Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри - Страница 25

• Предыдущая
• 25/63
• Следующая

Ствол найкращої гармати бурів, яка своїм калібром і далекобійністю перевищувала всі англійські гармати, було покалічено. Невідомо звідки випущений англійський снаряд з диявольською точністю вдарив у край її жерла. Ще трохи — і він пройшов би у самий механізм «Довгого Тома».

Але й без того наслідки були серйозні. Жерло гармати сплющилося, ніби від удару парового молота, а метал розпікся так, що край жерла став темночервоний. На додаток до всього гармата перевернулася разом із своїм лафетом. Вона остаточно вийшла з ладу.

«Довгий Том». Бідолаха «Том»!

Здавалося, що разом з цією гарматою англійці покалічили душу опору.

Люди товпилися навколо гармати, наче біля смертельно пораненого головнокомандуючого. Відважний французький інженер Леон, немов лікар, з гіркотою досліджував пошкодження.

— О, я вилікую її, неодмінно вилікую! — сказав він, погрожуючи кулаком англійцям, які все ще стріляли з берегів Моддеру.

Кроньє у цей час сидів сам у своєму наметі. Схилившись над картою, він при свічці вивчав найменші звивини поля.

Йому доповіли про нещастя.

— Та хіба ви не догадуєтесь, звідки стріляють? — спитав він з тим непорушним спокоєм, який ніколи не залишав цю людину.

— Ні, генерале. У тому напрямі не було жодної англійської батареї.

— Значить, її встановлено недавно, хвилин з п'ять тому.

— Не розумію, — відповів ад'ютант.

— А бронепоїзд? Забули?

— Ах, справді! Клятий бронепоїзд! — вигукнув ад'ютант.

— Його в таких випадках тихо підводять і зупиняють на ділянці залізничної колії, заздалегідь наміченій для математично точного прицільного вогню, — сказав Кроньє. — Морські гармати, що посилають нам зараз свої снаряди, встановлені на спеціальних платформах і наведені під певним кутом, також заздалегідь вивіреним. І от результати!

— Але що ж робити, генерале?

— Треба раз і назавжди захопити фортецю на колесах. Для цього треба зруйнувати за нею колію. А ще краще знову підірвати міст через Моддер.

— Негайно? — спитав ад'ютант.

— Так. Але в нас ледве вистачить людей для захисту позицій в тому разі, якщо англійці здумають відновити наступ. А це цілком можливо, бо напад бронепоїзда — не що інше, як диверсія, щоб відвернути нашу увагу. Ворог вважає, що нас далеко більше. Ах, коли б у мене було десять тисяч солдатів!

— Але ж на це рисковане діло цілком вистачить кількох рішучих людей, — заперечив ад'ютант.

— Правильно. Тільки де знайти таких людей?

— А Молокососи? А їх командир Зірвиголова? — сказав ад'ютант.

— Діти! — вигукнув генерал.

— Правильно, що діти, але сміливі, мов леви, і хитрі, як мавпи!

Подумавши трохи, генерал погодився:

— Добре. Покличте сюди капітана Зірвиголову.

— Слухаю, генерале!

Через кілька хвилин ад'ютант повернувся в супроводі відважного француза.

Жан стояв перед прославленим ватажком бурських військ, шанобливо виструнчившись по-військовому, але, як завжди, впевнений у собі і зберігаючи почуття власної гідності.

Кроньє втупив у нього ясний і твердим, як сталь, погляд свого єдиного ока і без далеких передмов спитав:

— Скільки людей у вашому розпорядженні?

— Сорок, генерале.

— Чи можна на них покластися?

— Як на мене самого, генерале.

— Чи вмієте поводитись з динамітом?

Жан згадав про свої мандрівки в Клондайку, де мало не щодня йому доводилось вдаватися до динаміту, і, не вагаючись, відповів:

— Так, генерале, і вже давно.

— В такому разі, у мене є для вас важке, майже нездійсненне доручення.

— Якщо тільки важке, вважайте, що його вже виконано. Якщо нездійсненне — то або воно буде виконане, або ми самі загинемо.

— Справа не в тому, щоб померти, а в тому, щоб успішно виконати доручення.

— Слухаю, генерале!

— Я не обіцяю вам за це ні звання, ні почесті, ні навіть нагороди.

— А ми й не продаємо своєї крові, генерале. Ми воюємо за справу незалежності Трансваалю. Розпоряджайтеся нами, як дорослими солдатами, що виконують свій обов'язок.

— Саме так я і роблю! Наказую вам відрізати відступ бронепоїзда і висадити міст у повітря. Дійте негайно! Ідіть, мій хлопчику, і ще раз виправдайте ваше славне прізвисько.

Віддавши честь генералові, Зірвиголова вийшов. Він вихором промчав по табору, на який все ще сипалися англійські снаряди, зібрав Молокососів, наказав їм сідлати коней і роздав кожному по п'ять динамітних патронів і бікфордові шнури з ґнотами. На все це у нього пішло не більше як десять хвилин.

— Вперед! — скомандував він.

Маленький експедиційний загін складався з сорок одного чоловіка.

Хлопчаки шалено скакали, щохвилини рискуючи скрутити собі в'язи серед скель і вибоїн, бо єдиними джерелами світла у цій кромішній темряві були зірки та спалахи гарматних пострілів.

Але в добрих бурських конячок була така впевненість і сила у ході, ними керував такий безпомилковий інстинкт, що жодна з них ні разу не тільки не впала, а навіть і не спіткнулась. За п'ятнадцять хвилин вони пробігли відстань у чотири кілометри.

І от Молокососи вже недалеко від залізниці. За п'ятсот-шістсот метрів виблискують води Моддеру. Обриси місцевості, яку вони як розвідники з'їздили вздовж і впоперек, такі знайомі їм, що, незважаючи на темряву, юнаки впізнають найменші її звивини. Спішилися, не прохопившись ні словом. Відчувалось, що англійці тут так і кишать.

Десять Молокососів лишилися охороняти коней. Решта, захопивши динамітні патрони, пішли за своїм командиром.

Вони пересувались, наче справжні індійці, додержуючи величезної обережності: повзли, зупинялись, ховалися то за скелею, то в чагарнику і знову йшли.

Бронепоїзд стояв всього за півтора кілометра від Молокососів. Гармати його гуркотіли, оглушаючи їх. По залізничній колії снували якісь тіні, вимальовувались силуети вартових, розставлених по двоє через півтораста-двісті метрів.

Відважні хлоп'ята з надзвичайною швидкістю і самовладанням просто голими руками взялися копати ямки під рейками. Зірвиголова насипав у патрони динаміт, вставляв у них шнури з ґнотами і разом з Фанфаном укладав їх в ямки, загортаючи зверху землею.

Необережний рух, найменший удар по стальних рейках — і все полетить в повітря. Від однієї думки про це людей не таких спокійних кинуло б у дрож.

До того ж їх щосекунди могли помітити вартові. Правда, Молокососи працювали лежачи, щільно притулившись до шпал, з якими вони зливалися.

Слава богу! Нарешті закладено всі патрони. Їх ціла сотня, кожен вагою в сто грамів.

Десять кілограмів динаміту! Так струсоне, що аж пекло засміється!

— Назад! — голосом тихим, мов подих, скомандував Зірвиголова.

Молокососи відступили кілька кроків і припали до землі.

— Ти, Фанфаи, залишишся тут, — сказав Зірвиголова, — а я побіжу на міст. Мені потрібно чверть години, щоб добратися туди і закласти там динаміт. Як почуєш вибух, підпалюй ґноти і тікай. Зрозумів?

— Авжеж, хазяїне.

— Якщо через чверть години вибуху не буде, значить мене вже нема в живих. Ти однаково підпалюй тоді… Скажеш Кроньє — я зробив усе, що міг.

— Єсть, хазяїне!.. Тільки от що я тобі скажу: висаджувати висаджуй, та не здумай сам засипатися. У мене серце з горя лусне.

— Мовчи і виконуй! Збір — після вибуху, біля стоянки коней.

Віддавши той же наказ іншим Молокососам, Зірвиголова почав укладати патрони в дві провіантські сумки, по п'ятдесят штук у кожну. Збоку могло здатися, що він має справу не з динамітом, а з дерев'яними цурпалками — так швидко і впевнено він ними орудував. Одну сумку через праве, другу — через ліве плече, у кожній по п'ять кілограмів динаміту і — в дорогу. Зробивши невеличкий крюк, Жан звернув прямо до мосту і хвилин через шість був уже на місці. Як і треба було чекати, міст охороняли вартові. Зірвиголова крадькома обійшов нашвидку споруджені англійцями захисні укріплення і добрався до обвалів, спричинених попереднім вибухом. Він був серед тих, хто тоді висаджував міст, і дуже добре запам'ятав обриси місцевості.

• Предыдущая
• 25/63
• Следующая