лягаючи спати, під подушку револьвера. Не хапався за кишеню, в якій лежав ключ од вогнетривкого сейфа. Словом, все було гаразд. І раптом біля букініста на нього знову навалилося те, що так стривожило на аеродромі Каструп.
Риючись у книгах, Картер відчув на собі чийсь уважний погляд. Хто? Знову сивий джентльмен?
Тепер уже не вкрадливо, як у Копенгагені, а різко повернув голову, сподіваючись перехопити чужий погляд. Не встиг! Чоловік, який стояв недалеко, уважно розглядав величезний фоліант у шкіряній палітурці з золотим тисненням — альбом Доре з ілюстраціями до біблії.
Картер кашлянув, запитав по-французьки:
— Пробачте, мсьє. Це справжній Доре?
Чоловік був настільки заглиблений у свою справу, що не почув запитання. Він, мабуть, і не бачив, хто стоїть позаду — людина чи стовп.
«Паніка, дорогий мій!» — Картер вклонився старому букіністові і тихо побрів вздовж Сени. Відійшовши кроків на п'ятдесят, швидко оглянувся. Любитель старих книг зосереджено, стоячи спиною до Картера, вивчав Доре.
«Так, чиста паніка», — зрадів Картер.
- Предыдущая
- 31/61
- Следующая
