Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Толстой Алексей Николаевич - Страница 50

• Предыдущая
• 50/91
• Следующая

— Забирайтеся до дідька! — вже спокійніше сказав Роллінг.

— Якщо я зникну за цією адресою, то досить відома вам мадемуазель Монроз загине.

У Роллінга стрибнули щоки. Він одразу підійшов до Гастона. Той мовив шанобливо, як годиться розмовляти з власником мільярдів, і разом з відтінком грубуватого приятелізму, як розмовляють з чоловіком своєї коханки.

— Отож, добродію, ви пробачаєтеся?

— Ви знаєте, де переховується мадемуазель Монроз?

— Отож, добродію, щоб вести далі нашу розмову, я повинен зрозуміти, що ви пробачаєтеся переді мною!

— Пробачаюся! — заволав Роллінг.

— Прошу, — Гастон відійшов од вікна, звичним рухом розправив вуса, відкашлянувся і сказав: — Зоя Монроз з руках убивці, про якого кричить весь Париж.

— Де вона? (У Роллінга затремтіли губи).

— У Білль Давре, поблизу парку Сен-Клу, в готелі для випадкових відвідувачів, за два кроки од музею Гамбетти. Учора вночі я простежив їх в автомобілі до Білль Давре, сьогодні я точно встановив адресу.

— Вона добровільно втекла з ним?

— Саме це я найбільше хотів би знати, — проказав Гастон так зловісно, що Роллінг здивовано оглянув його.

— Дозвольте, пане Гастон, я не зовсім розумію, яка ваша участь у всій оцій історії? Яке вам діло до мадемуазель Монроз? Яким чином ви серед ночі стежите за нею, встановлюєте місце її перебування?

— Годі! — Гастон благородним жестом простягнув перед себе руку. — Я вас розумію. Ви повинні були поставній мені це запитання. Відповідаю: я закоханий, і я ревнивий…

— Ага! — мовив Роллінг.

— Вам потрібні подробиці? Ось вони. Сьогодні вночі, виходячи з кафе, де я пив склянку грогу, я побачив мадеч-муазель Монроз. Вона мчала в найнятому автомобілі. Обличчя її було жахливе. Скочити в таксі, кинутись їй услід було справою секунди. Вона зупинила машину на вулиці Гобеленів і зайшла до під’їзду будинку шістдесят три. (Роллінг кліпнув, наче його штрикнули). Не тямлячи себе від ревнивих передчуттів, я ходив тротуаром повз будинок шістдесят три. Рівно о чверть на п’яту мадемуазель Монроз вийшла не з під’їзду, як я сподівався, а з воріт у стіні парку, що прилягає до будинку шістдесят три. Її за плечі притримував чоловік з чорною борідкою, зодягнений у коверкот і сірий капелюх. Все інше ви знаєте.

Роллінг сів на стілець (епохи хрестових походів) і довго мовчав, вп’явшись пальцями в різьблені бильця… Так, ось вони — дані, котрих не вистачало… Вбивця — Гарін. Зоя — співучасниця… Злочинний план очевидний. Вони вбили двійника на вулиці Гобеленів, щоб заплутати в брудну історію його, Роллінга, І, шантажуючи, видурити гроші на побудову апарата. Чесний сержант і класичний дурень Гастон випадково виявляє злочин. Все зрозуміло. Треба діяти рішуче і нещадно.

Очі Роллінга люто спалахнули. Він звівся, ногою відіпхнув стілець.

— Я дзвоню в поліцію. Ви поїдете зі мною до Білль Давре.

Гастон посміхнувся, великі вуса його поповзли навскіс.

— Мені здається, містере Роллінг, буде благорозумиіше не вплутувати поліцію у цю історію. Ми обійдемося своїми силами.

— Я бажаю арештувати вбивцю і його співучасницю та передати негідників до рук правосуддя. — Роллінг випростався, голос його дзвенів, як сталь.

Гастон зробив невизначепий жест.

— Так-то воно так… Але в мене є шестеро надійних хлопців, що бували в бувальцях… За годину в двох автомобілях я міг би переправити їх до Білль Давре… А з поліцією, запевняю вас, не варто зв’язуватися…

Роллінг тільки пирхнув на це і взяв з полиці каміна телефонну трубку. Гастон іще швидше схопив його за руку.

— Не дзвоніть у поліцію!

— Чому?

— Бо дурнішого за це не можна придумати… (Роллінг знову потягнувся до трубки). Ви рідкісного розуму людина, мосьє Роллінг, невже ви не розумієте — є речі, котрі не говорять одверто… Благаю вас- не дзвоніть… Тьху, чорт!.. Та тому, що після цього дзвінка ми з вами обоє попадемо на гільйотину… (Роллінг у шаленстві штовхнув його в груди і вихопив трубку. Гастон жваво озирнувся і прошепотів у самісіньке вухо Роллінга). За вашою вказівкою мадемуазель Зоя доручила мені вирядити легкою швидкістю на той світ російського інженера на вулиці Гобеленів, шістдесят три. Цієї ночі доручення виконано. Тепер треба десять тисяч франків — як аванс моїм хлопчикам. Гроші у вас з собою?..

За чверть години на вулицю Сени під’їхала дорожна машина з піднятим верхом. Роллінг стрімко скочив у неї. Доки машина робила на вузькій вулиці поворот, із-за виступу будинку вийшов Шельга і причепився до автомобіля в задній частині кузова.

Машина попрямувала набережною. На Марсовому полі, там, де колись Робесп’єр з колоссям у руці клявся перед жертовником Верховної Істоти змусити людство підписати велику колугоду на вічний мир і вічну справедливість, тепер височіла Ейфелева вежа; два з половиною мільйони електричних свічок моргали і підморгували на її сталевому плетінні, розбігалися стрілами, окреслювали рисунки і писали над Парижем цілу ніч: “Купуйте практичні і дешеві автомобілі пана Сітроєна…”

Ніч була вогкувата і тепла. За одчиненим вікном — од низької стелі до самісінької підлоги — невидиме листя починало шелестіти і стихало. У кімнаті — на другому поверсі готелю “Чорний дрізд” — було темно й тихо. Вологі пахощі парку змішувалися з пахощами парфумів.

У кімнаті рипнули двері, почулася хода по килиму. Невиразні обриси чоловіка спинилися посеред кімнати. Він сказав неголосно (по-російському):

— Треба одважитися. Через тридцять-сорок хвилин під’їде машина. Що ж — так чи ні?

На ліжку ворухнулись, але не озвалися. Він підійшов ближче:

— Зою, будьте розсудливі.

Гарін нахилився до Зоїного обличчя, придивився, сів біля ніг на постіль.

— Сьогодні я думав: ба, от для чого потрібні гроші, влада, слава, — володіти вами. Розлучатися з вами я не бажаю і не розлучусь.

— Ого! — сказала Зоя.

- “Ого” — просто нічого не означає. Я розумію — ви, як людина розумна і самолюбива, страшенно обурені, що вас примушують. Що ж поробиш! Якщо ви повернетеся до Роллінга, я боротимусь. Відправлю на гільйотину і Роллінга, і вас, і себе.

— Що ви пропонуєте мені замість Роллінга? Я жінка дорога.

— Олівіновий пояс.

— Що?

— Олівіновий пояс. Гм! Пояснити це дуже складно. Потрібен вільний вечір і книжки під руками. Через двадцять хвилин ми повинні їхати. Олівіновий пояс — це влада над світом. Я візьму вашого Роллінга за швейцара — ось що таке Олівіновий пояс. Він буде в моїх руках через два роки. Ви станете не просто багатою жінкою, вірніше — найба-гатшою у світі. Це нудно. Але — влада! Насолоджуватися небувалою на землі владою. Засоби для цього у нас досконаліші, ніж у Чінгісхана. Ви хочете божеських почестей? Ми накажемо збудувати вам храми на всіх п’яти материках і ваше зображення увінчувати виноградом.

— Яке міщанство!..

— Я не жартую. Захочете — і будете намісницею бога або чорта, що вам більше до вподоби. Забажаєте знищувати людей — ваша влада над усім людством. Така жінка, як ви, Зою, знайде застосування казковим скарбам Олівінового пояса. Я пропоную вигідну партію. Два роки боротьби — і я проникну крізь Олівіновий пояс. Ви не вірите?..

Зоя коротко зітхнула. Сіла на постелі, підняла руки, поправляючи волосся (це було доброю ознакою).

— Олівіновий пояс на майбутнє. А тепер що у вас? — спитала вона, тримаючи в зубах шпильки.

— Тепер — мій апарат і вугільні пірамідки. Вставайте. Ходімо в мою кімнату, я покажу апарат.

— Небагато. Гаразд, я погляну. Ходімо.

У кімнаті Гаріна вікно з балконною решіткою було зачинене і запнуте. Під стіною стояло два чемодани. (Він жив у “Чорному дрозді” вже понад тиждень). Гарін замкнув двері на ключ. Зоя сіла, сперлася на лікті, затулила обличчя од світла лампи. Її дощове шовкове пальто трав’янистого кольору було зібгане, волосся недбало зачесане, обличчя стомлене, — такою вона була ще привабливіша, Гарін, розкриваючи чемодана, поглядав на неї обведеними синизною сяючими очима.

• Предыдущая
• 50/91
• Следующая