Без права на реабилитацию. Часть 2 - Коллектив авторов - Страница 47

учеников душевных ассоциаций, в содержании учебников они не

видят живых людей, их героизм и трагедию. Это ведет к потере всякого

интереса к истории, как науки, как к необходимым знаниям. Состояние

дел в нашей школе вызывает больше вопросов, но не дает ни одного

ответа.

Почему не выполняются Закон Украины «Об увековечении Победы

в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов», и соответствующие

Постановления?

Почему исполнительная власть никак не реагирует и не спрашивает

за игнорирование Законов и ее Постановлений?

153

Почему нет никакой реакции на требования общественности по

наведению порядка в деле обучения и воспитания нашей молодежи?

Дальше терпеть такое положение ветераны Великой Отечественной

не могут. Нас беспокоит будущее детей, нашего народа и государства

Украина.

У нас нет больше времени для длительных ожиданий. Запас терпения

иссяк.

Выводы

Школьные программы, учебно-методическая литература, учебники

не соответствуют требованиям нормативно правовых актов о не-

обходимости правдивого освещения новейшей отечественной истории,

событий Великой Отечественной войны

МАТЕРИАЛЫ

Анкетирование патриотических чувств учеников выпускного класса

одного из учебных заведений г. Киева 28 января 2003 г., присутствовало

23 ученика Анкетирование проводилось анонимно и свидетельствует

об отсутствии у большинства опрошенных учеников жизненных

ориентиров.

Вопрос: За что ты любишь Отечество?

Преобладают очень упрощенные ответы: «за футбол», «за красивую

природу», «люблю не за что-то отдельное, а вообще. К этому побуждает

сила в душе».

И только три ответа из 23-х заставляют нас задумываться:

– А за что ее любить? Какое Отечество? Если «незалежну Україну»,

то такой пока нет.

– Не люблю. Потому что нет никаких шансов обеспечить

нормальную жизнь. В такой стране выживет разве что гадюка».

– Не люблю, потому что не знаю, за что ее любить, не нахожу

поводов для такой любви. В то время, когда другие народы с успехом

дрались за свое существование, наша «Родина-мать» боязливо это

делала случайными всплесками восстаний. Украина всегда была «под

кем-то». А выбив каким-то чудом незалежность, носится с нею, как с

писаною торбой... Так за что ее любить? Я хочу чтобы моим Отечеством

была Россия или Япония».

Не успокаивает и другой вопрос: «Готов ли ты жить в условиях

рыночной экономики?»

154

«Не знаю... Я всегда был далек от политики, экономики и других

чудес, я сам по себе и мне безразлично, какая экономика».

«Готова... наверное, если учесть, что эта сфера жизни касается

меня очень мало».

«Нет, потому что самое лучшее вывозится за границу».

Третий вопрос: «Готов ли ты стать в строй защитников Родины?

Ответ:

– «В случае войны – да. А сейчас – нет»;

– «Да, если будет что защищать»;

– «Не хочу»;

– «Готов за деньги. Я не стану рисковать жизнью просто так. В

случае смерти родители получат хотя бы какую-то компенсацию!»

– «Я не против службы, но за деньги»;

– «Воевать? Надо верить, я хотел бы верить. Верить с большой

буквы, было бы чему. Сейчас пока не кому»;

– «Если бы все мы были один за одного (в понятии все

государство), то да. А в действительности в нашей стране полный

беспорядок»;

– «Да готова природно, не ради громких слов любви к Отечеству.

Просто я люблю бой, атаку, дух накала и риск, хождение на лезвии

смерти. Мой так-тип насмешка. Главное, чтобы было столкновение, а

за что это уже дело десятое... право безнаказанно убивать... и за все

получать лавры героя, защитника.

При таких условиях я пойду воевать, все равно на какой стороне».

Примечание: По просьбе директора (номер школы не указывается).

155

ПРО МИНУЛЕ – ПРАВДУ!

ЗВЕРНЕННЯ

Ми, учасники слухань у Комітеті Верховної Ради України у

справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, звертаємося до вищого

керівництва держави, відповідних міністерств і відомств, науковців,

працівників освіти і засобів масової інформації, усіх співвітчизників з

приводу сьогоднішнього стану висвітлення в Україні новітньої віт-

чизняної історії.

Народна мудрість гласить, що лише та нація, та держава, яка шанує

своє минуле, гідна благополучного майбутнього. Історія є своєрідним

заповітом предків наступним поколінням, уроком на майбутнє. Саме

тому переважна більшість наших громадян сприйняли прийнятий

Верховною Радою України Закон України «Про увічнення Перемоги

у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» як вияв поваги держави,

усього суспільства до своєї історії, як прагнення дотримуватися

історичних традицій українського народу – зберігати пам’ять про

захисників Вітчизни, її творців.

На жаль, в останні роки під гаслом необхідності відновлення

історичної справедливості, переосмислення нашої історії, її нового

бачення розгорнулася кампанія по «переписуванню» історії України.

«Новатори» від науки і політики на догоду сучасній політичній

кон’юнктурі і зарубіжним радникам – консультантам довільно тлумачать

історичні події, грубо перекручують істину, механічно змінюють

плюси на мінуси і, навпаки, нав’язують «нову концепцію» української

історіографії.

Особливій ревізії піддається радянська епоха та її доленосний

період – Велика Вітчизняна війна. У багатьох академічних виданнях,

вузівських і шкільних підручниках, художніх творах, кінофільмах, через

засоби масової інформації ці роки подаються як період суцільних

репресій, «тоталітаризму і диктатури», «гулагів», «голодоморів» тощо.

Події Великої Вітчизняної війни висвітлюються у викривленому вигляді,

замовчується або відкидається вирішальний внесок Радянського Союзу

в Перемогу над фашизмом та історичне значення самої Перемоги,

спотворюються складові Перемоги – героїзм воїнів і трудівників тилу,

патріотизм і дружба народів Радянського Союзу.

В той же час без достатніх аргументів, нерідко всупереч історичній

правді широко висвітлюється діяльність Організації українських

націоналістів та її озброєних формувань – Української повстанської

156

армії, героїзуються ті, хто свідомо співпрацював з фашистами і чиї

руки заплямовані кров’ю тисяч вбитих і замучених ними ні в чому не

винних наших громадян.

Такий підхід не має нічого спільного з принципами наукової та

історичної правди, закриває дорогу новим поколінням до знання

минулого нашого народу, веде до формування нігілістичного ставлення

до життя та діяльності старших поколінь своєї Вітчизни, деформує

духовність.

З огляду на викладене і у зв’язку з наближенням 60-річчя

визволення України від гітлерівської Німеччини та 60-річчя Перемоги

над фашизмом ми заявляємо: спільними зусиллями суспільства і держави

треба припинити фальсифікацію новітньої вітчизняної історії .

З цією метою:

Органи державної влади і місцевого самоврядування мають

забезпечити безумовне виконання Закону України «Про увічнення

Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», відповідних

указів Президента України, Постанови Верховної Ради України від 23

травня 2003 р. щодо необхідності правдивого висвітлення вітчизняної

історії, посилення патріотичного виховання молоді на кращих героїчних

і трудових традиціях свого народу;

Міністерству освіти і науки України, профільним науковим