Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій - Страница 16

• Предыдущая
• 16/73
• Следующая

Знай, що на цій землі козаків немає вина, але натомість п’ють відвар ячменю, дуже приємний на смак. Ми пили його замість вина: що ж було робити? Та цей ячмінний відвар прохолодний для шлунка, особливо в літню пору. Що стосується меду, який також варять, то він п’янить. Вариться ще горілка, яка робиться з жита, схожого на зерна пшеничної пажитниці; вона дешева і її вдосталь.

Уставши вранці цієї неділі, ми відстояли у них утреню, а потому обідню. Опісля я пішов оглянути палац правителя цього міста, якого звали Калиновський. Він був з числа можновладних правителів країни ляхів. Головних між ними було четверо: один звався Потоцький, другий — комісар; це той самий, про якого ми розповідали, як він був убитий на початку правління козаків; він мав 200 000 війська. Третій — цей Калиновський. Від міста Умані до Рашкова, включаючи цей останній, усе з іншими містами в значній кількості належало йому і складало його володіння. Він мав сорок голів кращих цінних турецьких коней і двадцять тисяч власних сміливців, зодягнених у дороге вбрання, та, окрім них, він мав багато тисяч війська. Коли прийшов Хміль і воював з ним і він був розбитий, татари узяли його бранцем у свою країну разом з Потоцьким. Тоді молдавський господар Василь поручився за них, поки вони не відкупились, кожен по вісімдесят тисяч золотих. Четвертий вельможа звався Вишневецький. Він був третім правителем по той бік ріки Дніпра.

Василь, визволяючи їх, мав на увазі зробити їм добре діло, щоби згодом вони воздали йому кращим. І справді, вони воздали, бо саме ляхи послали допомогу його ворогові Стефану-воєводі, коли той ішов війною під фортецю Сучаву, влучили, стріляючи з гармат, у Тимофія, сина Хмеля, його зятя і вбили його, як ми про те розповідали. Василь ошукався у своїх припущеннях, та й Хміль за це дуже розгнівався на нього, бо ті двоє, повернувшись до своєї країни, відновили війну з Хмелем і козаками, та хоробрий Тимофій виступив проти них, зіткнувся з ними і, убивши обох своїм мечем, стер пам’ять про них з лиця землі.

Що ж до палат Калиновського, то вони стоять на околиці міста і видко їх з великої відстані з причини своєї висоти. Між ними й містечками велика ріка і величезний ставок з мостом. Палати являють собою фортецю на вершині високого пагорба; круг них великий рів і дерев’яна стіна; зовнішня зв’язана із кілків проти нападу кінноти, а друга, внутрішня, суцільна.

Перед брамою стоять великі гармати, а над брамними стовпами з обох боків малі гармати. По окружності фортеці зведено міцні дерев’яні вежі. Посеред двору є просторий майдан, у передній стороні якого височить чудова будівля — палац, весь із міцного вогнетривкого дерева, гладенько обтесаного з чотирьох боків, відполірованого і геть суцільного, так що непомітні склейки, а подумаєш, що весь дім чи стіна з одного шматка в довжину і ширину. Довжина кожної дошки чи чотирикутного бруса п’ятдесят ліктів і більше за нашими вимірами, а заввишки чотири лікті. По всьому величезному палацу з кожного боку чотири таких бруси лежать уздовж один на одному до стелі. В цій будівлі багато приміщень, над якими ще є кімнати поверхами, один на другому. Що ж до вогнищ і печей, тобто місць для вогню у зимову пору, то вони величезні і заввишки набагато більші від кипарисів, сягають аж до верхнього поверху і вельми широкі. Поблизу цього палацу є величезні конюшні. Ми піднялися кількома сходинками аж на гору другого верхнього палацу, що над брамою фортеці. Це цілі палаци: один над одним, які мають безліч вікон з усіх боків. Вони схожі на будівлі гори св. Симеона у нас і округу Маарра; вельми красиві й оздоблені карбуванням. Тому, хто сидить на горішньому поверсі, видно, можливо, на відстань одного дня шляху і більше всіх, хто прямує сюди з різних місць і різними шляхами. Тепер ці палати в руїнах, ніким не обжиті і ніби плачуть по своїх колишніх господарях. <…>

Так само і всі будівлі цього міста красиві, і дерево їхнє гладенько обтесане й відполіроване, бо, як ми згадували, вони належали вірменам та євреям, яких козаки стерли з лиця землі, заволодівши їхнім добром і багатством, їхніми будинками, майном, садами і землями. Вони варті того, бо в дні ляхів вони були правителями і панами, завідували митницями і вкрай поневолили козаків. Коли творець дарував владу цим останнім, то вони стерли і саму пам’ять про них з лиця землі. О який це благословенний народ! І яка це благословенна країна!

Велике достоїнство її в тому, що немає в ній ані жодного чужого іншої віри, а лишень чисто православні, вірні та побожні. Яка ревність, властива святій душі і чистій вірі, воістину православній! Блаженні очі наші за те, що вони бачили, вуха наші за те, що вони чули, і серця наші за пережиту ними радість і захват.

Побувавши в полоні й під гнітом, козаки тепер живуть у радощах, веселощах і свободі; збудували соборні церкви, спорудили благоліпні ікони, чесні й божественні іконостаси. Як ми помітили, церкви одна одної благоліпніші, кращі, прекрасніші, вищі й більші, іконостаси та ікони одні одних красивіші й величніші, навіть сільські церкви одна краща іншої. Люди почали вголос сповідати свою віру з новою ревністю і віддалися з більшою пристрастю вченню, читанню і приємним церковним співам. І вони достойні цього, бо живуть, задовольняючись вельми малим, їдять що трапиться і вдягаються у що прийдеться.

Уставши вранці у понеділок 19 червня ми проїхали дві милі й прибули в інше, велике місто, яке лежить між горами, з укріпленнями і цитаделлю, влаштованою з кручі однієї з гір, з великим озером, яке розлилося в долині, на греблі якого стоять чотири млини з дивовижними рушійними пристроями, як і в усіх інших млинах цих країн: потік води падає згори й обертає зовнішні колеса, а їх вісь крутить млини для подрібнення пшениці. Є також пристрої, котрі рухають м’яла для жита і ячменю, причому товкачі то піднімаються, то опускаються у ступи. Жито вживають розтовченим й подрібненим для викурювання горілки, а ячмінь варять і добувають сік. Є ще м’яла для льону, який сіють, щоб виготовляти з нього сорочки. Між колесами іззовні прилаштовано великі дерев’яні чани, у яких в часи ляхів валяли сукна, після того як вода текла по них протягом багатьох днів. <…>

Відтоді як ми ступили на землю козаків і до нашого виїзду з неї ми, за їхнім звичаєм, безкоштовно користувалися возами і кіньми на підмогу для перевезення нашої поклажі з міста до міста, бо наші коні підупали на цьому довгому шляху.

Невзабарі ми виїхали з цього міста й зробили чотири милі. Увесь наш шлях лежав величезним лісом. Дерева рубали, випалювали коріння, зорювали землю і на тому місці засівали. Так чинили люди по всій цій країні; а в дні володарювання ляхів, як нам розповідали, подорожній не міг бачити сонця: такими були величезними і густими ліси, тому що ляхи дуже дбали про них і вирощували як сади (про що нами згадано), потребуючи дерево для будівництва міських стін, укріплень і будинків. Козаки ж, заволодівши лісом, поділили землю на ділянки, влаштували загорожі й рубають його вночі та вдень.

Увечері ми прибули до великого міста теж з укріпленнями, водами й садами, бо ця благословенна країна схожа на гранат за своєю величиною і квітучим станом. Ім’я міста Лисянка. У ньому чотири церкви. <…>

З цього міста ми надіслали до богом охороняємого Хмеля, гетьмана Зіновія, листа, в якому сповіщали його, за звичаєм, про своє прибуття, бо він з військом стояв на відстані чотирьох великих миль від цього міста.

У вівторок, виїхавши з міста, ми проїхали одну велику милю і прибули в інше місто з укріпленнями, новим ровом і ставком на ім’я Медвин. У ньому три церкви: в ім’я владичиці, св. Миколи і св. Георгія. Тут буває ярмарок для купівлі та продажу у свято різдва Іоанна Хрестителя 24 червня.

Вибравшись звідси, ми проїхали ще дві великі милі просторим лісом між двома містами, шляхом вузьким і важким, що йшов долиною. Через невеликі проміжки шлях перегороджений зв’язаними колодами для перешкоди нападу кінноти. Праворуч та ліворуч видно впорядковані будинки, числом близько трьохсот. На дні долини у них ідуть один за одним до десяти ставків для риби; вода тече з одного ставка в другий, тобто з протоки греблі першого до другого, від другого до третього… На ставках млини; греблі обсаджені численними вербами.

• Предыдущая
• 16/73
• Следующая