Діви ночі - Винничук Юрій Павлович - Страница 41

• Предыдущая
• 41/51
• Следующая

— Просимо з дороги на чарочку, — проголосив пан Зеньо.

Своїм товстеньким виглядом він не відрізнявся від гостей і чувся межи ними знаменито.

Весь тлум повалив у залу і зосередився побіля столів. Дівчата моментально попідпливали до своїх клієнтів і почали їм накладати в тарілки. Тільки обидві дівчинки відбилися від гурту й харчувалися самі.

Довкола аж гуло від голосів, плямкання, сьорбання, дзенькоту келишків і виделок. Алкоголь поволі вивільняв їхні душі. На столах лежали фаршировані коропи, заливні судаки, печені поросята, фазани з барвистими хвостами, купи м’ясива, гори шпинату, салатів, фруктів.

— Яке наше завдання, щось я не второпав, — поцікавився я у Ярка, відірвавшись від Ліди.

— Стояти і спостерігати. Трапляються різні ексцеси. Коли виберешся до Франя? — спитав упівголоса.

— Я не знаю… Може, завтра або позавтра.

— Не тягни. Час підпирає. Мені здається, вони щось затівають.

— Що вони можуть затівати?

— Проти мене.

— Чому ти так думаєш?

— Бо хочуть тепер мене весь час мати на оці.

— Ти будеш сьогодні фільмувати?

— Так. Того гостя з Києва. Це якийсь заступник Щербицького. А ще маю зняти гру в «дев’ятку». То вже гості замовили.

— Що це за гра?

— У «дев’ятку»? О, то є улюблена гра всіх партійців. Дев’ять голих дівчат стають в позу «мама миє сходи». Тоді робляться ставки. Біля кожної складають, скажімо, по сотні. Гравець повинен по порядку, переходячи від першої до дев’ятої, всім дівчатам запхати по п’ять разів. А скінчити лише на дев’ятій. Коли це йому вдасться, забирає всі свої гроші. Якщо не втримається і скінчить раніше, то вважається, що програв. Взагалі мало кому вдається виграти.

За вікнами смерклося, і в будинку спалахнуло тьмяне інтимне світло. Гості вже почали скидати піджаки. Пан Зеньо повідомив, що бажаючі грати в рулетку можуть завітати в сусідню залу.

Ярка покликала фрау, я зостався сам. Але недовго. Біля мене раптом виросла Ліда.

— Таке враження, що ти нудьгуєш.

— Я на роботі. Яка тут нудьга? Я на такій забаві вперше.

— О-о, то тебе чекає море задоволення.

Вона кокетливо до мене всміхалася, вигинаючи своє тіло і надимаючи повні груди. Була вже під газом.

— Налий мені, кіцю.

— Що ти п’єш?

— Кампарі. Собі теж налий, вип’ємо на брудершафт.

Я налив, ми переплелися руками, одним духом вихилили келихи і Ліда з таким смаком засмоктала мої вуста, що я на хвилю втратив здатність дихати. Мимоволі моя долоня лягла їй на перса, Ліда застогнала і притислася до мене всім тілом. Проте я вивільнився:

— Хвилинку! Я на праці. Ще чого доброго побачить твій шеф.

— Він зайнятий, бачиш, як тиснеться з якоюсь блондинкою?

— Цікаво навіщо він возить тебе зі собою?

— А я тут своя людина. Мені теж щось належиться від життя.

— О-о, то ти мусиш знати дуже багато про свого шефа. Може, він тебе навіть боїться?

— Тут усі всіх бояться. Так і живуть. Налий мені ще. Ти за мною зовсім не пильнуєш. Я ж дама.

— А чим ти займаєшся, коли відбуваються якісь пікантні забави?

— Ну, які, наприклад?

— Наприклад, «дев’ятка».

— Ха, то ти вже й про це знаєш. А я розважаюся разом зі всіма.

Я розкрив від подиву рота. Але вона не дала мені його закрити.

— Я і є «дев’ятка».

— О… дуже приємно… Мабуть, тобі нелегко чекати, поки до тебе дійде черга.

— Нелегко… Але зате я вже маю діло зі справжнім мужчиною. Мені здається, ти б у цю гру виграв.

— Я?.. М-м, не знаю, не пробував.

— А спробуй! Я тебе буду чекати.

— Але я тут не на забаві, а на роботі.

— Це не має значення. Якщо я захочу, то і тебе введуть до гри. Ну, то як?

— Е-е, знаєш, може, якось іншим разом. Я ще новачок.

— Ну, гаразд. Але наступного разу ти так легко не викрутишся, — сказала вона.

На щастя, наступного разу не буде, подумав я собі. А вголос сказав:

— Отже ти справжня секс-бомба, якщо тебе приберегли на сам останок.

— Ти не помилився. Все, що я добилася в житті, я завдячую своїй задниці. Відповідно мене можна вважати дамою найвищої класифікації. Я коштую дорого, але ніхто ще не сказав, що він дурно стратив гроші. Хочеш перевірити? Я для тебе зроблю скидку.

— Ти знаєш, я тобі вірю й так. Але я ніколи не платив за любощі. Бо вважаю себе теж кавалером високої кваліфікації.

— О-о! І кілько коштує задоволення з тобою?

Я вдав, що замислився.

— Ходімо, пора, — смикнула мене за руку і потягнула за собою у зал, де грали в рулетку.

Гра була в розпалі. Пан Зеньо, як заправський круп’є, хвацько виконував свою справу. Але коли в повітрі сяйнуло чарівне слово «дев’ятка», усі миттю позривалися з крісел і помчали до бенкетної зали.

Обидві дівчинки і собі подалися туди ж. Я спинив їх:

— Зачекайте, давайте я вам включу телевізор. А сюди не йдіть.

— А чому?

— Ну, там будуть дорослі в щось грати.

— В «дев’ятку»?

— Так.

— Думаєте, ми «дев’ятки» не бачили? — спитали вони таким буденним голосом, що я зрозумів — вони вже все бачили.

Дівчатка зайшли в залу, сіли під стіною і стали чекати захоплюючого видовища.

Бажаючі грати в «дев’ятку» виходили в роздягальню і з’являлися звідти в халатах. Восьмеро дівчат і Ліда розібралися наголо просто в залі. Ліда кидала на мене грайливі погляди, цікавлячись, видно, яке враження на мене справить її статура. Там звичайно, було на що подивитися, і я весело їй підморгнув.

Раптом залою прокотилося пожвавлення, котре перейшло в бурхливі оплески.

На сцену вийшла фрау Ольга. Вигляд її викликав вигуки захоплення геть у всіх. Фрау мала на собі з чорної шкіри вузенькі майточки і бюстгальтер. На ногах чорні панчохи, які підтримував так само чорний шкіряний пояс, і чорні чобітки на шпильках. Пасочками шкіри були оздоблені її руки і шия. На плечі з-під гестапівського кашкета спадало хвилями смоляне волосся. Фігура її була бездоганна, і в багатьох просто щелепи повідвисали.

Фрау Ольга ляснула канчуком і скомандувала початок гри.

Дівчата поставали навкарачки, розставивши ніжки. Бобрик, Ярчук і гість із Києва не грали. Останній мав такий живіт, що це б йому і не вдалося. Гравці один за одним займали позицію і всі їхні рухи голосно коментувалися глядачами:

— Ну, давай, засади! Встав пістон! Вали її, дуй!

Перші п’ятеро гравців вибули з гри, не добравшись і до восьмої дівчини. Зате шостий добрався до Ліди і скінчив справу під бурхливі оплески. Зрештою, це був чоловік середнього віку.

Незабаром я побачив, як гість із Києва наблизився до фрау Ольги і почав з нею шепотітися. Та кивнула, і вони разом покинули забаву.

Ярко припинив фільмувати і теж подався до виходу.

— Що трапилося? — перепинив його я.

— Маю діло. Треба увічнити того жевжика.

— Я піду з тобою.

— Зачекай. Ольга повела його нагору до новенької дівчинки. Коли вона повернеться, можеш підійти. Зайдеш у четверті зліва двері.

Фрау хутко повернулася, і я під шумок вислизнув із зали.

За четвертими дверима знаходилася тісна кімнатка з вікнами в стінах по обидва боки. Вікна виходили в сусідні покої.

— У них там дзеркало, — пояснив Ярко. — І вони нас бачити не можуть.

За вікном на постелі лежала Мартуся в голубій сорочині. Мала якийсь напівпритомний вигляд. Високий гість непоквапливо розбирався. Я затамував подих. Ярко старанно фільмував.

— Вона дістала наркотик, — пояснив мені. — Взагалі нічого не тямить.

— Чи нема якоїсь можливості її врятувати?

— Врятувати? Від чого? Ти гадаєш, він їй щось зробить? Ця жаба?

— Адже він нарихтувався таки щось зробити.

— Нічого в нього не вийде. З таким пузевищем!

Голий ідеолог виглядав і зовсім огидно. Він виліз на ліжко, підповз до дівчинки і почав цілувати її ноги, поволі підбираючись усе вище і вище, аж поки не задер на ній сорочку і не розсунув стегна.

— Ну, бачиш, нічого страшного, — всміхнувся Ярко. — Старе одоробло більше ні на що не здатне, крім цілування.

• Предыдущая
• 41/51
• Следующая