Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 26

• Предыдущая
• 26/39
• Следующая

ўе ж до того бер?г ирила “ура од лихоњ халепи й побратим його, Ѕогдан „орногор. —ей, ход€чи круг стовпа, одного зупинить пок?рним проханн€м, другому попр?кне про €ку-небудь ирилову послугу, а на ?ншого блазн€ то й посваритьс€; то такий, знаючи чорногорське завз€тт€, i одiйде, мов кiт од сала, хоть би й рад горiлки покуштовати. Ѕлагаючи iншого отамана, аж слiзьми обливавсь вiрний “урiв побратим; а в —iчi великого сто€ло таке щире побратимство.

як ось ?де просто до стовпа батько ѕугач. —ього похмурного д?дугана не посм?в Ѕогдан „орногор н?чим попр?кнути, а де вже на його сваритись? ’оть же б його й бажав благати, то й €зик не ворочаЇтьс€. “ак €к молодий цуцик ховаЇтьс€ п?д ворота, побачивши старого сус?дського бровка, так б?дний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому д?дов?. ј той прийшов до стовпа, випив кор€к гор?лки, ?ще й похвалив, що добра гор?лка, закусив калачем, уз€в у руки кий.

Ч ѕовернись, Ч каже, Ч с€кий-такий сину!

—ердега повернувсь, а в?н йому так одважив киЇм по плечах, що аж к?стки захрумт?ли. ќднак ирило “ур показав себе добрим запорожцем: ? не зморщивсь, ? не застогнав.

Ч «най, ледащо, €к шановати козацьку славу! Ч сказав батько ѕугач, положив кий да й п?шов соб? геть.

?ивл€чись оддалеки на запорозький прочухан, ѕетро пом?ркував, що не багато ирило “ур видержить таких гостинц?в. ?аль йому стало нет€ги; п?д?йшов до його, чи не дасть €кого зав?ту сестр? да матер?.

ј Ѕогдан „орногор думав, що в?н хоче попробовати, чи кр?пк? в “ура плеч?; заслонив свого побратима спиною, схопивсь за шаблюку да й каже:

Ч ћоре! я не попущу ус€кому захожому знущатись ?з мого побро! ?овол? й своњх братчик?в.

Ч Ѕагацько ж, мабуть, ? в тебе в голов? мозку! Ч каже ирило “ур. Ч ѕусти його, се добра людина: у багно тебе не втопче, €к зав’€знеш, а х?ба з багна вит€гне. «доров був, братику! Ѕач, €к гарно в нас трактують гостей? —е вже не гар€ч? млинчики, пане брате! ¬ип’Їмо ж по кор€ку меду, щоб не так було г?рко.

Ч ѕий, брате, сам, а € не буду, Ч каже ѕетро, Ч щоб ?ще ваш? д?ди не звел?ли одд€чити тоб? киЇм.

Ч Ќу, бувайте ж здоров?, братц?! Ч каже ирило “ур. Ч ¬ип’ю € й сам.

Ч ўо сказати матер? да сестр?? Ч поспитав ѕетро.

«гадавши про мат?р та про сестру, ирило “ур похилив голову, дал? й каже з п?сн?:

ќй которий, козаченьки, буде з вас у м?ст?,

ѕоклон?тьс€ стар?й неньц?, нещасн?й нев?ст?:

Ќехай плаче, нехай плаче, а вже не виплаче,

Ѕо над сином, над ирилом, чорний ворон кр€че!

Ч —е таки й станетьс€ з тобою, превражий сину! Ч каже, п?дходючи, один с?човий д?д; а за ним ?де ще троЇ. Ч Ќе вповай, Ч каже, Ч на те, що молод? тебе обход€ть; ми й сам? тебе вкладемо, ось дай лиш випити нам по кор€ку гор?лки.

?а й уз€в кор€к; зачерпнув, випив, покректав да, вз€вшись за кий, ? каже:

Ч як вам здаЇтьс€, батьки? я думаю, дати йому раз по голов?, та й нехай пропадаЇ ледащо!

Ч Ќ?, брате, Ч каже другий д?д, Ч н?хто з нас не зазнаЇ, щоб коли-небудь бито виноватого по голов?. vолова Ч образ ? подоб?Ї боже: гр?х п?д?ймати на нењ ки€. vолова н?чим не винна; ?з серц€ ?сход€ть помишлЇн?€ зла€, уб?йства, прелюбод?€н?€, татьби, Ч а голова, брате, н?чим не винна.

Ч ?ак що ж, брате, Ч каже трет?й д?д, Ч коли того прокл€того серц€ дубиною не достанеш? ј по плечах не добити нам сього вола й обухом. ј шкода пускати на св?т такого гр?ховода: ? так уже чор’знаЇ на що переводитьс€ славне «апорожжЇ.

Ч ѕослухайте, батьки, моЇњ ради, Ч каже четвертий д?д, Ч оли ирило “ур видержить сей прочухан, то нехай живе: такий козарлюга на що-небудь здастьс€.

Ч «дастьс€? Ч каже, ?дучи мимо, батько ѕугач. Ч Ќа €кого б?са здастьс€ такий гр?ховодник православному христи€нству? Ѕийте його, вразького сина! Ўкода, що мен? нельз€ б?льш братись за кий, ато € молотив би його, поки б увесь цебер гор?лки випив. Ѕийте, батьки, превражого сина!

“од? д?ди випивали один за одним по кор€ку гор?лки, брали кињ ? давали ирилу “уров? по плечах. —или в старих руках було в њх ?ще довол?, що аж плеч? хрумт?ли. ?нший давно б зваливс€ ?з н?г, а ирило “ур видержав ус? чотири кињ, не покривившись; ?ще, €к од?йшли д?ди, ? шуткував ?з своњм гостем.

Ч ?обре, Ч каже, Ч пар€ть у нас у с?чов?й лазн?, н?чого сказати! ѕ?сл€ такоњ припарки не забол€ть уже нi плеч?, н? по€сниц€.

Ч ўо сказати твоњй пан?матц?? Ч питаЇтьс€ ще раз ѕетро.

Ч ј що ж њй сказати? Ч одв?туЇ ирило “ур. Ч —кажи, що пропав козак н? за цапову душу, от ? все. ј прикмету над моњм скарбом знаЇ побратим. ќдну часть оддасть в?н стар?й неньц? та сестр?; другу одвезе у ињв на братство; там мене спокусив гр?х, нехай же там мол€тьс€ й за мою душу; а третю одвезе у „орну vору: нехай добр? юнаки купл€ть соб? олив’€ного бобу та чорного пшона, щоб було чим пом’€нути на лицарських грец€х “урову душу.

Ч р?пись, побро, Ч каже Ѕогдан „орногор, Ч б?льш н?хто не зн?ме на тебе руки. ќт незабаром удар€ть у казани до об?ду; тод? одпуст€ть тебе, да й будеш вольний козак.

ћусив ѕетро п?дождати до об?д, чи не пот?шить матер? да сестри ириловоњ доброю зв?сткою. ’одючи по в?щовому м?сцю, постер?г в?н, що не один т?лько чорногорець оборон€в ирила “ура: багато братчик?в, зустр?ваючись ?з другими, брались за шаблю, мов вимовл€ли: Ђќсь т?лько поквапс€ на гор?лку, то виц?джу € њњ з тебе хутко!ї як же вдарили в казани до об?ду, тод? ц?ла купа запорожц?в кинулась до ирила “ура; одв’€зали од стовпа, обн?мали ? поздоровл€ли по бан?.

Ч Ќу вас ?к нечист?й матер?! Ч каже ирило “ур. Ч оли б сам? посто€ли в стовпа, то одпала б охота обн?матись!

Ч ј що, ди€вол?в сину! Ч каже, п?дходючи, батько ѕугач. Ч —мачн? кињ кошов?њ? ћоже, тепер плеч? бол€ть так, €к у того чорта, що возив ченц€ в русалим? Ќа, вражий сину, приложи оце листЇ, так завтра мов рукою зн?ме. Ѕито й нас де за що замолоду, так знаЇмо ми л?ки од сього лиха.

–озд€гли братчики ирила “ура, а в ѕетра аж мороз п?шов поза шкурою, €к побачив в?н б?лу його сорочку, що сестра-жал?бниц€ шила й мережила, усю в кров?; ?ще й поприк?пала до ран. ирило “ур аж зуби зц?пив, щоб не стогнати, €к почали оддирати њњ од т?ла. Ѕатько ѕугач сам приложив йому до спини широке €кесь лист€, помазавши чимсь липким.

Ч Ќу, Ч каже, Ч тепер ходи здоров, та не скачи в гречку, а то пропадеш, €к собака! “од? братчики з веселим гуком п?дн€ли д?жки з медом та з гор?лкою, уз€ли стужку з калачами да й повели ирила “ура до об?ду.

ќб?дали добр? молодц? на трав?, п?д дубами, ус€кий кур?нь особе, ?з своњм кур?нним отаманом. ??ди об?дали в гетьманському курен?; т?лько батько ѕугач прийшов на трапезу до ирила “ура, ? то вже була велика честь усьому куренев?. ирило “ур уступив йому своЇ отаманське м?сто, а сам с?в коло його. ?ва кобзар?, сидючи навпроти њх, ?грали ус€ких лицарських п?сень ? висп?вували про Ќеча€, про ћорозенка, про ѕеребийноса, що здобули на всьому св?т? несказанноњ слави; висп?вували ? про Ѕерестецький р?к, €к козаки б?довали да, б?дуючи, серце соб? гартовали, Ч ? про степи, ? про „орне море, ? про неволю, ? катергу турецьку, ? про здобич да славу козацьку; усе поважним словом перед товариством викладували, щоб козацька душа ? за трапезою росла угору.

ѕоблагословив ото батько ѕугач до трапези; ус? вз€лись за св€тий хл?б, ус€к вийн€в з кишен? ложку (бо с?човиков? без ложки, що без люльки, ходити не годилось); €к ось ирило “ур, озирнувшись кругом, ? каже:

Ч ?х, братчики! ћен? памороки забито ки€ми, а в вас, мабуть, ?зроду в голов? клочч€. оли ж се в св?т? видано, щоб випроводити гост€ з коша натщесерце?

Ч ѕане отамане! Ч кажуть. Ч Ѕорони нас, боже, од такоњ скнарост?! ѕро €кого се ти гост€ глаголеш?

оли ж тут саме ? йде Ѕогдан „орногорець ?з ѕетром.

Ч ќсь м?й г?сть! Ч каже ирило “ур. Ч —е, коли хочете знати, син паволоцького попа, той самий, що, €к стукнувсь ?зо мною за иЇвом, то аж поле всм?хнулось.

–ад? були ус? братчики, побачивши Ўрамового сина. ?авно вже вони чували про його лицарство. ?нш?, уставши, об?ймали його, €к брата, друг? пот?сн€лись, щоб було йому м?сце.

• Предыдущая
• 26/39
• Следующая