Катріона - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 36
- Предыдущая
- 36/61
- Следующая
— Що ж вона накоїла? В чому її провина?! — вигукнув я.
— Її провину можна назвати зрадою, — відповів прокурор, — бо вона відімкнула королівський замок в Едінбурзі.
— Молода леді — мій добрий друг, — зауважив я. — Ви, очевидно, не жартували б, коли б справа була серйозною.
— І все ж вона у певному розумінні серйозна. Ця шельма Кетрін чи Кетран випустила на волю дуже сумнівну особу, свого батенька.
Отже, одне з моїх передчуттів виправдалось: Джеймс Мор знову на волі. Він доручив своїм людям стерегти мене в ув'язненні, він же запропонував свої свідчення в аппінській справі, і ці свідчення — за допомогою яких викрутів, не має значення — вплинули на присяжних засідателів. Тепер прийшла винагорода — він був вільний. Урядові хотілося надати його звільненню вигляду втечі; але я знав напевне, що це не що інше, як наслідок угоди. Після таких міркувань я вже не тривожився за Катріону. Люди могли думати, що вона відімкнула в'язницю для батька, вона сама могла вірити цьому. Проте головною дійовою особою у всій справі був Престонгрейндж, і я не сумнівався, що він не тільки не доведе її до покарання, але й не допустить суду.
Тому я не зовсім тактовно вигукнув:
— О! Я чекав цього!
— Часом ви буваєте надзвичайно обережним! — зауважив Престонгрейндж.
— Що ви хочете цим сказати, мілорде? — спитав я.
— Я тільки здивувався, — відповів той. — Коли у вас досить розуму, щоб робити такі висновки, то його не вистачає, щоб держати язик за зубами. Однак, гадаю, вам хотілося б дізнатись про подробиці справи. Я одержав два повідомлення: найменш офіційне значно повніше й цікавіше, бо написане жвавим стилем моєї старшої дочки. «У місті тільки й розмов що про незвичайну подію, — пише вона, — яка привернула б до себе ще більше уваги, коли б знали, що злочинниця — протеже мого тата, мілорда Престонгрейнджа. Ви завжди берете дуже близько до серця свої службові обов'язки і, напевно, не забули «Сірооку». Що ж вона робить? Дістає крислатого капелюха, довгий волохатий чоловічий плащ і великий галстук, підбирає свою спідницю, надіває дві пари гамаш на ноги, в. руки бере латані черевики і вирушає до замка! Там видає себе за шевця, який працює на Джеймса Мора; її впускають у камеру, причому лейтенант (очевидно, дуже веселий) разом з солдатами потішається над плащем шевця. Раптом вони чують суперечку і звуки ударів у камері. Звідти вилітає швець у розстебнутому плащі, з опущеними на обличчя крисами капелюха; лейтенант і солдати сміються з нього, поки він біжить. Та вони вже не сміялись так весело, коли зайшли пізніше у камеру і побачили там тільки високу вродливу дівчину з сірими очима у жіночому вбранні! Що ж до шевця, то він був уже, як кажуть, «за синім морем»; і бідній Шотландії доведеться, очевидно, обійтися якось без нього. Того вечора я прилюдно пила за здоров'я Катріони. Все місто захоплюється нею; я думаю, що наші франти почали б носити в петличці шматочки її підв'язок, коли б могли дістати їх. Я збиралася провідати Катріону, але вчасно згадала, що я дочка свого тата, і написала записку, яку доручила вірному Дейгу передати їй у в'язницю. Гадаю, ви погодитесь, що і я вмію бути політиком, коли хочу. Той самий вірний дурень відправить цього листа з посланцем разом з листами вчених мудреців, так що ви одночасно з Соломоном Премудрим почуєте й Івана-дурника. Оскільки я вже згадала про дурнів, повідомте цю новину Давідові Бальфору. Хотілося б бачити його обличчя, коли він почує, що його довгонога красуня зараз у такому небезпечному становищі. Не кажу вже про легковажність вашої люблячої дочки і його шанобливого друга». Так підписується моя пустуха, — вів далі Престонгрейндж. — Ви бачите, містер Давід, я кажу вам щиру правду, коли запевняю, що мої доньки ставляться до вас з дружньою жартівливістю.
— Дурень їм дуже вдячний, — кинув я.
— Хіба все не добре було зроблено? — захоплювався він. — Адже ця горянка своєрідна героїня.
— Я завжди був певен, що Катріона великодушна і смілива. Можу побитися об заклад, що вона нічого не підозрювала… Але прошу вибачити, я знову торкаюся заборонених тем.
— Я теж готовий поручитися, що вона нічого не знала, — щиро сказав Престонгрейндж. — Вона, безсумнівно, думала, що йде проти самого короля Георга.
Згадка про Катріону й думка, що вона ув'язнена, якось дивно діяла на мене. Я бачив, що навіть Престонгрейндж захоплювався поведінкою дівчини і не міг стримати посмішки, коли згадував про неї. Що ж до міс Грант, то, незважаючи на погану звичку насміхатися, захоплення її було справжнім. Мною оволодів якийсь запал.
— Я не ваша дочка, мілорде… — почав я.
— Це мені відомо! — перебив він, посміхаючись.
— Я говорю дурниці, — мовив я вже спокійніше, — або, вірніше, не так почав. Безсумнівно, для міс Грант було б нерозумно йти у в'язницю, але щодо мене, то я був би поганим другом, коли б не полетів туди зараз же.
— Так, так, містер Давід, — зауважив Престонгрейндж, — а я гадав, що ми з вами вже домовилися.
— Коли ми домовлялися, мілорде, я був дуже зворушений вашою добротою, однак не можу заперечувати, що керувався, крім того, і власними інтересами. Я скорився егоїзмові, якого зараз соромлюсь. Може, для вашої безпеки, мілорде, вам треба скрізь казати, що неспокійний Давід Бальфор ваш друг і гість. Кажіть це, я не буду спростовувати. Що ж до вашого заступництва, то я відмовляюсь од нього. Прошу лише одного: відпустіть мене і дайте перепустку, щоб я міг побачитися з нею у в'язниці.
Він суворо подивився на мене.
— По-моєму, ви ставите візок попереду коня. Я був прихильний до вас від щирого серця, а ви з вашою нерозсудливою вдачею, здається, цього не помітили. Але заступництва я вам не обіцяв і, кажучи правду, не пропоную його. — Він помовчав трохи. — Застерігаю «вас: ви самі себе не знаєте. Молодість — гаряча пора. Через рік ви думатимете інакше.
— О, як би я хотів, щоб молодість моя була саме такою! — вигукнув я. — Надто вже багато суперечливого в молодих адвокатах, які підлабузнюються до вас і навіть хочуть підлабузнюватися до мене. Те саме я помітив і в старших. Усі вони, вся їхня зграя дбають тільки про свої власні інтереси! Тому-то й здається, що я не довіряю вашій прихильності. Чому я маю думати, ніби ви любите мене? Адже ви самі казали, що дбаєте про власні інтереси!
Тут я спинився, збентежений, що зайшов так далеко; прокурор дивився на мене, але його обличчя було непроникним.
— Прошу пробачення, мілорде, — знову порушив я мовчанку. — Я вмію говорити тільки грубо, по-сільському. Мені здається, що було б пристойно навідати мого друга в тюрмі, але я зобов'язаний вам життям і цього ніколи не забуду. І коли це потрібно для вашого блага, мілорде, я залишусь тут, залишусь з почуття вдячності.
— Це можна було б сказати й коротше, — похмуро мовив Престонгрейндж. — Легко, а іноді й ввічливо сказати просто «так».
— Послухайте, мілорде, ви, здається, все ще не зовсім розумієте мене! — вигукнув я. — Заради вас, за врятування мого життя, за прихильність, яку, з ваших слів, ви відчуваєте до мене, — за все це я згоден лишитися тут, а не заради якоїсь користі для себе. Якщо я триматимусь осторонь, коли судитимуть молоду дівчину, то цим ні в якому разі нічого не виграю, а, навпаки, тільки програю. Я скоріше згоден зазнати повного краху, ніж на цьому будувати своє благополуччя.
З хвилину Престонгрейндж сидів серйозний, а потім посміхнувся.
— Ви нагадуєте мені чоловіка з довгим носом, — сказав він. — Коли б вам довелося дивитись у телескоп на місяць, ви й там побачили б Давіда Бальфора! Та хай буде по-вашому. Я попрошу вас зробити мені одну послугу, а потім звільню. Мої клерки дуже перевантажені; перепишіть, будь ласка, кілька оцих сторінок, а коли закінчите — тоді з богом! Я ніколи б не згодився обтяжити себе турботою про сумління містера Давіда, і коли б ви самі змогли дорогою кинути частину його в торф'яне болото, то їхали б далі набагато легше.
— Хоч, може, і не в тому самому напрямку, мілорде! — зауважив я.
- Предыдущая
- 36/61
- Следующая
