Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич - Страница 51

• Предыдущая
• 51/91
• Следующая

— Ось мій апарат, — сказав він, ставлячи на стіл два металеві ящики: один — вузький, у вигляді відрізка труби, другий — плоский, дванадцятигранний, втричі більшого діаметра.

Він склав обидва ящики, скріпив їх анкерними болтами. Трубку спрямував отвором до решітки каміна, у дванадцятигранного кожуха трохи підняв сферичну кришку. Всередині кожуха на ребрі стояло бронзове кільце з дванадцятьма фарфоровими чашечками.

— Це модель, — пояснив він, виймаючи з другого чемодана ящик з пірамідками, — вона не витримає й години роботи. Апарат треба будувати з надзвичайно стійких матеріалів, в десять разів солідніше. Але він вийшов би надто важкий, а мені доводиться повсякчас пересуватися. (Гарін заклав у чашечки кільця дванадцять пірамідок). Зовні ви нічого не побачите і не зрозумієте. Ось креслення, поздовжній розріз апарата. — Він схилився над Зоїним кріслом, вдихнув пахощі її волосся, розгорнув креслюпочок розміром на пів-аркуша писального паперу. — Ви хотіли, Зоє, щоб я рискнув усім у нашій грі… Дивіться сюди… Це основна схема…

Це просто, як двічі по два. Чистісінька випадковість, що це досі не було збудовано. Весь секрет у гіперболічному дзеркалі (А), що нагадує за формою дзеркало звичайного прожектора, та в шматочку шамоніту (В), теж зробленому у вигляді гіперболічної сфери. Закон гіперболічних дзеркал такий:

Промені світла, падаючи на внутрішню поверхню гіперболічного дзеркала, сходяться всі в одній точці, у фокусі гіперболи. Це відомо. Тепер ось що невідомо: я розміщаю у фокусі гіперболічного дзеркала другу гіперболу, окреслену, так би мовити, навиворіт — гіперболоїд обертання, виточений із тугоплавкого, що ідеально полірується, мінералу — шамоніту (В), — поклади його на півночі Росії невичерпні. Що ж виходить з променями?

Промені, збираючись у фокусі дзеркала (А), падають на поверхню гіперболоїда (В) і відбиваються од нього математично паралельно, — іншими словами, гіперболоїд (В) концентрує всі промені в один промінь, або в “променевий шнур” будь-якої товщини. Переставляюючи мікрометричним гвинтом гіперболоїд (В), я за бажанням збільшую або зменшую товщину “променевого шнура”. Втрата його енергії під час проходження через повітря мізерна. При цьому я можу довести “шнур” (практично) до товщини голки.

На ці слова Зоя підвелася, хруснула пальцями і знову сіла, обхопивши коліно.

— Під час перших дослідів я брав за джерело світла декілька звичайних стеаринових свічок. За допомогою встановлення гіперболоїда (В) я доводив “променевий шнур” до товщини в’язальної спиці і легко розрізував ним дюймову дошку. Саме тоді я збагнув, що все завдання — відшукати компактні і надзвичайно потужні джерела променевої енергії. За три роки праці, що коштували життя двом моїм помічникам, було створено оцю вугільну пірамідку. Енергія пірамідок настільки вже велика, що, вміщені в апарат, — як ви бачите, — і запалені (горять близько п’яти хвилин), вони дають “променевий шнур”, здатний за кілька секунд розрізати залізничний міст… Ви уявляєте, які відкриваються можливості? У природі не існує нічого, що б могло опиратися силі “променевого шнура”. Споруди, фортеці, дредноути, повітряні кораблі, скелі, гори, кора землі — все пропалить, зруйнує, розріже мій промінь…

Гарін раптово обірвав розповідь і підвів голову, прислухаючись. За вікном шурхотів і рипів гравій, затихаючи, працювали мотори. Він стрибнув до вікна і прослизнув за портьєру. Зоя дивилася, як за запиленим малиновим оксамитом нерухомо стояв Гарін, потім він здригнувся. Вислизнув з-за портьєри.

— Три машини і вісім чоловік, — сказав він пошепки, — це по нас. Здається — автомобіль Роллінга. У готелі тільки ми та воротарка. (Він спритно вийняв із нічного столика револьвер і засунув у кишеню піджака). Мене то вже точно не випустять живим… — Він раптом весело почухав збоку носа. — Ну, Зоє, вирішуйте: так чи ні? Іншої такої хвилини не вибереш.

— Ви збожеволіли, — Зоїне обличчя спалахнуло, помолодшало, — рятуйтеся!..

Гарін тільки сіпнув борідкою.

— Вісім чоловік, дурниці, дурниці! — Він трохи підняв апарат і повернув його дулом до дверей.

Луснув себе по кишені. Обличчя його нараз змарніло.

— Сірники, — прошепотів він, — нема сірників…

Можливо, він сказав це навмисне, щоб випробувати Зою. Можливо, і справді в кишені не було сірників, — від них залежало життя. Він дивився на Зою, як тварина, чекаючи смерті. Вона, ніби у сні, взяла з крісла сумочку, вийняла коробку, воскових сірників. Подала поволі, з трудом. Беручи, він відчув пальцями її крижану вузьку руку. Внизу крученими сходами, обережно поскрипуючи, хтось піднімався.

Кілька чоловік зупинилися за дверима. Було чути їхнє дихання. Гарін голосно спитав по-французькому:

— Хто там?

— Телеграма, — відказав грубий голос, — одчиніть!..

Зоя мовчки схопила Гаріна за плечі, захитала головою.

Він одвів її в куток кімнати, силоміць посадив на килим. Зразу ж повернувся до апарата й крикнув:

— Підсуньте телеграму під двері.

— Коли кажуть — відчиніть, треба відчиняти, — заревів той самий голос.

Інший, обережний, спитав:

— Жінка у вас?

— Так, у мене.

— Видайте її, вас залишимо у спокої.

— Попереджаю, — люто проказав Гарін, — якщо ви не заберетеся геть, за хвилину жоден з вас не лишиться живий…

— О-ля-ля!.. О-хо-хо!.. Ги-ги!.. — завили, заіржали голоси, і на двері навалилися, закрутилася фарфорова ручка, з одвірків посипалася штукатурка.

Зоя не зводила очей з Гарінового обличчя. Він був блідий, рухи швидкі і впевнені. Сівши навпочіпки, він прикручував до апарата мікрометричний гвинт. Вийняв кілька сірників і поклав на стіл поряд з коробкою. Взяв револьвер і випростався очікуючи. Двері затріщали. Раптом од удару посипалися шибки, гойднулася портьєра. Гарін одразу вистрелив у вікно. Присів, чиркнув сірником, всунув його в апарат і закрив сферичну кришку.

Минула всього секунда тиші після його пострілу. Й одразу почалась атака одночасно на двері і на вікно. У двері заходилися бити чимось важким, від фільонок полетіли тріски/Портьєра на вікні загорнулась і впала разом з карнизом.

— Гастон! — крикнула Зоя.

Через залізну решітку вікна ліз Качиний Ніс, тримаючи в роті ніж-наваху. Двері були ще цілі. Гарін, білий як папір, прикручував мікрометричний гвинт, у лівій руці його танцював револьвер. В апараті шугало, гуло полум’я. Кружальце світла стало сліпучою цяткою. У розбиті фільонки дверей лізли вусаті пики… Гарін схопив обома руками апарат і дулом спрямував його на Качиного Носа…

Зоя побачила: Гастон роззявив рота чи то щоб крикнути, чи то щоб ковтнути повітря… Димова смуга пройшла поперек його грудей, руки піднялися і впали. Він перекинувся на килим. Голова його разом з плечима, наче кусень хліба, відпала од нижньої частини тулуба.

Гарін повернув апарат до дверей. Дорогою “променевий шнур” розрізав провід, лампочка під стелею згасла. Сліпучий, тонкий, прямий, як голка, промінь із дула апарата чиркнув поверх дверей, — посипалися шматки дерева. Ковзнув нижче. Пролунав короткий крик, ніби роздушили кота. У темряві хтось шарахнувся. М’яко впало тіло. Промінь танцював на висоті двох футів од підлоги. Почувся дух горілого м’яса. І раптом усе стихло, тільки в апараті гуділо полум’я.

Гарін покашляв, сказав хрипкуватим голосом, що погано корився йому:

— Покїнчено з усіма.

За розбитим вікном вітерець налетів на невидимі липи, вони зашелестіли по-пічному — сонно. З темряви, знизу, де непорушно стояли машини, гукнули по-російському:

• Предыдущая
• 51/91
• Следующая