Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 2

• Предыдущая
• 2/51
• Следующая

Молекулярна плівка, що вкривала стіл, була трохи «пригашена», але зовсім не зникла. Простягнувши руку, Харлан мимохіть глянув на стільницю, звідки на нього похмуро дивилося власне обличчя. Харланові було тридцять два роки, але на вигляд він здавався старшим і сам знав про це. Можливо, його старили вузьке, довгообразе обличчя й темні брови над чорними очима, бо все це разом надавало йому похмурого, насупленого вигляду, типового, на думку Вічних, для Техніків. А може, причина крилася в тому, що сам він ні на мить не забував про свій фах.

Розгорнувши стрічку, Харлан одразу перейшов до справи.

— Я не Соціолог, сер…

— Це звучить грізно, — усміхнувся Вой. — Коли починають із браку компетенції в якомусь питанні, то неодмінно чекай банального судження в цьому ж таки питанні.

— Ні, не судження, — заперечив Харлан, — а тільки прохання: подивіться, будь ласка, ще раз на цей висновок — чи немає в ньому невеличкої похибки?

Вой одразу спохмурнів:

— Гадаю, що ні.

Одна Харланова рука лежала на бильці стільця, друга — на коліні. Він не міг собі дозволити забарабанити пальцями по столу або закусити губу. Жодним порухом він не мав права виказувати своїх емоцій.

Останнім часом Харлан регулярно переглядав усі проекти Зміни Реальності, тільки-но їх перемелювали адміністративні жорна Ради Часів. Бувши особистим Техніком Старшого Обчислювача Твісела, він міг робити це без будь-яких труднощів, вдаючись до незначного порушення професійної етики. Особливо останнім часом, коли Твіселову увагу геть заполонив його власний проект. (У Харлана роздулися ніздрі. Тепер він дещо знав про цей проект).

Харлан не був певний, що за такий короткий термін знайде те, що шукає. А тому, коли він уперше натрапив на проект Зміни Реальності з 2456-го по 2871-е Сторіччя, серійний номер В-5, то спочатку подумав, що в нього від напруги затьмарився розум і йому видається бажане за дійсне. Цілий день він перевіряв рівняння й зв’язки, пойнятий відчуттям непевності, змішаним з дедалі дужчим збудженням та гіркою вдячністю долі за те, що встиг опанувати принаймні, елементарну психоматематику.

Зараз Вой переглядав ту саму стрічку здивованими і водночас стурбованими очима.

— Мені здається, — сказав він нарешті, — що тут усе гаразд.

— Тоді я дозволю собі звернути вашу увагу на психоматриці любовних взаємин, характерних для Реальності вашого Сторіччя. Це, здається, галузь соціології, предмет вашої компетенції. Ось чому, прибувши сюди, я вирішив насамперед зустрітися з вами.

Вой насупив брови. Він усе ще був чемний, але в голосі його вже почувся холодок.

— Спостерігачі нашого Сектора — люди висококваліфіковані. У мене немає жодного сумніву щодо точності їхніх даних для цього проекту. Може, у вас є інші дані?

Ні, немає, Соціологу Вой. Я користуюся їхніми даними. Викликають у мене сумнів тільки висновки. Погляньте, чи не повинен бути в оцій точці тензор-комплекс змінним, якщо дані любовних взаємин точні?

Вой глянув на перфострічку з видимою полегкістю.

— Певна річ, Техніку, це само собою зрозуміло, але тут рівняння переходять у тотожність. Внаслідок цього утворюється невеличка розвилина без бічних відгалужень, а далі дороги знову сходяться. Сподіваюсь, ви вибачите мені за вживання цих квітчастих порівнянь замість точних математичних висловів.

— Ціную вашу ґречність, — сухо сказав Харлан, — з мене такий Обчислювач, як і Соціолог.

— Отже, все гаразд. Змінний тензор-комплекс, на який ви звернули увагу, або ж, просто кажучи, розвилка не має ніякого значення. Дороги знову сходяться, і далі пролягає єдиний шлях. Це така дрібниця, що про неї не варто й згадувати в наших рекомендаціях.

— Коли ви так вважаєте, сер, то мені залишається тільки погодитися з вами. Та хоч би там як, треба визначити МНЗ.

На згадку про цю абревіатуру Соціолог поморщився. Харлан заздалегідь знав, що його реакція буде саме такою. МНЗ означало Мінімальну Необхідну Зміну, а тут і Технік був дока. Соціолог міг вважати себе поза всілякою критикою з боку нижчих істот, коли йшлося про інші питання, включаючи й математичний аналіз численних можливих часових Реальностей, але щодо МНЗ, то тут Технік залишався неперевершеним фахівцем.

Математичне обчислення не підходило. Навіть найбільший Комп’ютер, яким керував би найрозумніший і найдосвідченіший Старший Обчислювач, у кращому разі міг тільки вказати на ймовірні ряди місцезнаходження МНЗ. Правильний вибір МНЗ цілком залежав від знань і досвіду Техніка. Хороший Технік рідко помилявся. Першокласний Технік не помилявся ніколи.

Харлан не помилявся ніколи.

— МНЗ, рекомендоване вашим Сектором, — вів далі Харлан рівним, безстороннім голосом, карбуючи слова Єдиної Міжчасової Мови, — передбачає аварію космічного корабля і тяжку смерть дванадцяти космонавтів.

— Це неминуче, — сказав Вой, стенувши плечима;

— А я вважаю, — заперечив Харлан, — що МНЗ можна звести до простого переміщення невеличкої коробки з однієї полиці на іншу. Ось подивіться.

Харлан показав довгим пальцем на одну з перфорацій і акуратно обрізаним білим нігтем зробив уздовж неї ледь помітну позначку.

— Хіба таке розв’язання не змінює ситуацію?! — сказав Харлан. — Хіба воно не усуне розвилини й не приведе нас до… — …до ймовірної МБР, — прошепотів Вой. — …до точної Максимальної Бажаної Реакції, — закінчив Харлан.

Вой підвів очі. На його смаглявому обличчі відбилося щось середнє між гнівом і досадою. Харлан мимоволі звернув увагу на щербинку між верхніми передніми зубами Соціолога, яка робила його схожим на боягузливе зайчисько. Ця схожість аж ніяк не поєднувалася з тією стримуваною силою, що вчувалася у словах Воя.

— Очевидно, Рада Часів ще вкаже мені на цю помилку?

— Не думаю. Наскільки мені відомо, Рада нічого не знає про це. Принаймні ваш проект Зміни Реальності потрапив до мене без коментарів. — Харлан не уточнив значення у даному разі слова «потрапив», а Вой не спитав його про це.

— Отже, ви знайшли цю помилку самі?

— Атож. — І не повідомили про неї Раду Часів?

— Ні.

Вой полегшено зітхнув, але відразу ж спохмурнів.

— А чому?

— Мало хто міг уникнути такої помилки. Я вирішив виправити її поки не пізно. Так я і зробив. А чом би й ні?

— Ну що ж, дякую вам, Техніку Харлан. Ви повелися як друг. Хоча помилка, що її припустився наш Сектор, була, як ви самі сказали, практично неминуча, у протоколі Ради вона мала б вигляд невиправданого недогляду.

Після невеличкої паузи Вой провадив далі:

— Хоча з другого боку, смерть кількох людей мало що важить проти отих змін особистостей, до яких призведе Зміна Реальності.

«Не відчувається, що він дякує щиро, — мимоволі подумав Харлан. — Може, навіть образився. Ба, а як подумає, що від догани його врятував якийсь Технік, то ще й обурюватися почне. Якби я був Соціологом, він потис би мені руку, але Технікові він руки не потисне. Навіть пальцем не доторкнеться до Техніка, а сам ладен приректи на смерть від ядухи дванадцятеро душ».

Та чекати, поки Соціолог почне обурюватися, означало звести справу нанівець, отож Харлан вирішив не гаяти часу.

— Сподіваюсь, що на подяку ваш Сектор не відмовить мені в невеличкій послузі?

— У послузі?

— Мені потрібен Розрахунок Життя. Всі потрібні дані в мене з собою. А також усі дані для проекту Зміни Реальності в 482-му. Мені хотілося б лише з’ясувати ефект впливу Зміни на долю певної особистості.

— Я не певен, що правильно зрозумів вас, — повільно мовив Соціолог. — У вас є всі умови зробити це у своєму Секторі.

— Безперечно. Але я не хотів би, щоб про мої особисті дослідження дізналися до їх завершення. У моєму Секторі було б важко зробити ці розрахунки та й, крім того… — Харлан закінчив фразу якимсь невиразним жестом.

— Отже, ви не хочете здійснити свої наміри через офіційні канали? — запитав Вой.

— Я хочу це зробити таємно. Мені потрібна конфіденційна відповідь.

— Адже ви знаєте, що це протизаконно. Я не можу піти на таке порушення правил.

• Предыдущая
• 2/51
• Следующая