Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 28

• Предыдущая
• 28/39
• Следующая

Ч «?брались ми, панотче, на божий суд; нехай господь розсудить людську кривду.

Ч яка ж, Ч питаЇ, Ч сталас€ кривда ? од кого?

ажуть:

Ч “а от, бач, полюбив молодець д?вчину, ну ? д?вчина не од того. ћолодець же нашого м?щанського роду Ч син нашого в?йта, а д?вчина, бач, роду шл€хетського Ч дочка пана ?омонтовича. ќт ? заславсь молодець до д?вчини; а в сватах пiшли неаби€кi люде Ч бурмистрове та райцi магiстратськiњ. ?ак що ж би ти думав, панотче? як привiтав њх пан ?омонтович? –озлютовавсь, мов на свою чел€дь, назвав хамами, личаками. ЂЌе дiждете, Ч каже, Ч i рiд ваш не дiжде, щоб ?омонтович оддав дочку за гевала!ї

Ч ќт €к розвеличалась ледача шл€хта! Ч перехопили тут ?нш? з синьокаптанник?в. Ч —е т?њ, що впрохались у батька ’мельницького на ¬крањну! ј €кби не пустив, то попропадали б з голоду в ѕольщ?!

Ч ?итьте, цитьте, горлат?њ ворони! Ч озвались тут де€к? з кармазин?в. Ч ?айте й нам що-небудь вимовити. Ќевже ви хочете, щоб за вашого в?йтенка отець силовав одним-одну дочку?

Ч який, Ч кажуть, Ч враг просить його силовати? ¬она з дорогою душею п?де!

Ч „ого ж се так? Ч одв?тують кармазини. Ч ј може, й гарбуза втелющить!

Ч vарбуза? Ќ?, не гарбузом тут пахне, коли сама дала в?йтенков? каблучку.

Ч vод?, год? квакати! Ч кажуть кармазини. Ч ѕобачимо ось, чи€ в?зьме.

Ч –озводьте б?йц?в! Ч кричать ?нш?.

Ч як же њх розводити, коли не згодились, чи на п?стол€х, чи на шабл€х? Ќехай розсудить панотець. —кажи нам, будь ласка, панотче, Ч обернулись до Ўрама, Ч €к лучче дознати суда божого, чи п?стол€ми, чи шабл€ми? ќт брат стаЇ за сестру, а жених за себе ? за все м?щанство. оли жених пол€же, нехай пот?шатьс€ кармазини; €к же пол€же кармазин, тод? дочку нам подавай, хоч лусни! Ќе сховаЇшс€ од нас н? за високими вор?тьми, н? за прив?ле€ми!

Ч ќ, щоб вас господь побив праведним громом! Ч каже тод? Ўрам.

Ч «а що се ти нас так проклинаЇш? Ч каже, зумившись, громада.

Ч ќ голови, сл?п?њ ? жорсток?! Ч глаголе знову Ўрам. Ч як збираЇтьс€ на неб? хуртовина, то й зв?рюка забуде свою €рость; а ви перед самою бурею заводите кривав? чвари!

? помчавсь од них необзир.

” Ѕорзн? зањхав Ўрам одпочити до сотника Ѕ?лозерц€. Ѕ?лозерець був старосв?тський сотник, ?ще-то з тих, що перш? озвались потиху до батька Ѕогдана: Ђднай, батьку, ”крањну, а ми тебе виручимої. “ак знав його Ўрам добре, ? були вони при€тел?.

“?лько що доњжджаЇ до вор?т, аж сотник вињжджаЇ з двору. ѕ?знав Ўрама ? сам не знав, що робити од радост?.

Ч Ќу, батьку, Ч каже, Ч у саму годину зав?тав ти до нас у гост?!

Ч Ѕачу, € й сам. Ѕодай лучче н?чого не бачити?

Ч уди ж отсе?

Ч ?а в Ѕатурин же, до нав?сного д?да ¬асюти.

Ч ?, уже раду рушили!

Ч як?

Ч ј так. ќсь зањдьмо лиш до господи.

«ањхали, вв?йшли, до св?тлиц?, с?ли к?нець стола. “од? Ѕ?лозерець ? почав розказовати.

Ч “ак ? так, Ч каже. Ч Ќав?сноголовий ¬асюта коверзовав-коверзовав, дал? таке вигадав, що ледв? й сам не пропав. Ђѕрис€гайте мен?, Ч каже, Ч на послушенство гетьманське, а не прис€гнете, то тут вам ? капут!ї Ќаустив вражий д?д п?хоту да хот?в так придавити у Ѕатурин? старшину, щоб ? не писнула. ќт €к у нас тепер завелось!

Ч ?а чого доброго й ждати од такого, що полизав л€дських полумиск?в? Ч каже Ўрам. Ч ”же коли ти був раз «олотаревським, то «олотаренком ?знов не будеш! Ќу, що ж старшина?

Ч ј старшина, Ч говорить Ѕ?лозерець, Ч почала його усов?щувати: Ђѕоб?йс€ бога! „и тоб? ж довго жити на св?т?? Ќехай би молодш?њ гетьмановали. ?й, пане полковнику! Ќе удавай —омка на ћоскву зрадником! ?ержись за його; то ще й сам, ? вс? ми поживемо з упокоЇмї. уди! –озходивсь наш д?дуган: Ђ—кор?ш у мене волосс€ на долон? виросте, н?ж пере€славський крамар буде гетьманом! «а мене бо€ре на ћоскв? т€гнуть, за мене Ѕрюховецький з запорожц€ми сто€тиме. ќсь € послав уже посланц? до «?ньковаї. Ч ЂЌе йми, Ч кажуть йому, Ч в?ри запорожц€м: вони тебе уочевидьки ошукують. ѕрињжджають до тебе з —?ч? задл€ уз€тт€ т?лько подарунк?в. ћи тебе гетьманом, ми тебе гетьманом оберемо! ј там своЇ на ум?. ’?ба не знаЇш, €ким вони духом на городову старшину дишуть? —е в њх обичай давн?й!ї ?е тоб?! ? слухати не хоче. як ось ? гонц? з «?нькова. Ђј що?ї Ч Ђ?ге! Ч кажуть. Ч ѕрощайсь, пане полковнику, з гетьманством. “ам запорожц? таке провад€ть, що аж слухати сумної. Ч Ђј кн€зь же що?ї Ч Ђўо кн€зь? н€зь ?з запорожц€ми запан?брата, а твоњ подарунки прийн€в у см?х, бо в його й свого довол?ї. ¬асюта й руки попустив. “од? старшина за його, а п?хота й соб? пот€гла за старшину; та до того прийшлось, що трохи сам ¬асюта не наложив головою. як ось од —омка лист до ¬асюти.

Ч ќд —омка? Ч питаЇ Ўрам, здивовавшись.

Ч ќд його самого, од якима —омка.

Ч ?з ѕере€слава?

Ч Ќ?, ?з ?чн?. —омко вже в ?чн?.

Ч Ќе спод?вавсь €, Ч каже Ўрам, Ч щоб —омко так скоро перем?г себе.

Ч ?ге! Ч одв?туЇ Ѕ?лозерець. Ч рута година наступила. ѕише до ¬асюти: Ђ¬о ?м’€ боже, ти, пане полковнику н?женський, ? вс?, п?д його рукою будуч?њ, послухайте мого голосу, не погубл€йте отчизни. „и вам, Ч каже, Ч лучче оставатись п?д рукою свинопаса ?ванц€, чи п?д лицарською рукою пере€славського —омка? «абудьмо вс€к? чвари. Ќе час нам тепер враждовати, час за козацьку честь посто€ти. я, Ч каже, Ч жду в ?чн?. ’то Їсть в?рний син своЇњ отчизни, збирайтесь до мого боку. Ќе попустимо гетьманськоњ булави в ледач? руки…ї Ѕачить тод? ¬асюта, що н?куди д?тись, давай старшину до ?чн? прохати, да й рушили вс? з Ѕатурина. ? € отсе, дещо впор€дкувавши, туди ж њду. “ак намовились м?ж себе, щоб уже вс?ма голосами —омка обрати ? прис€гу йому виконати, ? при йому вс?м сто€ти.

Ч “ак чого ж га€тись? Ч каже Ўрам. Ч Ќа коней да до ?чн?!

Ч vосподи! Ч сказав, дивуючись, Ѕ?лозерець. Ч „и тебе господь сотворив ?з самого зал?за, чи що? Ќ? рани, н? л?та тебе не одол?вають.

ј Ўрам йому:

Ч як треба р€тувати ”крањну, байдуже мен? ? л?та, й рани. ќбновитьс€ €ко орл€ юность мо€. Ќа кон€, на кон€! Ќ?чого га€тись!

Ч ?а вгамуйсь, бога ради! ’оть дух переведи, хоть чарку гор?лки випий да закуси.

—€к-так осадив Ѕ?лозерець Ўрама. Ўрам уже й сам тод? почувсь, що треба дати соб? п?льгу.

¬ињхали з Ѕорзни. „и проњхали з дес€ток верст, чи н?, €к назустр?ч гонець до Ѕ?лозерц€, щоб простовав уже п?д Ќ?жень.

Ч ¬?йсько гетьманське п?шло, Ч каже, Ч туди ще зранку, а —омко-гетьман з ¬асютою ? з ?ншою старшиною тож ?з ?чн? рушили. ”с€ старшина прис€гу виконала —омков? на послушенство в ринков?й церкв? ?чанськ?й, да, почувши, що вже бо€ре п?д Ќ?женем, просто з церкви на кон? да й рушили до Ќ?жен€.

Ч «аворушились наш?! Ч каже Ўрам. Ч —лава тоб?, боже! Ќу, не тратьмо ж часу й ми.

ѕовернули коней на Ќ?женську дорогу; њдуть сп?шно. ¬ињжджають на ?чанський шл€х, недалеко од Ќ?жен€, аж гл€нуть Ч ? —омко з ¬асютою њде. —таршина за ним купою. ѕов?тавшись, Ўрам зараз ? питаЇ:

Ч ј що, пане гетьмане, €ково?

Ч Ќе журись, батьку, Ч каже —омко, Ч усе буде гаразд. ”же €к ми з паном «олотаренком уз€лись за руки, то нехай устоњть проти нас хто хоче. Ћубенський, ѕрилуцький ? ѕере€славський полки € виправив з ¬у€хевичем п?д Ќ?жень, а „ерн?г?вський буде туди сьогодн? на н?ч. „ого ж ти ?ще супишс€?

Ч “и кажеш, пане гетьмане, що з ¬у€хевичем полки виправив? Ч питаЇ Ўрам.

Ч « моњм генеральним писарем, Ч одв?туЇ —омко.

Ч ?а то-то ж! Ќе дав би € йому гетьманського бунчука п?д таку годину.

Ч ?, батьку! Ч каже —омко. Ч “об?-бо вже дуже знев?рились люде.

Ч ј ти, синку, дуже багато ймеш њм в?ри. я чував про ¬у€хевича дещо негарне.

Ч ?, год?! “и мого ¬у€хевича не знаЇш. Ќ?хто лучче його не вм?Ї гамовати козак?в: тим € й дав на сей день йому бунчук, а не ?ншому.

Ч ѕохмурна, похмурна година! Ч каже сам соб? Ўрам.

Ч Ќе така ще, €к тоб? здаЇтьс€, Ч сказав —омко.

Ч ?ай, боже! ј що ти скажеш про посп?льство, що купитьс€ коло Ќ?жен€, нехай бог криЇ, наче €к було на початку ’мельнищини? —е все брюховц?!

Ч Ќ?чого не скажу. ћен? б?льш њх жаль, н?ж досадно; б?льш досадно, н?ж страшно. ѕоки в мене в табор? козаки да гармати, € н? про що й гадки не маю. “и думаЇш, може, мене дуже засмутили миргородц? да полтавц? з з?ньк?вц€ми? Ќе засмутили вони мене, а преогорчили. Ќе те мен? шкода, що три полки одпало, а те, що честь, правда поламана.

• Предыдущая
• 28/39
• Следующая