Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович - Страница 30

• Предыдущая
• 30/61
• Следующая

Вільсон, одержавши п'ятдесят мільярдів доларів, розподіляє воєнні замовлення між своїми соратниками — королями компаній по виробництву моторів, літаків, кораблів, вугілля, нафти. Цих королів не треба далеко шукати. Вони отут поряд, у Білому домі. Члени уряду Айка за сумісництвом посідають пости у 86 найбільших фінансово-промислових корпораціях. Дволикі американці: банкіри і міністри, промисловці і державні радники, торговці і посли.

Молодший Даллес, Аллен, теж банкір. Під час другої світової війни жив у Швейцарії, видаючи себе за американського ділка, якому страшенно подобається високогірне повітря Альп. Насправді ж Аллен керував європейським центром американської розвідувальної служби, був попередником Артура Крапса.

Після взаємних вітальних вигуків, запитань і відповідей, якими звичайно. обмінюються люди, котрі давно не бачилися, четверо великих босів і п'ятий, трохи менший, зайняли свої місця за столом.

О, якби чули люди, про що вони балакали!.. Будь бог на небі, він негайно відступився б од братів Даллес і К°.

Перший забрав слово Даллес-старший. Мутними неживими очима він пильно розглядав «Бізона» крізь опуклі скельця окулярів і промовляв глухим старечим голосом:

— Ми уважно ознайомилися з вашим проектом. Вважаємо, те, що ви намітили, допоможе забезпечити перетворення в життя «Проблеми № 1». Але, природно, у нас є ряд запитань і поправок. Насамперед — долари. Ви гадаєте, що операція коштуватиме тридцять мільйонів. Так?

— Так! Якщо це багато, я згоден переглянути.

— Ні, це не багато. Мало! Дуже мало! Ми підвищуємо ціну операції до п'ятдесяти мільйонів доларів! — Даллес-старший при цих словах так пожвавішав, так різко і натхненно змахнув рукою, що твердий манжет сорочки висунувся з рукава піджака і майже закрив вузлуваті подагричні, з великими білими нігтями, пальці. — Ви просите, щоб вам допомагало два з'єднання «людей закону Лоджа». А ми віддаємо у ваше цілковите розпорядження дюжину таких з'єднань. Ось список, ознайомтеся. — Даллес поклав перед «Бізоном» аркуш паперу, припечатав його кулаком і посміхнувся безкровними жовтими губами. — Цього разу ви виявилися надмірно скромні.

Чарльз Вільсон закивав головою. Містер Ге втомлено опустив повіки на знак схвалення промови державного секретаря. Аллен Даллес перебирав важкі чорні чотки — ознака доброго настрою.

— Всі міністри, всі наші штаби допомагатимуть вам, — вів далі Даллес-старший. — Ви маєте надзвичайні повноваження, У відповідності з цим і розширюйте свій проект. Масштабність! Сміливість! Дерзання! Дійте не озираючись. Згадайте, що зробив Кортес, висадившись на мексіканському узбережжі! Він спалив усі кораблі ескадри, відрізав собі і своїй армії шляхи відступу. Повторюю, дійте не озираючись.

Містер Ге посміхнувся, приховуючи зневагу, викликану недоречною декламацією Даллеса-старшого.

— Джо, а чи не занадто ви того… Поганий той солдат, який, вдершись у розташування противника, не озирається, не шукає вигідних позицій і своїх спільників. — Помічник президента легко, спритно, наче сидів на обертовому стільці, всім корпусом повернувся до «Бізона». — Артур, я маю запитання. Чи вистачить у вас людей в Будапешті, Дебрецені, Мішкольці та інших великих містах Угорщини?

— Так. Цілком, — відповів, не задумуючись, «Бізон». — Вони вже займають заздалегідь підготовлені позиції.

— Чи не замало часу у вас для підготовки? — спитав Чарльз Вільсон.

— Встигнемо! Ми передбачили все, що в силі передбачити людина. Ручуся, моя машина почне працювати за наміченим планом точно в строк.

Даллес-молодший, Вільсон і містер Ге засипали Крапса запитаннями.

Даллес-старший мовчав. Він сказав усе, що хотів. І тепер сидів нерухомо, його погаслий зір, важкі руки благочестиво складені на животі, похмура гідність обличчя і трохи нахилена вправо голова свідчили про те, що він уже віддалився від обговорення, наблизився до неба, веде внутрішню розмову з богом.

Відповідаючи на запитання, «Бізон» мимоволі раз у раз кидав погляд на державного секретаря.

Завжди спостережливий Крапс раптом побачив таке, чого раніше не помічав, не відчував в особі невмолимого, невгамовного борця проти комунізму, борця № 1.

На Джоні Фостері Даллесі були надзвичайно добротні, свіжі, дорогі, зроблені золоторукими майстрами кравецьких, швецьких, галантерейних та ювелірних справ: черевики, штани, сорочка, запонки, персні, годинник, галстук. Але те, що було справжнім Даллесом, одряхліло, віджило свій вік. Такі очі, як у Далеса-старшого, бувають лише у людей, які стоять одною ногою в могилі, — звернуті в себе, розглядають свої численні хвороби, заздрять усьому живому.

«Бізон» чемно відвів погляд од Даллеса-старшого, віддаючи свої симпатії містеру Ге. Цей молодший, перспективніший. Дивлячись на нього, забуваєш, яка доля чекає тебе через три-п'ять років, про те, що й тебе може згубити рак.

Відпочивши в мовчанні, в молитвах до бога, Даллес-старший ожив. У тиші кабінету знову пролунав його хрипкуватий голос, який звик промовляти тільки найвищу мудрість:

— Майте на увазі, Артур: які б не були наслідки операції, ми все одно матимемо виграш. Все одно переможемо ми, чи лишиться червона зірка в Будапешті, чи її викинуть звідти «люди закону Доджа». Нашу перемогу ми порівнюватимемо з перемогою, яку в свій час здобули в Хіросімі і Нагасакі. Так! Угорська бомба вибухне, як перша атомна…

Ще довго засідали тієї ночі «перші американці».

А в Будапешті, саме тоді, коли для нього у Вашінгтоні готували бомбу, сяяло сонце, тисячі й тисячі угорців відпочивали на березі Дунаю: купалися, загоряли на пляжі, бродили по горах і лісах Буди.

Дозрів виноград на сонячних схилах Токаю.

Безтурботно котила свої води повна До краю Тиса. Мирно диміли труби Чепеля.

Були теплі тихі дні, і невидимо насувалась на Будапешт осінь.

Тихо і тепло було й на східних кордонах Угорщини, в горах, звідки тече на угорську рівнину Тиса, — в Закарпатті.

Зразу ж після від'їзду генерала Крапса з важливою місією до Вашінгтона, Картер одержав короткочасну відпустку. Несподівану, позачергову. Це була щедра нагорода шефа за плідну працю Картера у «Відділі таємних операцій». Велику роботу завершено. Вона почалася ранньою весною, не припинялася влітку і вимагала серйозного напруження сил кращих майстрів європейської філії Центрального розвідувального управління. Ця робота має скромну кодову назву «Проблема № 1».

Вклад Рандольфа Картера у цю масштабну, старанно продуману акцію, якій незабаром належало перетворитися в життя, приголомшити світ, був порівняно невеликий, проте Картер пишався тим, що зробив. Мала бджола, а й та працює. Один рядок цієї операції вартий товстого тома історії минулої холодної війни.

Картер вирішив повеселитися в Данії, Голландії, Італії, Іспанії, Франції — шеф не поскупився на долари.

На другий день, провівши генерала, Картер виїхав з Мюнхена. Через кілька годин польоту «каравела» приземлилася в Данії, на аеродромі Каструп, найжвавішому перехресті міжнародних авіаліній. Велетенський аеровокзал — легкий білосніжний бетон, дзеркальне скло, кольорова пластика, — головний аеровокзал Скандинавії, буквально кишів людьми, які чекали посадки на літаки, що прямували в усі кінці світу.

Підхоплений гомінливим натовпом, Картер повільно побрів аеровокзалом. Дивився і радів. Він нікуди не поспішав.

Земний храм повітряних пасажирів сповнений стриманого гулу людських голосів. Здається, ніби всі присутні тут бурмочуть молитви. І кожен молиться своєму богові. Мандрівники — люди всіх кольорів і відтінків — жовті, чорні, коричневі, білі. Японці, іспанці, бразільці, новозеландці, канадці, австрійці, гомінливі, веселі парижани і мовчазні серйозні англійці. В руках у людей сумки й портфелі, пледи й шуби, заховані в прозорі нейлонові мішки. Деяких супроводжують розгодовані, вимиті і надушені собаки в намордниках і маленькі кудлаті песики в попонах, з бантиками на шиях.

• Предыдущая
• 30/61
• Следующая