Година бика - Ефремов Иван Антонович - Страница 85
- Предыдущая
- 85/109
- Следующая
— Понад п’ятсот, — відказала, не замислюючись, Родіс, — триста на означення відтінків пристрасті, і близько півтори тисячі, які змальовують людську красу. А тут, у книгах Торманса, я не знайшла нічого, крім убогих спроб змалювати, наприклад, прекрасну кохану їхньою бідною мовою. Усі виходять схожими, втрачається поезія, відчуття притуплюються монотонними повторами. Олігархи (звичайно, через своїх освічених поплічників) відчайдушно борються за приховування від людей їхніх духовних здібностей і пов’язаних з цим великих сил людської природи. Так само вони намагаються применшити і знецінити фізичну красу, щоб рядова людина ні в чому не могла вважати себе кращою чи вищою від правителів. Їхні вчені слуги завжди готові оббрехати, заперечуючи духовні сили, і висміяти красу.
За античних часів Європи і Ближнього Сходу, середньовічної Індії, — вела далі Родіс, — фізична любов переплітається з релігією, філософією, обрядовістю. Після чого реакція: Темні Віки, піднесення релігії і заперечення, придушення сексуальності. Нова реакція — і в ЕРС відродилася примітивна еротика з відмиранням релігійності, на слабшій фізичній основі. Не сталося, як у минулі часи, могутнього злету почуттів. Цей період — останній в існуванні капіталістичних відносин у суспільствах Землі — додатково охарактеризувався утилітаризмом. Еротика, і політика, і наука — все розглядалося з точки зору матеріальної користі й грошей… Утилітаризм незмінно призводив до обмеженості почуттів, не тільки мислення. Ось чому тормансіанам треба спершу відновити нормальне відчуття світу. Тільки потім вони будуть здатні на істинну еротику. Ви надто швидко рвонули з місця, Евізо! Але годі!
Родіс почала водити пальцями по тілу Евізи, натискаючи на певні точки і вимовляючи розмірено-музичні слова. Не минуло й кількох хвилин, як Евіза спала з дитячою безтурботністю. Скорботні зморшки ховалися лише в куточках губів, але невдовзі й вони щезли. Потім Родіс стала на коліна і, вигнувшись назад, головою торкнулася підлоги, випростуючи спину. Її супутниці належали до того віку, коли сили швидко відновлюються під час міцного і здорового сну. Родіс милувалася обома й раділа. Вони зробили, що зуміли, для вивчення Торманса і, природно, не могли змінити тутешнє життя. Тепер вони повернуться на “Темне Полум’я”. Заради крихт, які Евіза й Чеді додали б іще до величезного завдання повороту історії Торманса, не варто більше ризикувати їхнім життям. Антрополог Чеді й лікар Зоряного Флоту Евіза ще відвідають різні місця всесвіту, подарують Землі своїх дітей, проживуть довге, цікаве життя. Безмірне приниження людини на Тормансі й пережиті тут страждання, смуток і жалість, що народилася до побратимів, зітруться, пам’якшаться і врешті перестануть тривожити їх на Землі…
Двері повільно розчинилися, увійшов СДФ і завмер біля ніг Родіс. Вона зняла з його ковпака важкий білий барабан і, з певним зусиллям поставивши його на вікно, угвинтила синій конус у спеціальний виступ верхнього краю. Серед спорядження Евізи Родіс знайшла високу склянку, прозору до невидимості і, повернувши конус, налила в посудину таку ж прозору рідину. Родіс обережно ковтнула, обличчя її засвітилося задоволенням. Після мінералізованої, нечистої, із запахом іржавого водопроводу й дешевого бактерициду води столиці смак земної води був невимовно приємним. Нея Холлі не забула надіслати із зорельота й земних концентрованих продуктів.
Родіс заходилася готувати їжу для Чеді й Евізи.
До палати квапливо увійшов блідий і спітнілий головний лікар.
— Я не підозрював, що в мене тут володарка землян, — уклонився він Родіс, — вам незручно й тісно. Але це влаштуємо пізніше, а зараз ходімо до мого кабінету. Вас викликають із садів Цоам. Здається, — обличчя головного набуло молитовного виразу, — з вами хоче говорити сам Великий і Мудрий…
Фай Родіс стала перед екраном двостороннього зв’язку Ян-Ях, на якому незабаром з’явилася знайома постать володаря. Чойо Чагас був похмурий. Різкий жест у бік головлікаря — і той, низько зігнувшись, кинувся з кабінету.
Чойо Чагас огледів Родіс у її сріблястому халаті, крізь який прозирав костюм простої жінки Ян-Ях.
— Не так ефектно, ніж ваші колишні шати. Але так ви мені ближча, ніби моя… піддана, — спроквола промовив він. — І все ж я здивувався, дізнавшись, що ви тут.
— Якби не катастрофа з Чеді, я не залишила б Сховища. Там дуже цікаві матеріали, і ви мудро вчинили, відіславши мене туди.
Чойо Чагас трохи пом’якшав.
— Сподіваюсь, що ви ще раз пересвідчились, як небезпечно спілкуватися з нашим диким і злим народом. Мало не загинула четверта наша гостя!
Фай Родіс хотіла спитати, з чиєї вини народ Ян-Ях перебуває в такому стані, але дратувати володоря не входило в її плани.
— Що ви тепер збираєтесь робити? — запитав Чойо Чагас.
— Як тільки наш антрополог одужає, я відішлю її і лікаря на зореліт. Зараз це питання кількох днів.
— А далі?
— Я повернуся до Сховища Історії. Закінчу роботу над рукописами. Наш астронавігатор продовжить знайомство з науковим світом столиці. Ще днів двадцять — і ми попрощаємося з вами.
— А другий зореліт?
— Він уже десь близько. Але ми не будемо зловживати вашою гостинністю. Очевидно, він не сяде. Залишиться на орбіті до нашого відльоту.
Володар, як здалося Родіс, відчув задоволення.
— Гаразд. Все влаштують найкращим чином.
— Не треба турбуватися. Краще накажіть, щоб нас з’єднували з вами або молодшими володарями без затримок. Інакше ми не здатні будемо розібратися, де кінчається ваша воля і починається тупість і страх сановників.
Чойо Чагас милостиво кивнув, якийсь час він мовчки дивився на Родіс, а потім, не промовивши ні слова, раптово зник з екрана. Вона повернулася до Чеді, яка вже сиділа на подушках і без ковпака. І Чеді й Евіза насолоджувались водою і їжею Землі, мружачись від задоволення.
— Не уявляли, що консервована земна їжа насправді така смачна, — сказала Чеді.
— Після тормансіанської, — відказала Родіс, занурюючи пальці в густе волосся дівчини, яке знову стало природного попелясто-золотавого кольору. Звільнені від контактних лінз очі сяяли колишньою синню.
— Дивовижно, — Чеді трохи звелася на лікті, але Евіза одразу ж поклала її на місце, — як вони можуть труїти себе, своїх дітей, занепащати своє майбутнє, фальсифікуючи і здешевлюючи їжу так, що вона перетворюється на отруту? Уявіть, що на Землі хтось став би приймати таку отруту. Безглуздя!
— Вони, — пояснила Родіс, — цим жахливим шляхом збільшують кількість продуктів, здешевлюючи її виробництво. А продають за ту саму дорогу ціну — це зветься непрямим податком у суспільстві Торманса, і прибуток іде олігархам.
— Впевнена, що жодна лабораторія тут не візьметься аналізувати склад продуктів, щоб не спливла назовні його шкідливість, — сказала Евіза, — треба захопити з собою на Землю зразки.
— Чудова ідея, — промовила Родіс, — почнемо сьогодні ж із госпіталю.
Родіс довго, не кваплячись, масажувала на плечі Чеді рубці загоєних розтинів із слідами чорних гачків. Чеді запевняла, що вже видужала, але Родіс і Евіза боялися наслідків внутрішніх пошкоджень. На маленькому возику привезли книжки — розважальне чтиво. Чеді заходилася читати їх одна за одною із швидкістю, недосяжною для тормансіан, але звичайною для землян, які миттю читають цілі сторінки.
Коли прийшла Евіза, біля постелі Чеді виросла гора книжок.
— Невже так цікаво? — запитала Евіза.
— Я все шукала щось путнє. Не могла повірити, щоб у технічно розвиненій цивілізації можна було писати такі дрібниці, схожі на земну літературу ЕРС. Ніби в них немає духовних проблем, тривог, хвороб, нещасть. Істинні великі трагедії, прекрасне людське геройство, приховане в буднях сірої повсякденності, їх не цікавить. Очевидно, і сама людина їм не цікава і служить лише тлом. Усе зводиться до тимчасових дурниць, випадкового нерозуміння чи міщанського невдоволення. Місцеві письменники вигадливо навчилися відволікати й розважати, переказуючи сотні разів одне й те саме. Вони ж пишуть і для телепередач, вихваляють щастя жити під мудрим керівництвом Чойо Чагаса, який нібито врятував їх від безнадійного минулого. Тут історія починається із встановлення всепланетної влади теоретика олігархії великого Іно-Кау. Враження, — що книжки написані для розумово нерозвинених дітей. Усі книжки — нові, мало читані. Треба б попросити якісь давніші видання.
- Предыдущая
- 85/109
- Следующая
