Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 49
- Предыдущая
- 49/88
- Следующая
Верховної Ради України.
Далі Ви кажете, що до українських комуністів приєдналися російські
політичні діячі, і що працівникам МЗС України довелось нагадати 16
липня ц.р. своїм колегам про неприпустимість втручання у внутрішні
справи України. Виявляється, що й МЗС України стоїть на позиціях,
за якими діяльність ОУН-УПА – це внутрішня справа України. Чи
справді воно так? Чи МЗС України не помиляється в цьому? Чи ж
МЗС України не відомо, що від рук ОУН-УПА-СБ мученицькою смертю
загинуло щонайменше 120.000 польського населення і тому діяльність
ОУН-УПА (і СБ) не може бути байдужою для Польської держави?
Саме тому міністр закордонних справ Польщі 24-го вересня ц.р.
заявив, що «УПА для всіх поляків була злочинною організацією» і що
реабілітація учасників ОУН-УПА була б прийнята в Польщі як «глибоко
несправедлива». Саме злочинна діяльність ОУН-УПА-СБ по відношенню
до польського цивільного населення і брак засудження цього формування
державною владою України й досі стоїть на перешкоді дружньому
співжиттю польського й українського суспільств. Від рук названого
формування мученицькою смертю гинули мирні росіяни, чехи, про
українське цивільне населення в цьому місці не згадуючи. Чи ж може
МЗС Російської Федерації бути байдужим на намагання визнати «бійців
УПА» воюючою стороною, коли структури ОУН Бандери виловлювали
колишніх радянських солдатів (котрі переховувалися у волинських
селян) і розстрілювали їх або душили путами, а трупи вкидали в
колодязі? Ні, справа ОУН-УПА, це не «внутрішня справа України»,
це біль України й суміжних країн, але передовсім України, якого можна
позбутися тільки шляхом розкриття історичної правди про це форму-
вання. Це ж бо проблема, яка стоїть на перешкоді скласти дружні
відносини між українським і польським народами (не між державними
структурами, бо це інша річ, а між народами). Тарас Бульба-Боровець
162
писав у «Відкритому листі до проводу ОУН Бандери» (Оборона України»,
10 серпня 1943 р.) таке: Чи правдивий революціонер-державник може
підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від
вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель?
Йшлося про партію ОУН Бандери. То що ж – держави, яких громадянами
були вирізуванні боївками ОУН Бандери «національні меншості», не
можуть противитись визнанню ОУН-УПА? Пригадаю, що національні
меншості захищаються міжнародним правом. При цьому зразу ж, з
позиції українця, скажу: чи світлу мету – побудову української держави,
можна здійснювати методами народовбивства – «вирізуванням націо-
нальних меншин» і, додам, терором у відношенні до українців?
Ви учасників УПА називаєте бійцями УПА, маючи на думці УПА
як армію. А чи справді УПА була армією? Хто, крім держави, може
творити армію? То, може, Ви вважаєте, що ОУН Бандери 30 червня
1941 року справді прокламувала українську державу? Якщо так, то
розмова з Вами взагалі недоречна. УПА не була ні армією, ні
повстанським рухом, ні партизанкою. Про «армію» я вже сказав, що її
творити може тільки держава, а не якась партія, натомість щодо
«повстанського руху», то в його склад входять виключно добровольці,
тоді коли в УПА вже в травні 1943 року понад 50% були терором,
отже злочинним шляхом, «мобілізовані» українські селяни. Те саме
відноситься до «партизанки» – її учасниками можуть бути послані в
партизанку державою солдати, або ж добровольці, а щодо УПА, слід
повторити, то в її складі були терором «мобілізовані», отже не послані
державою і не добровольці.
Якщо учасники УПА не були ані бійцями (солдатами), ані
партизанами, ані учасниками повстанського руху, то не можна про них
говорити, як про «ветеранів». Не випадково ж Міжнародна Асоціація
Ветеранів ІІ-ї світової війни не прийняла до свого гурту УПА, хоч
ОУН Бандери багаторазово й наполегливо домагалася цього.
У цьому контексті слід поставити запитання: то чим же була УПА?
За визначенням того ж Тараса Бульби-Боровця, збройні відділи ОУН
Бандери мали характер партійних боївок (див. ДАРО, ф. Р-30, оп. 2,
спр. 113, ар. 103-105). Хто ж входив у склад тих «партійних боївок»?
Архівні документи дозволяють на сформулювання досить чіткої відповіді
на це запитання: хребет УПА, тобто її середній і вищий командний
склад, становили члени ОУН Бандери, як правило галичани – колишні
поліцаї в німецькій службі, котрі на наказ ОУН Бандери в березні
1943 року пішли зі зброєю в руках «до лісу» (це в основному середнього
163
рівня командування) і колишні солдати, підофіцери й офіцери батальйонів
Нахтігаль і Роланд, з яких під кінець 1941 року створено 201 батальйон
Schutzmannschaften, розформований під кінець 1942 року, а весною
1943 року вони, на наказ ОУН Бандери, пішли на Волинь формувати
бандерівські збройні відділи, які початково називалися «Українська
Визвольна Армія» (УВА) – див. Літопис УПА, т. 1, с. 46. Названі тут
члени ОУН Бандери створили також хребет підпільної мережі цього
формування й залучили до неї морально сумнівний волинський елемент,
в тому й 16-літніх хлопчаків. До весни 1943 року гітлерівський терор
настільки посилився, що тисячі селян Волині були вимушені перехову-
ватися від переслідування по волинсько-поліських лісах, частина з
них пішла в радянську партизанку, а частину «організувала» ОУН
Бандери, оперуючи гаслами боротьби проти німецьких окупантів.
Але таких було замало, то ж від самого початку існування збройних
відділів ОУН Бандери, тобто від весни 1943 року починаючи, ця ОУН,
застосовуючи терор, узурпуючи право до державної влади, почала
«мобілізувати» волинських селян у ряди організованих боївок. З
архівних документів видно, що у травні 1943 року не менш 50%
учасників бандерівських боївок були «змобілізовані», тобто силою,
терором залучені до них. Наведу за українцем, який досі живе у США,
на Флориді, опис «мобілізації» до УПА в Галичині після визволення
її з-під гітлерівської окупації. Цей українець у листі до варшавського
українського (націоналістичної орієнтації) Нашого слова написав
таке: вночі прийшли до села «есбісти», тобто боївкарі бандерівської
«Служби безпеки», й забрали всіх, понад сотню, здатних до «війська»
чоловіків і хлопців і вивели їх у ліс, там поставили в шеренгу й
сказали: ви змобілізовані в ряди УПА, а хто не хоче бути в УПА, хай
вийде з шеренги. Вийшло кільканадцять молодих галичан і їх тут же,
на місці, розстріляли, про що вістка рознеслася по всій околиці. В
архівах ДАРО, ДАГОУ та ДАВОВУ я знайшов кількадесят індивідуальних
і бланкових «мобілізаційних листків» з періоду гітлерівської окупації
західних областей України і після їх визволення, якими волинські й
галицькі селяни «покликалися до УПА під загрозою відповідальності
перед революційним судом», з репресіями по відношенню до родин
включно.
А Ви, шановний Професоре, пишете, що українці «вступали до
УПА». З кожним місяцем «мобілізувати» до УПА посилювалося,
1944 року понад 60% учасників УПА були «змобілізовані», отже терором
до неї залучені, були «мобілізовані» не тільки рядові учасники УПА,
164
але й майбутні її командири. Приблизно 30% учасників УПА, це були
ті, котрих, використовуючи стан гітлерівського терору, фальшивою
пропагандою ОУН Бандери залучила до УПА. Вони й «змобілізовані»,
боячись помсти на родинах, боялися залишити ряди УПА, найчастіше
з неї втікали українці з Великої України, але їх, після переловлення,
- Предыдущая
- 49/88
- Следующая