Катріона - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 35

• Предыдущая
• 35/61
• Следующая

— Коли б ви здобули перемогу у тому повстанні, ви могли б зараз диктувати закони там, де слухаєте вирок. Тих, хто сьогодні виступає суддями, судили б одним з ваших блазнівських судів. І тоді ви мали б змогу насититися кров'ю кожного роду або клану, до якого відчували антипатію.

«Це справді називається випустити кота з мішка», — подумав я. Таке ж враження склалося і у всіх інших. Не дивно, що молоді адвокати вхопилися за слова герцога й, де тільки могли, насміхалися з них. Здавалося, не минало жодного званого обіду або вечері, щоб хто-небудь не сказав: «І тоді ви мали б змогу насититися». В той час з цього приводу навіть склали багато пісень, які тепер майже забуті. Пам'ятаю, одна з них починалася так:

Іншу співали на мій улюблений мотив «Замок Ерлі». Починалася вона словами:

Джеймса було вбито так просто, ніби герцог взяв у руки мисливську рушницю й застрелив його. Я знав це напевне, але інші цього не знали і тому були більше за мене вражені скандальними натяками під час розгляду справи. Найгіршим був, звичайно, цей випад в адресу правосуддя. Не менш відверто й зухвало прозвучали слова одного з присяжних, якими той перебив захисну промову Колзтауна: «Будь ласка, сер, говоріть коротше, ми дуже стомилися». Та дехто з моїх нових друзів-юристів був ще більш вражений нововведенням, яке безчестило і навіть робило недійсним весь судовий процес: одного свідка зовсім не викликали на суд. Ім'я його, звичайно, було надруковано, і ще й тепер його можна бачити на четвертій сторінці списку: «Джеймс Драммонд, інакше Макгрегор, інакше Джеймс Мор, колишній орендатор в Інверонахілі». Попередній допит його, як і належить, був проведений письмово. Свідок пригадав чи видумав (хай бог йому простить!) речі, які лягли тяжким звинуваченням на Джеймса Стюарта, а йому самому, безсумнівно, відчинили двері тюрми. Було дуже бажано довести його свідчення до відома присяжних, не наражаючи самого свідка на небезпеку перехресного допиту; і спосіб, яким скористалися для цього, здивував усіх своєю несподіваністю. Папірець, як незвичайну рідкість, передавали на засіданні суду з рук в руки; він обійшов лаву присяжних засідателів, відповідно вплинув на них і знову зник (ніби випадково), перш ніж дійшов до захисників підсудного. Нічого підступнішого й не вигадаєш. Думка про те, що тут було замішано ім'я Джеймса Мора, примусила мене червоніти за Катріону й подбати про самого себе.

Другого дня я з Престонгрейнджем, в досить численному товаристві, вирушив у Глазго, де (на моє превелике нетерпіння) ми згаяли чимало часу на різні справи й відпочинок. Я жив з мілордом, який заохочував мене поводитися з ним просто й невимушено, брав участь у прийомах, був представлений найповажнішим гостям; взагалі на мене звертали більше уваги, ніж того заслуговували мої здібності й становище, так що в присутності сторонніх я часто червонів за Престонгрейнджа. Признаюся, що все бачене мною за останні місяці відбилося на моєму характері: я став замкненим і похмурим. Мені доводилося зустрічатися з людьми, багато з яких за походженням або власними здібностями займали високі посади: і хто ж з них виявився незаплямованим? Я бачив також егоїзм усяких Браунів і Міллерів і не міг більше поважати цих людей. Престонгрейндж був ще кращим за інших. Він врятував мене і щадив, тоді як інші думали тільки про те, щоб вбити мене; проте кров Джеймса Лежала на ньому, а його лицемірство по відношенню до мене здавалося непростимим гріхом. Мене завжди дратувало, коли він намагався показати, ніби має задоволення від розмови зі мною. У такі хвилини я сидів і спостерігав його, відчуваючи, як у душі закипає нестримний гнів. «Ех, друже, друже, — думав я, — коли б тільки закінчилась ця справа з доповідною запискою, чи не вигнали б тебе на вулицю?» Як показали дальші події, я був до нього аж надто несправедливий: він, по-моєму, був водночас і щирішою людиною, і майстернішим артистом, ніж я гадав.

Однак деяким виправданням мого недовір'я була поведінка групи молодих адвокатів, які крутилися біля нього з надією на протегування. Несподівана прихильність до юнака, про якого ніхто раніше нічого не чув, спочатку їх дуже хвилювала, та не минуло й двох днів, як я виявився оточеним лестощами й увагою. Я був тим же самим, — не кращим і не красивішим, — яким вони знехтували місяць тому, а тепер вони не знали, як догодити мені! А втім, чи я й справді лишився тим самим? Ні, і доказом цьому було прізвисько, яке вони давали мені заочі. Бачачи мої добрі стосунки з прокурором, впевнені в тому, що в майбутньому я піду далеко вгору, вони скористалися терміном гри в м'яч і назвали мене the tee'd ball [5]. Віднині, казали вони, я належу до їхнього товариства. Мені, вже звиклому зносити їхню грубість, тепер доводилось знайомитися з їхніми «м'якими» манерами. Один з них, якому мене колись представляли в Хоуп-Парку, був настільки самовпевнений, що навіть нагадав мені про нашу першу зустріч. Я сказав, що не маю приємності пам'ятати його.

— Як, — зауважив він, — адже сама міс Грант представляла мене! Мене звуть так-то.

— Дуже можливо, сер, — заперечив я, — але я цього не пам'ятаю.

Тоді він одчепився від мене, і відраза, яку. я завжди відчував до них усіх, на хвилину змінилася радістю.

Немає терпіння зупинятися детально на цьому проміжкові часу. Коли мені доводилось бувати у товаристві таких молодих політиків, мене мучив сором за самого себе, за своє неуцтво і злість на них, за їхнє лицемірство. Престонгрейнджа я вважав меншим злом і, будучи завжди твердим та невблаганним з молодими людьми, я намагався приховати свою неприязнь до прокурора, висловлюючись словами старого містера Кемпбелла, був «поступливим». Він сам критикував мою поведінку, умовляв не бути серйознішим, ніж треба у мої роки і подружитися з моїми юними товаришами.

На це я відповів, що дуже погано сходжусь з людьми.

— В такому разі забираю свої слова назад, — сказав прокурор. — Але на світі існує і проста ввічливість, містер Давід. З цими молодими людьми вам доведеться прожити все життя: ваше небажання зійтися з ними схоже на зарозумілість. І я боюсь, якщо ви не станете ввічливішим, то зустрінете на своєму шляху багато перешкод.

— Марна праця робити шовковий гаманець із свинячого вуха, — відповів я.

Вранці першого жовтня я прокинувся від кінського тупоту під вікном — прибув кур'єр. Підійшовши до вікна, поки вершник ще не встиг спинитися, я побачив, що він, очевидно, дуже поспішав.

Невдовзі мене покликали до Престонгрейнджа. Той сидів у нічній сорочці й ковпаку, на підлозі коло нього були розкидані листи.

— Містер Давід, — сказав він, — у мене для вас новина. Вона стосується ваших друзів, — яких ви, здається, трохи соромитесь, бо ніколи не згадували про них.

Я, мабуть, почервонів.

— Бачу з вашого обличчя, що ви розумієте мене, — вів він далі. — Мушу віддати вам належне, у вас непоганий смак. Але знаєте, містер Давід, вона здається мені дуже заповзятливою дівчиною. Як-то кажуть, де не посієш, там і вродить. Урядові Шотландії не під силу справитися з міс Кетрін Драммонд, як це ще недавно сталося і з відомим містером Давідом Бальфором. Хіба ці двоє не складуть чудової пари? її перше втручання в політику… Та я не повинен розповідати вам цього, уряд вирішив, що ви почуєте про все це за інших обставин і від цікавішого співрозмовника. Однак її теперішній подвиг серйозніший, і я, очевидно, схвилюю вас, коли скажу, що вона зараз у в'язниці.

Я не стримався і скрикнув.

— Так, — ствердив Престонгрейндж, — маленька леді у в'язниці. Але не впадайте в розпач. Якщо тільки ви з допомогою друзів і доповідних записок не позбавите мене посади, дівчина ніскілечки не постраждає.

• Предыдущая
• 35/61
• Следующая